Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
>
Консолiдацiя родiв покликала до життя такi соцiально-етнiчнi групи, як триби i курiСЧ. Триб (тАЬплементАЭ) у царському (ранньому) Римi було три ТiцiСЧ, Рамни i Луцери: першi репрезентували сабiнiв, другi латинiв, третi етрускiв. З триб набирали кiнноту, яка стала в Римi найвищим станом тАЬвершникитАЭ. Курiй, або тАЬсоюзiв мужiвтАЭ, було 30, i вони формувалися з чоловiкiв римських родiв. КурiСЧ мали право надiляти землею роди, формувати вiйсько, збирати народнi збори, утримувати святинi, влаштовувати урочистi учти.
Таким чином, рання римська нацiя-народ мала переважно триетнiчне походження i склалася на основi латинiв, сабiнiв i етрускiв. Оскiльки представники кожного з трьох етносiв не пiддавалися дискримiнацiСЧ в набуттi соцiально-полiтичного статусу, СФ пiдстави вважати раннСФ римське суспiльство зародком справжньоСЧ полiтичноСЧ нацiСЧ, яка формувалася на полiетнiчнiй основi.
Про це свiдчать й iншi факти. Так, Ромул, перший цар Риму (753-717 pp. до н. е.), латинянин, завойованих сабi-нян переселяв до Риму, розподiляючи СЧх по курiях, а латинiв, навзаСФм, селив на землях сабiнян; те саме мало мiiе i в його вiйнах проти етрускiв та альбанцiв. А пiсля наглоСЧ смертi Ромула царем було обрано Нуму Помпiлiя, сабiнянина. Так етнiчне начало в суспiльствi почало поступатися СЧСЧ громадянським та особистiсним ознакам, що i СФ рисою полiтичноСЧ нацiСЧ.
Однак зростанню етнiчноСЧ полiтичноСЧ нацiСЧ в кiлькiсному вiдношеннi поклала край економiка. З усiх переселених у Рим до триб та курiй включили лише частину через обмеженiсть земельних надiлiв, а iншi поселенцi стали простим наповненням мiста плебсом, плебеями (вiд plere наповнювати). Отже, полiтична нацiя фактично стала формуватись на економiчнiй основi - латиняни з рiзних родiв посiли рiзне мiiе у суспiльствi залежно вiд маСФтностi. Не випадково в усi часи члени римських триб i курiй, тобто тАЬверхитАЭ суспiльства, називали себе тАЬримським народом квiрiтiвтАЭ. Це можна назвати полiтичною нацiСФю у вузькому розумiннi слова, або суспiльно-полiтичною елiтою римськоСЧ полiтичноСЧ нацiСЧ.
Рiзницю мiж цими частинами населення народом (poplus) i плебсом спробував подолати Луцiй Тарквiнiй. Син батька-грека та матерi-етруски, вiн сам зазнав чимало поневiрянь через походження. Тому, обраний царем, Тарквiнiй збiльшив число родiв до 300, зарахувавши до патрицiСЧв (особливо до тАЬмолодших родiвтАЭ), тобто до полiтичного народу, представникiв плебсу, переважно етруського походження. Логiчним завершенням iнiцiатив Тарквiнiя стала громадянська реформа Сервiя Туллiя (579-535 pp. до н. е.): запровадження цензового принципу подiлу суспiльства. Майновий ценз лiг в основу градацiСЧ громадян: РЖ розряд - власники понад 100 тис. ассiв, II 75 тис., III - 50 тис., IV - 25 тис., V - 1,1 тис. РЖ останнiй розряд вiльних громадян склали тАЬпролетарiтАЭ, тобто люди, якi володiли лише власним потомством (proles). До цього слiд додати, що Сервiй Туллiй здiйснив також адмiнiстративно-територiальну реформу: подiлив римськi володiння на триби територiальнi округи, загальною кiлькiстю 20.
Таким чином було завершено трансформацiю держави латинян у наднацiональне утворення, а населення краСЧни в полiтичну нацiю. Громадянство як СЧСЧ смислове осердя при цьому спиралось на двi пiдстави: гентильну, тобто приналежнiсть до populus за походженням, i майнову, або становiсть за мiрою власностi. Це можна вважати головними рисами римськоСЧ полiтичноСЧ нацiСЧ: громадянство, походження, достаток, територiальнiсть. Навiть плебс, маючи обмеженi можливостi доступу до органiв управлiння та розподiлу майна, зокрема земельних надiлiв, став частиною полiтичноСЧ нацiСЧ через створення публiчних органiв влади, повязаних з центурiатними зiбраннями, на яких вирiшувались питання вiйни i миру, чому сприяла i майнова (а не за походженням) диференцiацiя суспiльства.
Римська полiтична нацiя виявилася стiйким утворенням. РЗСЧ не змогла зламати навiть потужна етрускiзацiя Риму, яка настала при Тарквiнiях (ЛуцiСЧ та Гордому). В римське життя активно входила етруська архiтектура та агрокультура, мистецтво i обрядовiсть тощо. Однак сформована нацiя вже мала настiльки ефективнi механiзми самоорганiзацiСЧ та саморозвитку, що цьому етнiчному виливу не вдалося потiснити нi мову та писемнiсть (латинь), нi вiру, нi звичаСФвий лад Риму. Полiтична нацiя асимiлювала новi етнiчнi впливи.
Зрештою, щодо Риму необхiдно згадати також такi важливi обставини. По вигнаннi у 510 р. до н. е. Тарквiнiя Гордого управлiння було оголошено загальнонародною справою (rex publica). Так виникла республiканська форма правлiння, де сувереном влади було все громадянське суспiльство, тобто патрицiСЧ i плебеСЧ. Республiка надiлила деякими функцiями громадянина навiть рабiв, якi могли виступати свiдками, знаходити притулок у тАЬрозряднихтАЭ громадян у випадку СЧх переслiдування, виконувати деякi обрядовi функцiСЧ в сакральних урочистостях. Саме Римська республiка породила такий феномен народовладдя, як збори плебеСЧв по трибах, якi, на додаток до гентильних сенатiв, приймали рiшення, обовязковi для всiх. З 339 р. до н. е. рiшення плебiiитiв були проголошенi обовязковими для всiх римлян. Так полiтична нацiя долала релiкти етнократичного правлiння i ставала основою римськоСЧ цивiлiзацiСЧ в цiлому.
Отже, бачимо, що питання нацiСЧ з давнiх давен цiкавить дослiдникiв рiзних епох, рiзних держав. Так, говорячи про етноiсторичну нацiю, був зроблений акцент на погляди украСЧнського мислителя В. Липинського. Досить цiкавою та корисною виявилася праця дослiдника тАЬЛисти до братiв-хлiборобiвтАЭ. Тут спостерi?/p>