Роль громадських органiзацiй у поширеннi освiти на Подiллi в кiнцi ХРЖХ-на початку ХХ ст.
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
цього СФ порiвняння за кордон пшеницi, цукру, спирту, шкiри. Показовим щодо цього СФ порiвняння розвитку Проскурова й Камянця-Подiльського. Проскурiв, який знаходився на залiзничнiй магiстралi, значно зрiс, зокрема обсяг його промислового виробництва за останнСФ тридцятирiччя XIX ст. збiльшився удесятеро. Тi ж мiста, якi стояли осторонь залiзничних шляхiв (Камянець-Подiльський, Нова Ушиця) сповiльнилися у темпах розвитку.
Бiльш-менш значних промислових центрiв на Подiллi не було, та все ж певну концентрацiю фабрично-заводських робiтникiв спостерiгаСФмо у бiльших мiстах. До них належали: Вiнниця, Камянець-Подiльський, Проскурiв, Гайсин.
Матерiальне становище робiтникiв Подiлля було дуже важким. Так, сезоннi робiтники цукрових заводiв за свою тяжку працю одержували мiзерну плату - 4-6 крб. на мiсяць. Заробiтна ж плата директора чи якогось iншого вищого службовця тут дорiвнювала зарплатi 100-120 робiтникiв. На пiдприСФмствах не було охорони працi, внаслiдок чого багато робiтникiв ставали калiками. Бiльшiсть з них жили в тiсних, холодних i брудних деревяних бараках, де спали позмiнно. Не легше жилось i робiтникам iнших галузей. [39, с.26]
Для ПодiльськоСЧ губернiСЧ характерним було велике дворянське землеволодiння. Кiлькiсть помiщицьких маСФткiв, що перевершували 500 десятин землi, тут виявилася найбiльшою з усiх 9 губернiй УкраСЧни. Серед мiiевих дворян-помiщикiв було багато магнатiв, якi володiли колосальними латифундiями землi. У переважнiй бiльшостi це були польськi магнати, що здавна захопили родючi украСЧнськi землi, решта - росiйськi та украСЧнськi помiщики, нiмецькi барони та iншi великi землевласники.
Зовсiм в iнших умовах знаходилася переважна бiльшiсть селянських господарств. В середньому на одне селянське господарство припадало 3,7 десятин землi. Мiзернiсть цiСФСЧ площi стаСФ особливо очевидною, коли звернутися до такого загальновизнаного положення, що 8 десятин на двiр, а таких дворiв було бiльше половини в РДвропейськiй частинi РосiСЧ, зовсiм недостатньо для утримання сiмСЧ.
Процес зубожiння селянства ще яскравiше виявлявся в тому, що понад 64% селян губернiСЧ не мали нiякоСЧ робочоСЧ худоби i бiльше 60% - потрiбного для сiльського господарства реманенту. Селяни змушенi були йти в кабалу до помiщикiв, щоб вiдробити борг за коней чи волiв, вiдробити з процентами позичений у перiод голодноСЧ зими хлiб тощо. Так, розвиток капiталiзму на селi переплiтався iз старими, феодальними формами гноблення селянства.
Низький рiвень агротехнiки в бiдних селянських господарствах, вiдсутнiсть або нестача добрив, користування примiтивними знаряддями працi (деревянi плуги, борони тощо ) - все це призводило до виснаження землi та низьких врожаСЧв. А це в свою чергу було причиною досить частих голодних рокiв, що супроводжувалося епiдемiями хвороб. Багато селян Подiлля змушенi були покидати рiднi домiвки, шукати заробiтки на цукроварнях та iнших пiдприСФмствах, переселятися на окраСЧни iмперiСЧ.
Трудящi Подiлля були майже позбавленi медичноСЧ допомоги. На всю величезну iмперiю на 1895 рiк було 2259 лiкарняних лiжок та 288 лiкарiв i 342 медичнi сестри. Тому не дивно, що епiдемiСЧ тифу, дизентерiСЧ, скарлатини, кору та iнших хвороб косили щороку десятки тисяч людей.
Особливо погiршилось становище робiтникiв Подiлля в роки ПершоСЧ свiтовоСЧ iмперiалiстичноСЧ вiйни, що почалась у 1914 роцi. Вiйна розладнала економiку губернiСЧ. Постiйна близькiсть фронту, неодноразовi евакуацiСЧ, панiка, перебоСЧ у постачаннi сировиною дезорганiзували роботу промислових пiдприСФмств i транспорту, важко вiдбилася на станi справ у сiльському господарствi.
В цей важкий час прискорюСФться диференцiацiя селянства Подiлля. Кiлькiсть розорених безземельних селян швидко зростала. Але й тi, що не розорилися, були в дуже скрутному становищi. Бiльше половини селянських господарств мали в своСФму користуваннi посiвну площу, яка не могла забезпечити СЧх нi хлiбом, нi фуражем. Жалюгiдною була зарплата сiльськогосподарських робiтникiв. За день виснажливоСЧ працi чоловiки одержували по 40-50 коп., а жiнки - 30-40 коп. [14, с.34]
Промисловiсть, сiльське господарство i торгiвля в губернiСЧ переживали глибоку кризу. Наскiльки важким було становище трудящих Подiлля, свiдчить той факт, що губернськi земськi збори звернулися до уряду з проханням видiлити кредити для надання допомоги населенню. При цьому вони пiдкреслювали, що населення ПодiльськоСЧ губернiСЧ, як губернiСЧ фронтовоСЧ, знаходиться у виключно важких умовах i заслуговуСФ особливоСЧ уваги з боку державних органiв.
Матерiальнi збитки доповнювалися повним полiтичним безправям населення. Подiльськi люди, як i люди сiСФСЧ УкраСЧни, зазнавали нацiонального гноблення. Царське самодержавство забороняло вчитися в школах рiдною мовою, друкувати твори украСЧнських письменникiв, читати украСЧнськi газети й журнали. Одночасно з переслiдуванням украСЧнськоСЧ культури царське самодержавство i його органи на мiiях намагались розпалити нацiональну ворожнечу мiж трудящими рiзних нацiональностей, докладали всiх зусиль, щоб посварити украСЧнцiв з росiянами, поляками, ретельно культивували антисемiтизм. Все це робилося з метою вiдвернути увагу робiтникiв i селян вiд важливих соцiальних i полiтичних питань, розвязання яких ставила на порядок денний революцiйна ситуацiя в краСЧнi.
У звязку з настiльки складними соцiально-економiчними i полiтичними процесами, якi вiдбувалися в Росiйськiй iмперiСЧ, стан шкiльноСЧ освiти в Подiльськiй губернiСЧ другоСЧ поло