Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
(хоч i тепер стаття 2 ДекларацiСЧ прав нацiональностей УкраСЧни дозволяСФ iснування нацiонально-адмiнiстративних одиниць).
Полiетнiчнiсть УкраСЧни проявляСФться в тому, що, за даними всеукраСЧнського перепису населення 2001 р., на СЧСЧ територiСЧ проживають представники понад 130 нацiональностей i народностей. Серед них переважна бiльшiсть украСЧнцi, чисельнiсть яких становила 37 млн. 541,7 тис., або 77,8 % вiд загальноСЧ кiлькостi населення. За роки, що минули вiд перепису населення 1989 р., кiлькiсть украСЧнцiв зросла на 0,3 %, а СЧх питома вага серед жителiв УкраСЧни на 5,1 %.
Друге мiiе за чисельнiстю посiдають росiяни. РЗх кiлькiсть, порiвняно з переписом 1989 р., зменшилася на 26,6 % i налiчувала на дату перепису 8 млн. 334,1 тис. Питома вага росiян у загальнiй чисельностi населення зменшилась на 4,8% i становить 17,3%.
В УкраСЧнi розселення етносiв маСФ виразну регiональну визначенiсть. Найбiльше росiян, наприклад, проживаСФ у схiдних областях Донецькiй (38,2%), Луганськiй (39%), Харкiвськiй (25,6%), а також на пiвднi УкраСЧни (у Запорiзькiй областi 24,7%, Одеськiй 20,7%, Днiпропетровськiй 17,6%, Херсонськiй 14,1%, МиколаСЧвськiй 14,1%). Проте абсолютну бiльшiсть вони становлять лише в Криму 58,3 %.
На третСФ мiiе за чисельнiстю, яке ранiше займали СФвреСЧ, вийшли бiлоруси 275,8 тис. На четвертому мiii залишились молдавани 258,6 тис., причому переважна СЧх бiльшiсть проживаСФ у двох областях Одеськiй i Чернiвецькiй. Досить значною етнiчною групою СФ болгари 204,6 тис., бiльшiсть СЧх проживаСФ в Одеськiй i Запорiзькiй областях. Майже вся грецька меншина (84,7%) сконцентрована в Донецькiй областi, румунська в Чернiвецькiй та Закарпатськiй 75,9% i 21,3% вiдповiдно. На Закарпаттi проживають практично всi угорцi УкраСЧни, в Одеськiй областi майже вся гагаузька етнiчна група. Бiльше половини етнiчних полякiв живе у Житомирськiй, Хмельницькiй та Львiвськiй областях. Практично всi кримськi татари-репатрiанти поселилися в Криму, на своСЧй iсторичнiй батькiвщинi, СЧх питома вага в населеннi АРК становить нинi 12%. Зазначимо, що тривожним симптомом для етнiчних украСЧнцiв СФ зменшення СЧх абсолютноСЧ чисельностi у рядi споконвiчно землеробських областей, де в усi часи була велика частка украСЧнського сiльського населення з традицiСФю багатодiтностi (Вiнницька, Житомирська, Кiровоградська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернiгiвська).
Регiональна специфiка УкраСЧни визначаСФться ще й тим, що основний економiчний СЧСЧ потенцiал зосереджений у схiдному i пiвденному регiонах, де iсторично домiнуСФ росiйська мова й культура, порiвняно з переважно украСЧномовними центральними i майже суцiльно украСЧномовними захiдними територiями. Як пiдрахували фахiвцi Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень, у 2001 2002 рр. у шести регiонах (Донецькiй, Днiпропетровськiй, Луганськiй, Запорiзькiй, Харкiвськiй областях, а також у КиСФвi ) було зосереджено 48,4% основних засобiв краСЧни, 52% виробництва валовоСЧ доданоСЧ вартостi (ВДВ), 62,5% виробництва промисловоСЧ продукцiСЧ, 48,5% обсягу iнвестицiй в основний капiтал.
Вiдповiдно до такого розшарування в етнiчнiй та економiчнiй сферах, спостерiгаСФться суттСФва розбiжнiсть позицiй регiонiв з деяких питань, насамперед загальнонацiонального характеру, на приклад, стосовно державноСЧ мови, вибору суспiльно-полiтичноСЧ моделi та геополiтичного вектора, розколу у православСЧ тощо. Рiзноспрямованiсть економiчних потреб та iнтересiв регiонiв з рiзними мовно-культурними орiСФнтацiями може спричинити активiзацiю сепаратистських тенденцiй.
Не дивлячись на усi цi розбiжностi, украСЧнська полiтична нацiя, звичайно ж, маСФ i позитивну динамiку.
Передусiм, про це свiдчить пiдтримка громадянами незалежностi УкраСЧни. Як показують дослiдження, проведенi КиСЧвським мiжнародним iнститутом соцiологiСЧ, попри катастрофiчне зниження рiвня доходiв бiльшостi населення пiсля 1991 р., частка прихильникiв незалежностi держави серед СЧСЧ дорослого населення жодного року не знижувалася до критичного рiвня у 50%. Перше, найзначнiше зниження кiлькостi прихильникiв незалежностi вiдбулося у першi два роки пiсля розпаду СРСР (коли вирувала гiперiнфляцiя), сягнувши до початку 1994 р. найнижчого за всi роки незалежностi рiвня 56%. Друге зниження рiвня пiдтримки незалежностi вiдбулося впродовж 1997 р., а особливо 1998 р. внаслiдок свiтовоСЧ фiнансовоСЧ кризи. ОстаннСФ зниження пiдтримки незалежностi було зафiксовано в груднi 2001 березнi 2002 р. А в листопадi 2000 р. було зафiксовано найвищу за всi роки дослiджень частку прихильникiв незалежностi УкраСЧни серед СЧСЧ громадян. Тодi уперше на СЧСЧ пiдтримку висловилася не менше громадян, нiж на референдумi 1991 року.
Ще одним знаковим феноменом суспiльноСЧ свiдомостi СФ ставлення населення УкраСЧни до украСЧнськоСЧ мови, яка, маючи статус державноСЧ, СФ важливим чинником формування украСЧнськоСЧ полiтичноСЧ нацiСЧ. Досвiд людства протягом тисячолiть переконливо доводить, що мова обСФднуСФ народи у нацiСЧ й змiцнюСФ державу. Держава без своСФСЧ мови втрачаСФ iстотнi ознаки суверенiтету культурного та iнформацiйного, зрештою засадничо-iдеологiчного.
Отже, мовна консолiдацiя украСЧнського суспiльства потребуСФ не полiтики закликiв, умовлянь, звинувачень i тому подiбного емоцiйного тиску, а стратегiСЧ розширення та поглиблення украСЧнського смислового iнформацiйного поля.
Сьогоднi мовна ситуацiя в УкраСЧнi маСФ таку тенденцiю: збiльшилася кiлькiсть тих, хто спiлкуСФться у своСЧй родинi переважно украСЧнською мовою (з 36,7% у 1994 р. до 38,1% у 2003 р.); зменшилася кiлькiсть тих, хто спiлкуСФться переважно росiйською мовою (з 32,4% у 1994 р.