Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
пинський адресував тим, до кого вiн стояв у непримиреннiй опозицiСЧ, соцiалiстам, якi iгнорували нацiю взагалi, i тим нацiоналiстам, якi зводили нацiональний змiст до суто етнiчного. Тому тАЬтериторiальнатАЭ концепцiя нацiСЧ, висунута В. Липинським, iнколи оцiнюСФться оптимальною формою консолiдацiСЧ рiзнорiдних соцiальних складникiв. У цьому сенсi хрестоматiйними стали слова В. Липинського: тАЬЩоб могла повстати УкраСЧнатАж всi мiiевi сили, що хочуть своСФСЧ держави, мусять вiддiлитися од сил, п.iддержуючих держави метропольнiтАж Це значить, що в украСЧнськiм державницькiм таборi мусять обСФднатися кращi i активнiшi частини всiх мiiевих класiв i всiх мiiевих тАЬнацiйтАЭтАжтАЭ.
Втiм, тАЬВступне словотАЭ писалося явно пiсля завершення всiСФСЧ книги. Пiд час же роботи над нею В. Липинський еволюцiонував у своСЧх поглядах на якiснi ознаки населення, що маСФ стати основою нацiСЧ.
У другiй частинi працi В. Липинський поки що вiддаСФ перевагу етнологiчному розумiнню соцiального субстрату, якому належить стати нацiСФю: тАЬМи маСФмо надзвичайно здiбну, сильну, здорову народню масу з окремою мовою, окремою своСФрiдною культурою, масу, що компактно живе на точно означенiй територiСЧ. МаСФмо отже основнi етатичнi елементи нацiСЧ, якi в теорiСЧ завжди можуть служити пiдставою для бажання перетворити СЧх в елементи динамiчнi: для сформування з нашоСЧ несвiдомоСЧ етнографiчноСЧ маси свiдомоСЧ та зорганiзованоСЧ державноСЧ нацiСЧтАЭ.
Культурна спiльнiсть в очах В. Липинського СФ обовязковою передумовою нацiотворення: тАЬБез культури нема нацiСЧ, без традицiСЧ нема культури. Без обСФднуючоСЧ спiльноСЧ традицiСЧ i спiльноСЧ культури не може iстнувати група людей, бiля якоСЧ маСФ обСФднатися i зорганiзуватися нацiятАЭ. Саме iз спiльноСЧ традицiСЧ i культури сукупно з спiльним iнтересом, вважав вiн, маСФ випливати тАЬполiтична лiнiя суспiльноСЧ групи, що зорганiзовуСФться в нацiютАЭ.
Етнологiчнi уподобання переважали у нацiологiчних поглядах В. Липинського i в третiй частинi тАЬЛистiвтАЭ, де вiн зазначаСФ, що тАЬтАжнацiя СФсть формацiСФю не тiльки взагалi iсторiСЧ, а iсторичного наростання i розвитку серед певного етнiчно-вiдмiнного колективу iменно конструктивних, а не деструктивних полiтичних вартостейтАЭ. РЖ далi: тАЬДоки такий людський колектив фiзично iснуСФ i доки вiн на пiдставi оцiСФСЧ вродженоСЧ йому зовнiшньоСЧ подiбностi, на яку складаСФться звичайно розмовна мова, спiльна територiя, зближений фiзичний тип, характер i т. д., розвиваСФ в собi своСЧ власнi iндивiдуальнi обСФднуючi i органiзуючi полiтичнi вартостi доти iснуСФ, живе i розвиваСФться нацiятАЭ.
Однак вже у цiй, третiй частинi спостерiгаСФться зрушення у поглядах В. Липинського вiд етнологiчного до громадянського розумiння нацiСЧ. Повязуючи початок нацiСЧ з початком власноСЧ окремоСЧ державноСЧ органiзацiСЧ певноСЧ маси, яка живе на певнiй територiСЧ, вiн зауважуСФ, що приналежнiсть до нацiСЧ, яка народжуСФться у цiй спiльнiй боротьбi, маСФ визначатися критерiями спорiдненостi не по кровi, а по територiСЧ, по землi.
У наступному, четвертому роздiлi тАЬЛистiвтАЭ В. Липинський остаточно пристаСФ на громадянське розумiння нацiСЧ, поСФднуючи громадянство з такими нацiональними ознаками, як територiя, держава, закон. Тобто не саме спiльне проживання на якiйсь територiСЧ робить людей нацiСФю, а бажання мати на нiй свою окрему державу: тАЬЗ цiСФСЧ свiдомостi i цього хотiння родиться патрiотизм: любов до своСФСЧ землi, до своСФСЧ Батькiвщини i до всiх, без виСЧмку, СЧСЧ мешканцiв. Патрiотизм свiдомiсть своСФСЧ територiСЧ, а не сама територiя лежить в основi буття i могутностi державтАЭ.
Оскiльки громадянство СФ атрибутом iснуючоСЧ держави, то напрошуСФться висновок, що нацiотворенню обовязково маСФ передувати державотворення, тобто обидва процеси роздiленнi в часi. Нацiологiчна концепцiя В. Липинського передбачаСФ взаСФмозвязок цих понять, що грунтуСФться на синхронному СЧх розвитковi. З одного боку, нацiя в його уявi це продукт складних взаСФмостосункiв держави i громадянства. Водночас тАЬнацiя це реалiзацiя хотiння до буття нацiСФютАЭ. Виведена В. Липинським взаСФмозалежнiсть мiж нацiСФю i громадянством передбачаСФ, що умовою появи нацiСЧ не обовязково може бути вже створена держава, а хоча б прагнення до неСЧ, те, що сам вiн називав тАЬнацiональними аспiрацiямитАЭ: тАЬЯкщо нацiональнi аспiрацiСЧ репрезентованi на данiй територiСЧ тiльки такими громадянськими силами, якi не в станi завоювати собi на своСЧй територiСЧ полiтичну владу i створити на нiй власну державу, або не здатнi оцими своСЧми аспiрацiями до такого завоювання iншiй, полiтично дужчiй, мiiевiй силi допомогти, то така нацiя перебуваСФ в стадiСЧ недорозвиненiй, в стадiСЧ виключно iдеологiчнiй, яку треба називати народнiстю, а не нацiСФютАЭ.
Для нас цей вислiв важливий наголосом на тому, що ознакою наявностi нацiСЧ обовязково маСФ бути полiтизований стан населення певноСЧ територiСЧ. Причому полiтизацiя мусить мати своСЧм втiленням не просто iдеологiзацiю , а реальну полiтичну дiю, яка в iдеалi маСФ завершитися державотворенням.
В. Липинський, до речi, не позбувся повнiстю етнологiчного пiдходу до визначення нацiСЧ. Зокрема, вiн бiдкався на тАЬнеусталенiсть раситАЭ населення УкраСЧни i це вважав однiСФю з причин СЧСЧ бездержавного стану: тАЬСпоконвiчний брак расовоСЧ СФдностi серед тiСФСЧ людськоСЧ громади, що живе на украСЧнськiй землi, сполучений з невиховуванням СЧСЧ в напрямi розвитку СФдностi полiтичноСЧ, спричинився до того, що основною прикметою украСЧнських людей СФ повний брак патрiотизму i зненависть до своСЧх власних землякiвтАЭ. Але й долати цю хибу (хай вона i була тАЬ?/p>