Роль громадських органiзацiй у поширеннi освiти на Подiллi в кiнцi ХРЖХ-на початку ХХ ст.
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
В·асiб поширення освiченостi серед широких народних мас.
У пореформений перiод в систему середнiх навчальних закладiв для дiвчат, крiм гiмназiй, входили СФпархiальнi жiночi училища (вiдав Синод), Марийськi училища, згодом гiмназiСЧ (вiдомство iмператрицi МарiСЧ Федорiвни), iнститут благородних дiвчат та приватнi пансiони, якi давали незакiнчену середню освiту.
Такого типу навчальнi заклади дiяли i на Подiллi. Зокрема, в м. Камянець-Подiльський дiяла в перiод 1867-1917 рокiв Марiйська гiмназiя.[71, с.99]
Для втiлення в життя реформи загальноСЧ освiти, а також для обслуговування мiських вищих училищ виникла нагальна потреба в педагогiчних кадрах. Для СЧх пiдготовки створювались учительськi iнститути i учительськi семiнарiСЧ - середнi навчальнi заклади з трирiчним курсом навчання. РЖнститути готували вчителiв для мiських вищих училищ, семiнарiСЧ - для початкових училищ сiльськоСЧ мiiевостi. Навчання в семiнарiях велося по скороченому варiанту програми учительських iнститутiв.
На той час на Подiллi не було навчального закладу такого типу, а питання про вiдкриття учительськоСЧ семiнарiСЧ у м. Вiнницi вирiшувалося протягом 29 рокiв. Вперше клопотання було подане в 1878 роцi, а вдруге - 1907 р.[78, с.25] РЖ лише у груднi 1907 року вчительська семiнарiя була вiдкрита у с. Потоки, а в червнi 1909 року переведена до Вiнницi. За перiод свого iснування з СЧСЧ стiн вийшло багато вчителiв, якi сприяли поширенню освiти серед подолян. Проте педагогiчна семiнарiя не могла повною мiрою задовольнити потребу регiону в педагогiчних кадрах, а тому 1 липня 1912 року за рiшенням Мiнiстерства освiти у Вiнницi був вiдкритий учительський iнститут. Вiн був восьмим в УкраСЧнi. У перший рiк у ньому здобували освiту 25 юнакiв та дiвчат, а згодом СЧх було 71. Термiн навчання становив три роки.[76, с.56]
Крiм цих педагогiчних закладiв на Подiллi було вiдкрито ще два: учительську семiнарiю в Камянцi-Подiльському (1913 р.) i учительську семiнарiю в Ольгополi. РЖснуючим планам вiдкрити семiнарiСЧ в iнших мiстах не губернiСЧ не судилося бути реалiзованими.[72, с.284]
Отже, прямим результатом державноСЧ полiтики в сферi освiти в другiй половинi XIX ст. було значне розширення мережi навчальних закладiв як початковоСЧ освiти, так середньоСЧ, зокрема i в Подiльськiй губернiСЧ. Зокрема, на передоднi ПершоСЧ свiтовоСЧ вiйни лише у Вiнницi iснували такi навчальнi заклади: реальне училище, чоловiча гiмназiя, три жiночi гiмназiСЧ, комерцiйне училище, учительський iнститут, учительська семiнарiя, церковно-учительська школа, залiзничне училище, 12 початкових училищ.[16, с.56]
Перелiченi вище заклади вже цiлком вiдповiдали потребам ринку працi, соцiально-полiтичним та економiчним особливостям регiону в умовах становлення капiталiстичного господарства.
Проте зi змiною полiтичноСЧ влади в УкраСЧнi в 1919 роцi змiнились i передумови розвитку освiти. Система освiти, яка добре функцiонувала за РосiйськоСЧ iмперiСЧ, тепер просто на просто була зруйнована бiльшовиками. Так, на весну 1919 року за розпорядженням Подiльського губернського революцiйного комiтету всi наявнi тут навчальнi заклади були лiквiдованi, а в 1920 роцi почали вiдкривати радянськi навчальнi заклади - трудовi семирiчнi школи.
Якщо говорити власне про полiтичнi передумови розвитку освiти в той чи в iнший перiод, не потрiбно забувати, що не завжди цi передумови СФ сприятливими. Справа в тому, що освiтня галузь, будучи в той же час i однiСФю зi сфер полiтичноСЧ дiяльностi влади, загалом пiдкоряСФться полiтичнiй стратегiСЧ урядового курсу. Досить часто, особливо якщо мова йде про багатонацiональнi держави та iмперiСЧ, освiтня система меншин мусить переходити на унiфiковану i систему для забезпечення централiзованоСЧ полiтики i полегшення управлiння освiтньою сферою. РЖ цей процес СФ дуже болiсним для нацiональних меншин чи iнших народiв, адже вони позбавляються чи обмежуються в правi користуватись рiдною мовою в навчальному процесi, а вiдповiдно i вiдчувають тиск нацiонального гноблення.
Така ситуацiя склалась i в Росiйськiй iмперiСЧ вiдносно УкраСЧни, в тому числi i вiдносно ПодiльськоСЧ губернiСЧ.
Розвиток капiталiстичних вiдносин в Росiйськiй iмперiСЧ у серединi XIX ст. дав поштовх до корiнних перетворень в усiх сферах життя суспiльства, в тому числi i в нацiональнiй культурi, науцi, освiтi. Вiдбувалися змiни у суспiльнiй свiдомостi украСЧнського народу, зростали ряди революцiйно-демократичноСЧ iнтелiгенцiСЧ, що сприяло боротьбi за вiдновлення державностi i подолання вiдсталостi в соцiально-економiчному, культурному i освiтньому вiдношеннi, та прискорювало прихiд украСЧнськоСЧ весни нацiонального i культурного вiдродження.[51, с.76-123] Проте царизм брутально придушував цей рух. Росiйська iмперiя, прагнучи зберегти свою територiальну цiлiснiсть, посилювала репресивну полiтику денацiоналiзацiСЧ та насильницькоСЧ русифiкацiСЧ украСЧнського населення Надднiпрянщини.[25, с.178]
Самодержавна Росiя, на територiя якоСЧ проживало приблизно 85% украСЧнцiв, не мала своСФСЧ конституцiСЧ. Законодавство ТСрунтувалося на верховнiй волi iмператора. Розцiнюючи УкраСЧну як свою провiнцiю, царизм неодноразово робив спроби лiквiдацiСЧ украСЧнськоСЧ мови, культури i освiти. Царське самодержавство добре розумiло, що знищивши мову i культурнi надбання народу, буде знищений i сам народ. Тому в другiй половинi XIX - на початку XX ст. царизмом було видано ряд заборонних указiв, направлених на знищення украСЧнськоСЧ мови, культури, науки i освiти.[25, с. 179]
Почалися переслiдування освiтян. Першою жертвою стала нац