Самодiяльний хор як чинник культуротворення
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
зик i губи не повиннi бути скованими, млявими, а навпаки рухливими i пружними; голову не опускати i не задирати вгору, дивитися прямо перед собою. При такiй поставi складаються умови для вiльного дихання. Корпус не повинен бути млявим або напруженим.
У всiй поставi повинна бути активнiсть, готовнiсть до спiву. Правильна постава СФ наслiдком внутрiшньоСЧ активностi, в той же час сама постава добре впливаСФ н внутрiшнiй стан дитини, добре СЧСЧ органiзовуСФ. Щодо проведення урокiв музики, то у педагогiчнiй практицi iснуСФ двi точки зору. Однi вчителi вважають, що уроки музики треба проводити стоячи, iншi, навпаки сидячи. Для правильностi спiвочоСЧ постави корпусу краще пiд час спiву стояти. Але, враховуючи, що на уроцi приходиться не тiльки спiвати, а й записувати, спiвати по нотах, тому практичнiше проводити цi уроки сидяче. Коли пiсня вивчена можна спiвати СЧСЧ стоячи. Незалежно вiд того чи учнi сидять пiд час спiву, чи стоять, положення корпусу повинно бути прямим, природнiм, вiльним. Голова пiд час спiву повинна бути злегка пiднятою, таке положення голови буде сприяти кращому положенню горлянки. Рот треба вiдкривати вiльно, нижня щелепа повинна теж вiльно опускатися вниз, бо вiд правильного положення голосового апарату залежить якiсть звуку. На початковому етапi навчання спiву зустрiчаСФться ряд недолiкiв, якi полягають у неправильнiй роботi артикуляцiйного апарату.
Артикуляцiя.
АртикуляцiСФю зветься робота органiв мови: губ, язика, мякого пiднебiння, голосових звязок.
Отже, самим найпоширенiшим недолiком у спiвi СФ скована нижня щелепа. При такому положеннi рот дуже мало вiдкритий, звук повiтрям вiльно не виштовхуСФться, голос звучить неприродно, а також виникаСФ рiзниця мiж голосними звуками. Лiквiдувати такий недолiк можна пiд час спiву рiзноманiтних нотних прикладiв, вправ на рiзноманiтнi склади. Наприклад, ай-ай; ля-ля; дай-дай; та-та; ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля, ля.
Така вправа сприяСФ звiльненню нижньоСЧ щелепи i правильному положенню роту.
Другим недолiком СФ пасивно опущена щелепа, при цьому обличчя спiвака не виразне, безтурботне. Щоб усунути такий недолiк слiд спiвати вправи на склади: ду-ду; ту-ту; му-му; мо-мо.
ду-ду-ду, ду-ду-дi; мо-мо-мо, мо-мо-мо;
ту-ту-ту, ту-ту-ту; му-му-му, му-му-му.
Третiм - дуже поширеним недолiком у спiвi СФ розтягнутiсть губ у сторони. При такому положеннi роту утворюСФться вiдкритий, плоский, бiлий звук (наводжу приклади власним спiвом).
Одним iз кращих прийомiв у роботi по усуненню незваних недолiкiв у спiвi буде особистий приклад вчителя, тобто вчитель сам повинен наочно показати правильний спiв, а наочнiсть, як один iз основних дидактичних принципiв, повинна займати основне мiiе на уроцi, бо наочнiсть в музицi - це i СФ сама музика. Бажано, щоб кiмната, в якiй проводяться уроки музики, була вiдповiдно обладнана (плакати iз зображенням спiвочоСЧ постави, портрети композиторiв, пiсенний репертуар, який включений у програму, крилатi вислови про музику, рiзнi правила спiву, нотна дошка, музичний iнструмент, шафа для зберiгання нот, методичноСЧ та хоровоСЧ лiтератури, програвач, грамплатiвки тощо). Отже, виховання правильноСЧ спiвочоСЧ постави повинно бути у центрi уваги вчителя музики.
Дихання.
Дихання СФ найважливiшим елементом спiвацького процесу. РД дихання, без якого неможливо художнСФ виконання твору. Як вiдомо повiтряний струм викликаСФ коливання голосових звязок, внаслiдок чого народжуСФться звук, який попадаючи у резонаторнi порожнини, посилюСФться i набуваСФ вокального звучання. Вiд дихання залежить сила звуку i всi його вiдтiнки: краса, чистота звуку, виразнiсть спiву.
Характер видиху та вдиху зумовлюСФться характером звуку. Занадто сильний вдих веде до форсованого нерiвного звучання i пiдвищення iнтонацiСЧ. Мляве дихання позбавляСФ звук барвистостi i викликаСФ пониження iнтонування. Видих завжди повинен бути економним. Для цього деякi педагоги-вокалiсти радять рiзноманiтнi вправи: лежачи, набирати повiтря на певну кiлькiсть секунд i рiвномiрно випускати його. Тривалiсть видиху та вдиху слiд з кожним днем збiльшувати. Згодом виробляСФться широке, тривале дихання та вiльний видих.
РЖснують рiзнi типи вокального дихання. Найбiльш визнане сучасною вокальною педагогiкою це, так зване, грудно-дiафрагматичне дихання, яке даСФ можливiсть зробити найповнiший i найглибший вдих.
Грудне дихання, при якому повiтря набираСФться у верхню частину легенiв i груди злегка спрямовуютьсяються вперед.
Костоабдомiнальне в ньому беруть участь нижнi ребра, дiафрагма i мязи черевного преса. (Costa ребро, abdomen живiт).
Спiвацьке дихання, як i звичайне, складаСФться з двох моментiв: вдиху i видиху. Спiвацьке, порiвняно iз звичайним, розмовним у 2-2,5 раз бiльше.
Характер вдиху, як перед початком виконання твору, так i в процесi спiву залежить вiд характеру твору. Для творiв повiльних кантиленних природнiм СФ вдих спокiйний, глибокий. У творах швидкого темпу вдих повинен бути коротким, але також глибоким.
Перед спiвом треба взяти дихання, на якусь долю секунди затримати подих, нiби зробити опору, почати спiв за знаком вчителя, економно витрачаючи повiтря до кiнця фрази. Дихання береться мiж фразами i завжди за одну долю до початку спiву.
Якщо при звичайному диханнi вдих чергуСФться з видихом незалежно вiд нашоСЧ волi, то у спiвi дихання повинне бути цiлком пiдпорядковане волi виконавця, бо тут воно вiдiграСФ дуже важливу роль, як основа формування спiвочого звука. Для спiвакiв в