Роль громадських органiзацiй у поширеннi освiти на Подiллi в кiнцi ХРЖХ-на початку ХХ ст.
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
рнського товариства, висновок напрошувався сам собою. РЖ.ОгiСФнко, згадуючи той факт, що мiiевi росiйськомовнi видання систематично лякали подолян тАЬмазепинствомтАЭ, небезпекою вiд подiльськоСЧ тАЬПросвiтитАЭ, адмiнiстрацiя забороняла проводити лiтературнi вечорницi, задаСФться питанням, чи не СФ це початком нового походу проти народу, який споконвiчно проживаСФ на своСЧй землi, його культури, його права говорити рiдною мовою.
Проблеми, якi виникали перед просвiтницькими органiзацiями у перiод самодержавства, висвiтлив О.Бiлоусенко в 1912 р. у розвiдцi тАЬГибель тАЬПросвиттАЭ, умiщенiй у московському журналi тАЬУкраинская жизньтАЭ. Крiм невеликого екскурсу в iсторiю товариств, автор детально простежив передумови занепаду просвiтницьких осередкiв, вiдзначив, що дiяльнiсть тАЬПросвiттАЭ тАЬэто история поистине тернистого пути ихтАЭ[6, с.29-39]. У статтi зроблено акцент на тi утиски, що чинила влада прогресивнiй дiяльностi товариств. Для прикладу, автор назвав причини, через якi влада не дозволила Подiльськiй тАЬПросвiтiтАЭ вiдкрити у 25 селах бiблiотеки-читальнi.
У добу нацiонально-визвольних змагань також зявилися розвiдки iз дослiджуваноСЧ теми. Так, очевидець тих подiй Т.Верхола був переконаний у тому, що дiяльнiсть тАЬПросвiттАЭ сприяла поширенню освiти серед народу. Дослiдник опублiкував невелику брошуру тАЬПро тАЬПросвiтитАЭ, у якiй виклав кiлька порад, зазначивши при цьому, що тАЬтовариство повинно бути серцем селян i до його повиннi горнутись всi нашi люде, бо воно велику користь усiм дастьтАЭ[10, с.2]
Проте деякi дослiдники критикували дiяльнiсть тАЬПросвiттАЭ. На нашу думку, на особливу увагу заслуговуСФ праця В.Торського тАЬУкраСЧнська державнiсть i нова роль тАЬПросвiттАЭ, опублiкована у 1918 р., у якiй автор назвав СЧх пасивними[77, с.76].
У радянський перiод iсторiСЧ УкраСЧни просвiтницька тематика фактично була закритою для широкого загалу науковцiв. Винятком можна вважати розвiдку В.Герасименка тАЬЗ украСЧнського громадського руху на ПодiллiтАЭ, опублiковану у 1930 р., у якiй вiдсутня iдеологiчна тенденцiйнiсть щодо просвiтницьких товариств. Цiнним у дослiдженнi СФ те, що автором опрацьовано матерiали архiву м. Камянця-Подiльського, на основi яких поданi вiдомостi про роботу ПодiльськоСЧ тАЬПросвiтитАЭ, зокрема зусилля просвiтян у справi запровадження украСЧнськоСЧ мови у мiiевiй духовнiй семiнарiСЧ, вiнницькiй церковно-учительськiй семiнарiСЧ та 12 двокласних школах краю. У кiнцi публiкацiСЧ подано коротку довiдку про життя i дiяльнiсть голови тАЬПросвiтитАЭ К.Г.Солухи. [22, с.305-313]
Радянськi iсторики через iснуючi на той час iдеологiчнi стереотипи подавали дiяльнiсть тАЬПросвiттАЭ спрощено, називаючи останнi тАЬпетлюрiвськимитАЭ, тАЬбуржуазнимитАЭ, тАЬнацiоналiстичнимитАЭ, тАЬконтрреволюцiйнимитАЭ. РЖ.Д.Золотоверхий, аналiзуючи становлення украСЧнськоСЧ культури у 19171920 рр., зазначав, що дiяльнiсть тАЬПросвiттАЭ була тАЬвиявом украСЧнського буржуазного нацiоналiзмутАЭ16. "асне кажучи, на яку iншу оцiнку могли розраховувати просвiтяни, якi дбали про розвиток нацiональноСЧ свiдомостi, громадськоСЧ активностi населення, пiклувалися про виховання почуття любовi до УкраСЧни та СЧСЧ славного минулого, дбали про пiднесення культури тощо? Наведеними працями не вичерпуСФться перелiк дослiджень iз зазначеноСЧ теми. Проте на сьогоднi залишаСФться ще недостатньо вивченою дiяльнiсть ПодiльськоСЧ тАЬПросвiтитАЭ у планi хронологiСЧ. Цим можна пояснити актуальнiсть i важливiсть пропонованоСЧ публiкацiСЧ, у якiй аналiзуються етапи дiяльностi губернського товариства.
Початок ХХ ст. у Росiйськiй iмперiСЧ позначився епохальними подiями. Поразка у росiйсько-японськiй вiйнi 19041905 рр. i початок першоСЧ росiйськоСЧ демократичноСЧ революцiСЧ спричинили посилення украСЧнського визвольного i нацiонально-культурного руху. Царський режим не мiг не зважати на такi подiСЧ. 17 жовтня 1905 р. вийшов манiфест царя Миколи РЖРЖ про вдосконалення державного порядку. Згiдно документа, передбачалося: тАЬДаровать населенiю незыблемыя основы гражданской свободы на началах действительной неприкосновенности личности, свободы совести, слова, собранiй и союзовтАЭ17. Проголошена у манiфестi свобода зборiв i товариств прискорила розробку закону про товариства i союзи. До того ж, пiсля 17 жовтня розпочався процес утворення рiзних полiтичних партiй, профспiлок та iнших органiзацiй, причому далеко не всi вони були зареСФстрованi в державних установах. Урештi-решт, 4 березня 1906 р. введено тАЬТимчасовi правила про товариства i союзитАЭ[31, с.262]. За цим документом, товариство могли утворювати кiлька осiб, якi мали спiльну мету i не прагнули отримати прибуток вiд дiяльностi[23, с.5]. Через те, що просвiтницькi осередки ставили за мету просвiту народу, вони пiдлягали реСФстрацiСЧ на засадах тАЬТимчасових правил...тАЭ. Таким чином, на територiСЧ Подiлля був вiдкритий шлях до виникнення тАЬПросвiттАЭ.
Спроба утворити просвiтницькi товариства на територiСЧ краю була запозичена з Галичини, де у 1868 р. була органiзована тАЬПросвiтатАЭ, метою котроСЧ стало розповсюдження украСЧнського слова серед населення i турбота про його добробут. Таке ж завдання поставила собi Подiльська тАЬПросвiтатАЭ, яка була однiСФю iз перших на територiСЧ ПравобережноСЧ УкраСЧни. Вже у листопадi 1905 р. подiльський просвiтянин В.Стиранкевич звернувся до Б. Грiнченка iз листом, з якого видно, що в Камянцi-Подiльському фактично вже iснувало у цей час просвiтницьке товариство, яке проте ще не мало юридичного оформлення (вiдсутнi статут, документацiя). Найактивнiшими його членами були вiдомi дiячi науки i культури мiста К.Солуха, Ю.Сiцiнсь