Роль громадських органiзацiй у поширеннi освiти на Подiллi в кiнцi ХРЖХ-на початку ХХ ст.
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
ня нових товариств виступили представники сiльськоСЧ iнтелiгенцiСЧ: вчителi, писарi, фельдшери, церковнi дiячi, молодь. Просвiтницькi товариства проходили у 19171918 рр. доволi важкий етап свого органiзацiйного становлення. ОднiСФю iз головних проблем сiльських товариств була проблема обСФднання СЧх зусиль та координацiя напрямiв дiяльностi. У цьому планi важливу роль зiграли РЖ i РЖРЖ ВсеукраСЧнськi просвiтницькi зСЧзди та iн. [68, с.2]
За гетьманату П.Скоропадського становище подiльських тАЬПросвiттАЭ було неоднозначним. З одного боку, частина з них досягла певних успiхiв у роботi, користувалася пiдтримкою населення. З iншого, на мiiях суттСФво обмежувалися демократичнi свободи, зокрема товариства зазнавали утискiв мiiевих гетьманських адмiнiстрацiй, переслiдувалися i заарештовувалися керiвники, активiсти тАЬПросвiттАЭ, заборонялося проведення культурно-освiтнiх заходiв тощо. Дiяльнiсть просвiтян ускладнювалася через наявнiсть на територiСЧ краю австро-угорськоСЧ та нiмецькоСЧ окупацiйноСЧ адмiнiстрацiй, якi не були зацiкавленi у розвитку просвiтництва.
У 19191920 рр., як i в попереднiй перiод, функцiонування тАЬПросвiттАЭ здiйснювалося в умовах бойових дiй. До того ж, на територiСЧ ПравобережноСЧ УкраСЧни спостерiгалася часта змiна влад, що не дозволяла швидко адаптуватися до нових реалiй. Проте i за таких обставин сiльськi товариства охопили бiльшiсть населених пунктiв регiону, спромоглися порiвняно ефективно вести культурно-освiтню роботу серед населення. Головну увагу вони звернули на позашкiльну та дошкiльну освiту, як найбiльш занедбанi. Серед форм дiяльностi тАЬПросвiттАЭ видiлялися такi: вiдкриття книгозбiрень, хат-читалень, шкiл, гiмназiй, рiзнопрофiльних курсiв, розповсюдження газет i журналiв, органiзацiя читань, дитсадкiв, проведення шевченкiвських свят, вечорiв украСЧнськоСЧ поезiСЧ та пiснi, театральних вистав, хорiв, концертiв, вiдзначення Рiздва Христового, Водохреща, Великодня та iнших свят. Така дiяльнiсть була значущою для справи нацiонально-культурного вiдродження УкраСЧни, духовного i патрiотичного виховання сiльського населення.
В умовах громадянськоСЧ вiйни просвiтницький рух опинився на вiстрi полiтичних iнтересiв протилежних таборiв. Уряди УкраСЧнськоСЧ НародноСЧ Республiки спрямовували тАЬПросвiтитАЭ на потреби визвольних змагань та культурно-освiтнього виховання, бiльшовицька влада прагнула нейтралiзувати i залучити СЧх на свiй бiк, iншi учасники громадянськоСЧ вiйни та iнтервенцiСЧ взагалi ставилися до них вороже. До честi просвiтницького руху належить те, що, незважаючи на рiзнi полiтичнi пiдходи до його розвитку, вiн зумiв у 19171920 рр. зберегти своСФ обличчя, призначення, залишитися вiрним засадам украСЧнського нацiонально-культурного вiдродження.
Поряд iз ветеранами просвiтницького руху в Правобережнiй УкраСЧнi, такими як М.Василенко, С.Русова, РЖ.ОгiСФнко, К.Солуха, Ю.Сiцiнський та iншими, якi продовжували на цiй нивi своСФ подвижництво у 19171920 рр., зросла молода плеяда СЧх соратникiв i послiдовникiв з числа украСЧнцiв-патрiотiв. РЖз-помiж них варто назвати подолян Н.Бевзенко, М.Домбровську, В.Плiнського, Д.Покритана, Платовського, П.Савуляка та iн.
З 1921 р. розпочався четвертий етап дiяльностi подiльських тАЬПросвiттАЭ, для якого характерним СФ подальше розгортання дiяльностi як губернського товариства, так i iнших осередкiв у краСЧ в умовах бiльшовицькоСЧ окупацiСЧ. 1921 рiк в iсторiСЧ дiяльностi просвiтницьких осередкiв краю став першим роком спокiйноСЧ i планомiрноСЧ роботи. Радянська влада, прагнучи повнiстю пiдкорити i використати на свою користь тАЬПросвiтитАЭ, на перших порах сприяла СЧх розвитку. У цей час просвiтяни перейшли на зразковий статут, що передбачало надання товариствам державноСЧ допомоги. У цiлому, станом на 1921 р. у Подiльськiй губернiСЧ функцiонувало бiля 400 товариств.[67]
З iншого боку, спроби радянськоСЧ влади в першi роки свого iснування пiдлаштувати тАЬПросвiтитАЭ пiд свою iдеологiю зазнали поразки. Незважаючи на полiтику бiльшовизацiСЧ просвiтницького руху, вiн i надалi продовжував виконувати роль провiдника украСЧнського нацiонально-культурного вiдродження. Не досягши своСФСЧ мети, радянський режим почав процес лiквiдацiСЧ тАЬПросвiттАЭ, у тому числi подiльських, звинувативши СЧх в тАЬукраСЧнському буржуазному нацiоналiзмiтАЭ, охрестивши СЧх тАЬоплотом петлюрiвщинитАЭ, вiднiс СЧх до свого тАЬкласового ворогатАЭ. У подальшому тоталiтарна влада всiляко оббрiхувала просвiтницький рух, прагнула замовчувати його здобутки, розпочала полiтичнi репресiСЧ. На Подiллi це виразилося у зменшеннi кiлькостi тАЬПросвiттАЭ. За офiцiйними даними, станом на 1 сiчня 1923 р. СЧх було 206, на 1 квiтня вже 185, а на 1 липня жодного.[49, с.91]
Таким чином, у дiяльностi ПодiльськоСЧ тАЬПросвiтитАЭ та iнших просвiтницьких товариств можна видiлити такi етапи: РЖ 19061907 рр. пiд час якого завдяки революцiСЧ 19051907 рр. на Подiллi зявилися першi просвiтницькi осередки; РЖРЖ 19081914 рр., впродовж якого вiдбулося органiзацiйне становлення, змiцнення i поширення просвiтницьких товариств, а згодом СЧх занепад у звязку iз початком ПершоСЧ свiтовоСЧ вiйни; РЖРЖРЖ 19171920 рр., коли вiдбулося вiдродження i перетворення подiльських тАЬПросвiттАЭ в опору нацiонально-визвольних змагань, урiзноманiтнилися форми i методи дiяльностi товариств, ускладнилися стосунки з украСЧнською, бiльшовицькою та окупацiйною владою; РЖV 19211923 рр., в ходi яких у регiонi здiйснювалася тотальна бiльшовизацiя тАЬПросвiттАЭ та СЧх повна лiквiдацiя радянською владою.
Уже в 1918 р. у м. Жванцi Камянецького повiту завдяки органiзаторським зусил