Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
до 25,2% у 2003 р.); збiльшилася кiлькiсть тих, хто спiлкуСФться обома мовами, залежно вiд обставин вiд 29,4% у 1994 р. до 36,0% у 2003 р. Найефективнiшими методами реального пiдвищення авторитету украСЧнськоСЧ мови СФ створення у суспiльствi таких умов, за яких нею говорити було б не просто необхiдно, а корисно для карСФри, iнформацiйного обмiну, роботi на компютерi тощо.
Сьогоднi украСЧнська мова не повнiстю виконуСФ свою комунiкативну функцiю у науцi, технiцi, на виробництвi, у дiлових стосунках, в освiтi та iнших сферах суспiльного життя, бо не охоплюСФ номенклатури понять, вироблених свiтовою цивiлiзацiСФю останнiм часом у технiцi, науцi, виробництвi, суспiльно-економiчних вiдносинах. Тому необхiдно зосередити увагу на тАЬперекладiтАЭ цiлих галузей науки, культури, виробництва, багатьох сфер суспiльного життя на украСЧномовнi смисли. УкраСЧнське мовознавство маСФ бути свiдоме цiСФСЧ проблеми i посилено працювати над укладанням галузевих термiнологiчних словникiв та необхiдними перекладами кращих досягнень свiтовоСЧ думки. У цiлому ж можна говорити про необхiднiсть розробки та реалiзацiСЧ загальноСЧ державноСЧ стратегiСЧ мовно-iнформацiйного суверенiтету УкраСЧни. Це одна з найважливiших функцiй украСЧнськоСЧ елiти. Проблема не в тому, що необхiдно тАЬвпроваджуватитАЭ украСЧнську мову в росiйськомовних регiонах Сходу i Пiвдня, а в тому, як зробити, щоб говорити украСЧнською було не тiльки престижно, необхiдно i вигiдно. ПостаСФ питання як зробити так, щоб у рiзних народiв, етносiв, якi проживають на територiСЧ УкраСЧни виникало бажання спiлкуватися украСЧнською мовою i не тiльки в державних установах, але й в побутi. А для цього необхiдно пiдняти рiвень нацiональноСЧ свiдомостi. РЖ знов ж таки, не тiльки у титульного етносу, але й нацiональних меншин. А, як вiдомо, iснуСФ поширена думка, що однiСФю з головних причин нацiональноСЧ невизначеностi бiльшостi громадян УкраСЧни СФ саме недостатнiй рiвень нацiональноСЧ самосвiдомостi.
Соцiологiчнi данi, наведенi рiзними дослiдниками (зокрема Дж. Бремером), показують, що бiльшiсть росiян, наприклад у Львовi i КиСФвi, постiйно користуСФться украСЧнськими засобами масовоСЧ iнформацiСЧ. Щодо радiо таких у Львовi 64%, а в КиСФвi 70%, щодо телебачення вiдповiдно 74% i 75%, щодо газет i журналiв 58% i 68%. Навiть у Сiмферополi 27% росiян слухають украСЧнське радiо, 33% дивляться украСЧнське телебачення i 17% читають украСЧнськi газети. Щоправда, М. Рябчук слушно зауважуСФ, що Дж. Бремер не врахував росiйськомовностi значноСЧ частини украСЧнських газет, однак на нацiональному радiо украСЧнська мова посiдаСФ належне СЧй мiiе, вона також маСФ зростаючу тенденцiю домiнувати й на телебаченнi.
Найпоказовiшим у дослiдженнi Дж. Бремера СФ те, як ставляться росiяни в УкраСЧнi до украСЧнськоСЧ освiти своСЧх дiтей: 54% росiян у Львовi i 65% у КиСФвi погоджуються, щоб СЧхнi дiти навчалися в украСЧнських школах, майже всi росiяни у Львовi i КиСФвi (96% i 91%) вважають, що СЧхнi дiти повиннi вiльно володiти украСЧнською мовою. Отже, майбутнСФ своСЧх дiтей в УкраСЧнi украСЧнськi росiяни повязують iз знанням украСЧнськоСЧ мови.
Заслуговують на увагу соцiологiчнi дослiдження щодо стану i перспективи розвитку мiжнацiональних вiдносин у Донецькiй областi (В. МозговийтАЪ Т. Болбат та iншi). Одержанi данi дозволили зробити висновоктАЪ що обСФктивно потенцiйноСЧ небезпеки загострення нацiональних конфлiктiв в УкраСЧнi i в регiонi не iснуСФ. ПоказовотАЪ що в цьому майже суцiльно росiйськомовному регiонi украСЧнська мова дедалi бiльше завойовуСФ авторитет. На запитання тАЬЧи треба розвивати украСЧнську мову та культуру однаково з iншими нацiональними мовами та культурами?тАЭ 85тАЪ8% донецьких респондентiв вiдповiли ствердно i тiльки 4тАЪ8% з цим не погодилися.
Проте, незважаючи на позитивну динамiку цiннiсних орiСФнтацiй населення УкраСЧни, масова свiдомiсть СЧСЧ громадян залишаСФться суперечливою i амбiвалентною. За даними опитування, проведеного РЖнститутом соцiологiСЧ НАН УкраСЧни в рамках соцiологiчного монiторингу тАЬУкраСЧнське суспiльство: 1994 2004тАЭ, тiльки 44,2% респондентiв торiк вважали себе перш за все громадянами УкраСЧни, 30,5% тАЬмешканцем села, району чи мiста, в якому живетАЭ, 6,7% тАЬмешканцем регiону (областi чи кiлькох областей)тАЭ. Ще 10,7 % опитаних продовжують iдентифiкувати себе з неiснуючою уже державою Радянським Союзом.
Для порiвняння: практично 90% жителiв РосiйськоСЧ ФедерацiСЧ насамперед вважають себе росiянами, тобто громадянами РосiСЧ. Такий високий рiвень нацiональноСЧ iдентичностi серед своСЧх спiвгромадян зафiксували фахiвцi РЖнституту соцiологiСЧ РосiйськоСЧ академiСЧ наук у ходi щорiчного дослiдження громадськоСЧ думки.
Аналiзуючи вищесказане, висновок полягаСФ у наступному: у масовiй свiдомостi украСЧнського суспiльства полiтична, державна iдентифiкацiя не маСФ першорядного значення. Якщо в УкраСЧнi i розвиваСФться система iдентифiкацiСЧ украСЧнства, то це, скорiше, iдентифiкат не з розряду тАЬдержава громадянинтАЭ, а з розряду тАЬкраСЧна особистiстьтАЭ, тАЬкраСЧна спiльнотатАЭ. Головна тут суто територiальна, земляцька iдентичнiсть, близькiсть до землi-годувальницi, близькiсть до певного регiону. Навiть читаючи сучасну полiтичну пресу, часто можемо зустрiти такi визначення, як тАЬдонецькiтАЭ, тАЬхаркiвськiтАЭ, тАЬкиСЧвськiтАЭ реальний розподiл украСЧнського соцiуму за умови вiдсутностi нових механiзмiв консолiдацiСЧ суспiльства як СФдиноСЧ полiтичноСЧ нацiСЧ.
Регiональнi вiдмiнностi УкраСЧни стали обСФктом полiтичних спекуляцiй та розмiнною монетою полiттехнологiй у ходi виборчоСЧ компанiСЧ 2004 р. Як наслiдок маСФмо тАЬвикидтАЭ як на Сх?/p>