Розвиток пiзнавальних iнтересiв молодших школярiв у роботi над фразеологiзмами
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
ку, гав ловити, вуха розвiсити, вправляти мiзки, вростати корiнням, дихати вогнем, випускати кишки, веремiю закрутити, брати за жабри, брати на кпи (кпини), чесати язиками, перемивати кiсточки, воду варити та iн.
ФО, структурно органiзованi за моделями речення.
Серед фразеологiчних одиниць цiСФСЧ групи помiтне мiiе займають фразеологiзми, що за структурою вiдповiдають двоскладному реченню: гедзь укусив кого, голова йде обертом (кругом) у кого, гора з плечей звалилася у кого, правда очi (у вiчi) коле кому, очi на лоба вилiзли кому, полуда на очi впала кому, лiд рушив мiж ким, вiтер у кишенях гуляСФ у кого, чорна кiшка пробiгла мiж ким, душа в пяти пiшла в кого, душа не на мiii у кого, море по колiна (колiно) кому, ноги не несуть кого.
Другу групу фразеологiчних одиниць становлять такi фразеологiзми, будова яких спiввiдноситься з односкладними реченнями: хлiбом не годуй кого; (живого) мiiя (слiду) не залишилося вiд кого, чого; вiд серця вiдлягло в кого; кашi не звариш з ким; далеко не заСЧдеш на чому; калачами не заманиш кого; пальця в рот не клади кому; поминай як звали кого; на козi не пiдСЧдеш до кого; у вухах дзвенить у кого,; вiд серця вiдлягло у кого; зварити кашу з ким, у чому.
Окреме мiiе належить вигуковим стiйким виразам, що становлять здебiльшого емоцiйно-оцiнне значення i виступають у ролi слiв-речень або входять до складу якогось речення. В основному це фразеологiчнi сполучення типу: Куди твоСФ дiло! Тю на тебе! На тобi! Слава богу! Чорта з два! Ради бога! Ну й ну! Боже спаси! та iн.[1, 98-112].
Генетична класифiкацiя, що передбачаСФ групування фразеологiчного матерiалу за джерелами походження, найбiльш детально опрацьована в дослiдженнях Л. Булаховського, який визначаСФ такi групи: 1) прислiвя i приказки; 2) професiоналiзми, що набули метафоричного вжитку; 3) усталенi вислови з анекдотiв, жартiв i под.; 4) цитати й образи з Старого i Нового завiтiв; 5) численнi ремiнiiенцiСЧ античноСЧ старовини; 6) переклади поширених iншомовних висловiв; 7) крилатi слова росiйських та iноземних письменникiв; 8) влучнi фрази видатних людей.
Генетична класифiкацiя надзвичайно корисна з погляду iсторичного вивчення фразеологiСЧ кожноСЧ нацiональноСЧ мови, на жаль, не може охопити всiх фразеологiчних одиниць, бо далеко не завжди можна, навiть при спецiальних дослiдженнях, точно встановити джерело виникнення того чи iншого вислову.
Розглянутi класифiкацiйнi схеми кожна по-своСФму допомагають зясувати природу фразеологiчних одиниць, схарактеризувати особливостi СЧх функцiонування i еволюцiю СЧх у мовнiй системi [70, 343].
Фразеологiчне багатство мови можна подiлити на ряд класiв i пiдгруп в залежностi вiд СЧх зовнiшнiх внутрiшнiх характеристик. На значеннСФво функцiональному рiвнi фразеологiчнi звороти можна подiлити на такi типи: приказки, прислiвя, крилатi вислови i складенi термiни.
Про прислiвя та приказки протягом ряду столiть написано чимало цiнних праць. За цей час висловлено багато цiкавих думок, але воднораз iз цим зявилася i численна кiлькiсть нових проблем, що потребуСФ пильних, допитливих дослiдникiв. Справжнiй науковий пiдхiд до студiювання СЧх був намiчений тiльки в другiй половинi XIX столiття. Початок цьому поклав
О. Потебня. Вiн прийшов до висновку, що прислiвя i приказки не СФ чимсь навiки застиглим. Багато з них за певних iсторичних умов зазнають i структурних i семантичних змiн.
Незважаючи на значний вклад О. О. Потебнi у вивчення прислiвСЧв i приказок, ще й досi СФ чимало суперечливих суджень, немаСФ СФдиноСЧ думки щодо СЧх походження i розвитку, повною мiрою не розкрито СЧх структурно-семантичного характеру, ще мало дослiджена СЧх стилiстична роль у рiзних жанрах лiтератури тощо.
Прислiвя це виражений структурою речення народний вислiв повчального змiсту (буквального чи алегоричного плану), який формулюСФ певну життСФву закономiрнiсть або правило, що СФ широким узагальненням багатовiкових спостережень народу, його суспiльного досвiду.
Що ж являють собою прислiвя та приказки?
Прислiвя стислий i влучний, образний, здебiльшого народний вислiв, що стосуСФться рiзноманiтних явищ життя. РЗх застосовують у мовi для розкриття багатьох типових життСФвих обставин i ситуацiй.
Структурно це переважно двочленне речення, як правило, зримоване. ПодаСФмо кiлька прикладiв на давнi, традицiйнi i нового походження прислiвя.
Традицiйнi прислiвя: Вчи дитину не штурханцями, а добрими дiлами та слiвцями; добре роби добре й буде; кулик знаСФ, куди чайка лiтаСФ; за праве дiло стiй смiло. -
Новоутворенi прислiвя: цвiтуть нашi дiти, як тi пишнi квiти; щастя в повiтрi не вСФться воно в борнi достаСФться.
Поданi тут приклади на прислiвя, зокрема тi, що постали в нашiй мовi за революцiйноСЧ доби, переконливо стверджують, що прислiвю властивi, як правило, не тiльки глибокий змiст, а й художньо досконала форма. Воно СФ нерiдко важливим засобом соцiальноСЧ характеристики дiйсностi. Разом з тим прислiвя займаСФ належне мiiе в системi фразеологiСЧ. Як i iншi типи фразеологiзмiв, прислiвя маСФ своСФрiдний структурний i семантичний характер. ОднiСФю з характерних ознак прислiвСЧв СФ те, що вони зберiгають у мовi синтаксичну самостiйнiсть, являють собою закiнченi самостiйнi речення, якi вiдтворюються у готовому виглядi; вживаються не тiльки у прямому, а й у переносному значеннi, багатьом iз них вла