Розвиток пiзнавальних iнтересiв молодших школярiв у роботi над фразеологiзмами
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?тива виразна метафоричнiсть, мають алегоричну форму.
Прислiвя обовязково граматично та iнтонацiйно оформлене судження i, як таке, спiввiдноситься не з словом, в основi якого лежить певне поняття, а з реченням [42, 51].
Судження у прислiвСЧ може мати характер ствердження (Скрипливе дерево довго живе; Де руки й охота, там спора робота) або заперечення (НемаСФ науки без муки; Згаяного часу i конем не доженеш).
Прислiвя можуть формулювати пряму постiйну закономiрнiсть (Згода будуСФ, а незгода руйнуСФ; Мир та лад великий клад; Радiсть красить, а печаль палить; Двiчi молодим не бути) або зумовлену (Невесело на свiтi опити, коли нiкого любити; Не купити ума, як нема; Не жаль плакати, коли СФ за чим), вони можуть також виливатися у форму поради, настанови, рекомендацiСЧ, пiдказаних досвiдом, певною життСФвою закономiрнiстю (Для приятеля нового не цурайся старого; Чого сам собi не зичиш, того й другому не жадай; Говори мало, слухай багато, а думай ще бiльше; Не всякому слуху вiр) [70, 345].
Для них характернi рiзнi фонетичнi повтори, асонанс та iн. На особливу увагу заслуговуСФ тут рима. Прислiвя, як i взагалi народна поетична мова, визначаСФться виразною ритмiчнiстю i здебiльшого також зримованiстю.
3вукова гармонiя та iншi художнi властивостi прислiвСЧв, як i майже всiх типiв фразеологiчних одиниць, посилюють духовне переживання людини, сприяють формуванню СЧСЧ рiзних видiв вищих емоцiйних процесiв соцiальних, iнтелектуальних, естетичних. Саме змiст фразеологiзмiв, СЧх iдейне i експресивне звучання СФ важливим естетичним чинником у формуваннi iндивiдуальноСЧ i суспiльноСЧ свiдомостi людини, СЧСЧ любовi до нашоСЧ великоСЧ Батькiвщини, до творчоСЧ працi. Отже, вивчаючи фразеологiчнi одиницi, не можна не зважати й на СЧх емоцiйний характер, бо справжнСФ шукання iстини неможливе без людських емоцiй [42, 52].
Приказка, - визначаСФ вiдома дослiдниця М. Рибникова, - це зворот мови, вислiв, елемент судження .
Приказка сама по собi СФ щось недомовлене: вона вимагаСФ свого кiнця i розвитку, iнодi пiдмета, iнодi присудка, iнодi вiдповiдi на запитання [63, 17].
Приказка влучний, образний народний вислiв. Змiст його, на вiдмiну вiд прислiвСЧв, не маСФ звичайно повчального характеру, СЧй, як правило, властива синтаксична незавершенiсть, часто вона являСФ собою вкорочене прислiвя.
У сучаснiй украСЧнськiй мовi широко вживаються такi приказки: вивести на чисту воду; Як снiг на голову; мовчання знак згоди; надоСЧв як гiрка редька; собаку зСЧв та численна кiлькiсть подiбних..
Прислiвя i приказка це певний жанр усноСЧ народноСЧ творчостi; близькiсть СЧх мiж собою безсумнiвна. Що ж до рiзницi мiж ними, то поки що вченi до кiнця не визначили ще строгих i незаперечних рис вiдмiнностi, хоч i висловили щодо цього ряд думок [42, 52].
У спецiальнiй лiтературi робиться також спроба розмежувати прислiвя i приказки на основi СЧх змiсту та пiзнавального значення в практицi спiлкування: прислiвя висловлюСФться про предмет взагалi, про предмет як логiчний клас, а приказка завжди конкретна у вираженнi окремого явища, вона висловлюСФться про окремий предмет, а тому в формi одиничного судження.
Цим визначаСФться i рiзна роль прислiвя i приказки в художньому творi. Приказка звичайно тiльки називаСФ предмет, явище, факт, а прислiвя вживаються для того, щоб обТСрунтувати зображуване явище, факт, довести правильнiсть висловленоСЧ думки. Приказка в художньому творi, головним чином, СФ засiб показу; прислiвя засiб доказу, обТСрунтування. Прислiвя виступаСФ як висловлення повчальне, таке, що маСФ пiзнавальну цiннiсть, виражаСФ присуд, узагальнююче судження про дiйснiсть, чого не мають, за незначним винятком, приказки.
Приказка (вона теж маСФ структуру речення) за своСЧм змiстом завжди однопланова. Класично правильна приказка передбачаСФ тiльки прямий смисл змiсту висловлювання (Коса дiвоча краса) [70, 347].
Досить типовими моделями прислiвСЧв та приказок СФ простi непоширенi речення, що складаються лише з головноСЧ пари, як-от: Очi мiра, душа вiра; Совiсть порука; Мова не полова; Спати не воювати та iн.
Енергiйностi висловлення надаСФ опущення пiдмета {Продав загубив, купив найшов), присудка чи взагалi головноСЧ пари (До людей по розум, до матерi по серце).
Поширеною конструкцiСФю цих одиниць СФ сконденсованi безсполучниковi складнi речення типу: ЗнаСФ кума знаСФ пiвсела; Жениться перемiниться; Не побiгаСФш не пообiдаСФш i под.
Художня виразнiсть i емоцiйна наснага прислiвСЧв та приказок пiдсилюСФться такими стилiстичними засобами, як ритмiчнiсть i римування окремих компонентiв (Проти вiку нема лiку; Який рiд, такий плiд; 3 краси не пити роси; До милування нема силування; Що з воза впало, те пропало; За наше жито та нас i бито), повтор однокореневих слiв чи одноструктурних словосполучень (Бiда бiду перебуде: одна згине, десять буде; Собацi собача смерть) [70, 348].
Фразеологiчнi одиницi такi, як прислiвя, скажiмо, тою чи iншою мiрою вiдтворюють багатограннi явища життя. Але вони вiдображають СЧх по-рiзному: однi з них нещадно таврують людськi вади гострим сарказмом або легкою, помiркованою iронiСФю, другi надають виразовi глибокого спiвчуття та жалю, третi подають добру пораду тощо, допомагаючи людинi в СЧСЧ життi та боротьбi, наприклад:
1. Прислiвя заохочуСФ, пiдтримуСФ та пiдбадьорюСФ людину: не святi горшки лiплять; вовкiв боятися в лiс не ходити; коли