Дидактична гра як засiб формування загальнонавчальних умiнь i навичок
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
творчостi й саморозвитку.
Сконцентрованiсть уваги на проблемах особистостi, яка СФ системою систем, структурою структур, зростання ролi людського фактору в усiх сферах життя обСФктивно вимагають системного пiдходу до формування ключових компетентностей школярiв, однiСФю iз яких СФ умiння вчитися. Концептуально це окреслюСФ новий пiдхiд до розумiння якостi освiти як iнтегрального результату багатьох впливiв, а також вияву вмiнь i досягнень учнiв у контекстi всiх складових, якi СФ особистiсно i суспiльно значущими. Результатом якiсноСЧ шкiльноСЧ освiти, на думку О.Савченко, маСФ бути виховання здорового поколiння з чiткою громадянською позицiСФю, яке хоче i вмiСФ вчитися упродовж життя [59, 30].
За останнi 34 роки вiдбулися суттСФвi змiни в теоретичному осмисленнi процесу навчання i в тому практичному забезпеченнi, яке вдалося створити спiльними зусиллями. Дуже великою СФ роль науковцiв для осмислення саме розвивальноСЧ компоненти загальноСЧ середньоСЧ освiти. Тепер вона повязуСФться з успiшним формуванням в учнiв умiнь самостiйно вчитися, критично мислити, користуватися компютером, оволодiвати iноземними мовами, прагнути до самопiзнання i самореалiзацiСЧ в усiх видах дiяльностi, оволодiвати практичними вмiннями, потрiбними для життСФвого i професiйного вибору.
Варто вiдзначити, що компетентнiсний пiдхiд у дидактицi традицiйно повязувався з формуванням загальнонавчальних умiнь i навичок; психологи бiльше акцентували увагу на потребнiснiй сферi, мотивацiйнiй, але в умовах особистiсно-орiСФнтованоСЧ освiти треба обСФднувати всi пiдходи i формувати ключову компетенцiю бажання вчитися, потреби до самопiзнання, самореалiзацiСЧ своСЧх можливостей i до оволодiння широким дiапазоном усiх складових, якi роблять навчальну дiяльнiсть повноцiнною [59, 31].
Умiння вчитися змiнюСФ стиль мислення i життя особистостi. Оволодiваючи таким умiнням досконало, людина стаСФ бiльш автономною, незалежною вiд будь-яких зовнiшнiх впливiв. Для всiх етапiв шкiльноСЧ освiти можна видiлити такi характеристики самостiйного учiння учня: учень, який вмiСФ вчитися, сам визначаСФ мету дiяльностi, або приймаСФ ту, яку визначить учитель; виявляСФ зацiкавленiсть до навчання, докладаСФ вольових зусиль для досягнення результату; вмiСФ органiзувати свою працю, знаходить потрiбнi знання, способи для розвязання задач, виконуСФ у певнiй послiдовностi розумовi або практичнi дiСЧ, прийоми, операцiСЧ; усвiдомлюСФ свою дiяльнiсть, умiСФ СЧСЧ проаналiзувати й прагне удосконалити.
СуттСФво збагачують уявлення про сутнiсть цього феномена дослiдження психологiв. Враховуючи двостороннiй характер процесу навчання, Г.Цукерман визначаСФ умiння вчитися як умiння вчити себе, бути учнем i вчителем одночасно, в однiй особi, самостiйно знати i робити те, що на початку навчання виконуСФться лише у спiвдружностi з учителем.
ЗаслуговуСФ на увагу пiдхiд РД. Божович та групи вчених до трактування даного поняття, теоретичним пiдТСрунтям якого СФ розумiння методу навчання як спiльноСЧ дiяльностi (взаСФмодiСЧ) вчителя й учня. Вiн дав змогу видiлити у структурi методу двi групи компонентiв тi, що реалiзуСФ вчитель, i тi, якi стають надбанням школяра i реалiзуСФться ним самим (так званi внутрiшнi компоненти методу навчання). До другоСЧ групи вченi вiдносять прийоми розумiння i запамятовування навчального матерiалу, навички самоконтролю, способи роботи з наочними посiбниками та iн. Саме внутрiшнi компоненти, на думку науковцiв, складають основу умiння вчитися.
Розглянемо iншi (найсучаснiшi) трактування аналiзованого поняття: умiння вчитися СФ здатнiсть субСФкта навчальноСЧ дiяльностi до самостiйного виходу за межi своСЧх знань i умiнь з метою пошуку нових способiв дiСЧ [70, 68]; умiння вчитися, доступне молодшим школярам, входить у базовi здiбностi саморозвитку [71, 11]; удосконалювати, вчити самого себе значить будувати стосунки з самим собою як з iншим, таким, що змiнюСФться, який вчора думав i дiяв не так, як сьогоднi [70, 159].
У вказаних означеннях чiтко простежуються основнi компоненти умiння вчитися:
а) рефлекснi дiСЧ й операцiСЧ, необхiднi для того, щоб вiддiлити вiдоме вiд невiдомого, усвiдомити недостатнiсть наявних знань, умiнь та навичок, тобто вiдповiсти на перше питання самонавчання: чого навчатися?;
б) продуктивнi дiСЧ i операцiСЧ, якi потрiбнi для оволодiння новими знаннями та умiннями i дають вiдповiдь на друге питання самонавчання: як навчитися? (Г.Цукерман).
Рiвень сформованостi даного умiння у значнiй мiрi зумовлюСФться вiковими особливостями школярiв. У контекстi аналiзованоСЧ проблеми заслуговують на увагу дослiдження вчених щодо можливостей розвитку даноСЧ якостi у рамках початковоСЧ школи:
здатнiсть навчати себе з допомогою iншого (вчителя), тобто iнiцiювати навчальне спiвробiтництво СФ найбiльш раннiй iнтерпсихiчний вияв майбутнього умiння вчитися [70, 117];
пiдсумок початковоСЧ освiти це дитина, яка навчаСФ себе з допомогою дорослого, тобто здатна вiдповiсти на два запитання: Чи можу я розвязати дану задачу? i Чого менi не вистачаСФ для розвязання? [70, 101];
умiння вчитися у його розвинутих й iндивiдуалiзованих формах складаСФться за межами молодшого шкiльного вiку. У початковiй школi субСФктом навчальноСЧ дiяльностi СФ клас як навчальна спiльнiсть [70, 118].
ВважаСФмо, що видiленi характеристики володiють дослiдницькою продуктивнiстю i можуть слугувати основою для розробки психолого-педагогiчних критерiСЧв с