Дидактична гра як засiб формування загальнонавчальних умiнь i навичок
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?и виникли як стихiйне наслiдування дiй дорослих. В iгрових вправах i змаганнях молоде поколiння готувалося до працi, полювання, вiйни, виконання певних норм поведiнки, тобто гра мала важливi соцiальнi функцiСЧ. З розвитком людства гра поступово починаСФ втрачати свою навчальну функцiю, починаСФ вважатися несерйозним заняттям i обслуговуСФ лише дозвiлля. У школi довгий час для гри не було мiiя. Майбутнi педагоги вчилися за схемою: у дитячому садку дiти граються, а в школi вчаться, щоб пiдготуватися до життя, пiсля школи працюють.
Сучасна психологiя, як зазначаСФ О.Савченко, визнаСФ, що гра охоплюСФ всi перiоди життя людини. Це важлива форма СЧСЧ життСФдiяльностi, а не вiкова ознака [59, 215]. З грою людина не розлучаСФться все життя, змiнюються лише СЧСЧ мотиви, форми проведення, ступiнь вияву почуттiв та емоцiй.
А.Макаренко вважав дитячi рольовi iгри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак пiдкреслював: тiльки та гра СФ педагогiчно доцiльною i цiнною, в якiй дитина активно дiСФ, мислить, будуСФ, комбiнуСФ, моделюСФ людськi взаСФмини.
У звязку з рiзноманiттям дитячих iгор доволi складно визначити пiдстави для СЧх класифiкацiСЧ. У кожнiй теорiСЧ гри пропонуються тi критерiСЧ, що вiдповiдають данiй концепцiСЧ. Так, Ф.Фребель, перший серед педагогiв, хто висунув положення про гру як особливий засiб виховання, в основу своСФСЧ класифiкацiСЧ поклав принцип диференцiйованого впливу iгор на розвиток розуму (розумовi iгри), зовнiшнi органи чуття (сенсорнi iгри), рухи (моторнi iгри) [11, 66].
Характеристика видiв iгор за СЧх педагогiчним значенням СФ й у нiмецького психолога К.Гроса: iгри рухливi, розумовi, сенсорнi, на розвиток волi (вiднесенi К.Гросом до iгор звичайних функцiй. Другу групу iгор, за його класифiкацiСФю, складають iгри спецiальних функцiй). Цi iгри являють собою вправи з метою удосконалення iнстинктiв (сiмейнi iгри, iгри в полювання, залицяння й iн.) [7].
Аналiз лiтератури також показав, що iснують рiзнi пiдходи до подiлу iгор на групи. Наприклад, Е.Клапаред видiляСФ три категорiСЧ iгор:
- Сенсорнi сприяють розвитковi можливостi отримати iнформацiю за допомогою органiв чуття;
- Моторнi сприяють розвитку координацiСЧ рухiв, сили, швидкостi, органiв мовлення;
- Психiчнi подiляються не iнтелектуальнi та афективнi. РЖгри першоСЧ категорiСЧ розвивають загальнi функцiСЧ, а другоСЧ спецiальнi:
гра в боротьбу (фiзичну та розумову);
гра в мисливцiв (хованки);
сучаснi iгри;
сiмейнi iгри;
наслiдувальнi iгри [7, 6].
У вiтчизнянiй педагогiцi класифiкацiя дитячих iгор базуСФться на ступенi самостiйностi i творчостi дiтей у грi. Спочатку до класифiкацiСЧ дитячих iгор за таким принципом пiдiйшов П.Лесгафт, який вважав, що дошкiльний вiк перiод iмiтацiСЧ нових вражень, СЧх усвiдомлення за допомогою розумовоСЧ працi. Прагнення дитини у першi 67 рокiв життя до вiдображення й осмислення вражень про навколишнСФ життя задовольняСФться в iграх, що за змiстом СФ iмiтацiйнi (наслiдувальнi), а за органiзацiСФю самостiйнi, без зайвоСЧ регламентацiСЧ з боку дорослих. У шкiльнi роки, навпаки, дiти охоче грають у спецiально створенi iгри, у яких дiяльнiсть регламентуСФться i за змiстом, i за формою. Таким чином, П.Лесгафт роздiлив дитячi iгри на двi групи: iмiтацiйнi (наслiдувальнi) i рухливi (iгри з правилами) [39, 56].
В iграх з фiксованими правилами (рухливi, дидактичнi) дiти виявляють творчiсть, придумуючи новi варiанти, використовуючи новий iгровий матерiал, зСФднуючи кiлька iгор в одну тощо. Наприклад, зявилася нова гра Зоологiчне лото. Ведучий по черзi вiдкриваСФ маленькi картки i показуСФ СЧх учасникам. Через кiлька днiв хтось з дiтей говорить: Так грати нецiкаво: подивився на картинку i знайшов тваринку у своСЧй картцi. Нехай ведучий просто називаСФ тварину, а не показуСФ картку. Потiм дiти придумують ще один варiант: ведучий говорить, де живе тварина i з якоСЧ букви починаСФться його назва. Таких ускладнень може бути багато, усе залежить вiд фантазiСЧ учасникiв. Але незмiнною залишаСФться спрямованiсть дитини на рiшення iгровоСЧ задачi в межах прийнятих правил.
В останнi роки проблема класифiкацiСЧ дитячих iгор знову стала привертати пильну увагу вчених. В основi класифiкацiСЧ лежить поняття про те, з чиСФСЧ iнiцiативи виникають iгри (дитини чи дорослого). Видiляють три класи iгор:
1. РЖгри, що виникають з iнiцiативи дитини (дiтей):
- самостiйнi iгри: гра-екпериментування;
- самостiйнi сюжетнi iгри: сюжетно-вiдображувальнi, сюжетно-рольовi, режисерськi, театралiзованi;
2. РЖгри, що виникають з iнiцiативи дорослого, котрий використовуСФ СЧх з освiтньою, виховною i розвивальною метою:
- навчальнi iгри: дидактичнi, сюжетно-дидактичнi, рухливi;
- iгри на дозвiллi: iгри-забави, iгри-розваги, iнтелектуальнi, святково-карнавальнi, театрально постановнi.
3. РЖгри, що йдуть вiд iсторично сформованих традицiй етносу (народнi), якi виникають як з iнiцiативи дорослого, так i самих дiтей:
- традицiйнi чи народнi (iсторично вони лежать в основi багатьох iгор, що вiдносяться до навчальних) [17, 234].
Особливу групу становлять творчi iгри. До них належать тi, у яких дитина виявляСФ свою вигадку, iнiцiативу, самостiйнiсть. Творчi прояви дiтей в iграх рiзноманiтнi: вiд придумування сюжету та i змiсту гри, пошуку шляхiв реалiзацiСЧ задуму до перевтiлення в ролях, заданих лiтературним твором. Залежно вiд характеру творчостi дiтей, вiд iгрового матерiалу, використовуваного в iграх, творчi iг?/p>