Розвиток пiзнавальних iнтересiв молодших школярiв у роботi над фразеологiзмами
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
блеми буття, бо у фразеологiСЧ знайшли вiдповiдну естетичну оцiнку мало не всi явища суспiльного життя i побут народу. Вона СФ важливим джерелом для глибшого пiзнання матерiального життя суспiльства, поглядiв та суспiльноСЧ практики народу. Вона СФ найважливiшим образним компонентом нашоСЧ мови, що постiйно розвиваСФться й збагачуСФться, невпинно вдосконалюючи свою структуру та метафоричнi засоби висловлювання [42, 27].
Розумiння сутi фразеологiзмiв вимагаСФ ознайомлення з питанням iсторiСЧ фразеологiСЧ, етимологiСЧ фразеологiчних одиниць, врахування таких факторiв, як нацiональна особливiсть основи СЧх виникнення i формування, СЧх наявностi в окремих мовах, мовних стилях, стилi письменника, автора, носiя мови тощо. При розглядi фразеологiчних зворотiв, як одиниць, що виражають семантичну СФднiсть, мусять бути врахованi (так само, як i при розглядi слiв) особливостi стилю, в якому вони вживаються, СЧх естетична характеристика, а також психологiчна атмосфера речення, уривку чи тексту, в якому використано такi одиницi. Фразеологiчнi звороти СФ скарбницею народноСЧ мудростi, невичерпним джерелом народних знань про життя людини i природи, що прийшли з давнiх часiв, передавалися з уст в уста, виражали думки i сподiвання народу в рiзнi часи тощо. Фразеологiзми живуть для народу, служать його дальшому розвитку, його iсторiСЧ, культурi, науцi.
УкраСЧнський народ протягом своСФСЧ довгоСЧ, багатовiковоСЧ iсторСЧСЧ створив багатющi скарби образного слова, численнi iдiоми, влучнi приказки, прислiвя
й iншi фразеологiзми рiзних типiв. Значна частина СЧх маСФ за собою давню кiлькавiкову традицiю, передаСФться вiд поколiння до поколiння. РЖсторiя зберегла цi дорогоцiннi перли народноСЧ мудростi, образно поетичного вислову i для нас. Вiдзначимо, що кожне нове поколiння вносить до них тi, чи iншi змiни, створюСФ новi фразеологiзми, зумовленi практичною дiяльнiстю народу.
Фразеологiя украСЧнськоСЧ мови не тiльки багата, а й дуже рiзноманiтна, а джерела СЧСЧ воiстину невичерпнi. На жаль, до цього часу цi багатства мови народу ще далеко не всi зiбранi, мало вивченi, значною мiрою не систематизованi.
УкраСЧнський фразеологiчний матерiал, як правило, майже до нашого часу включався у рiзнi фольклорнi та етнографiчнi збiрники або в окремi збiрники прислiвСЧв та приказок, укладенi спецiалiстами-фiлологами й шанувальниками народного слова. Крiм того, фразеологiя мала й маСФ певне мiiе у загальномовних словниках [42, 14].
Фразеологiчний фонд мови здавна привертав увагу багатьох вiтчизняних мовознавцiв. Цiннi для розвитку фразеологiчноСЧ теорiСЧ спостереження знаходимо в працях М. Ломоносова, Ф. БуслаСФва, О. Потебнi,
РЖ. Срезневського, П. Фортунатова, О. Шахматова та iнших видатних учених.
Становленню фразеологiСЧ як галузi лiнгвiстики, що поступово вичленовувалася iз синтаксису, лексикологiСЧ i стилiстики, сприяло, з одного боку, ТСрунтовне дослiдження синтаксичноСЧ природи словосполучень (у працях О. Шахматова, П. Фортунатова тощо) i, з другого висвiтлення у стилiстико-семантичному планi стiйких комплексiв слiв (III. Баллi, А. Сеше тощо).
РЖдею про необхiднiсть створення фразеологiСЧ як самостiйного роздiлу лiнгвiстичноСЧ науки в радянському мовознавствi обТСрунтував ще в 20-х роках РД. Поливанов, який вважав, що цей роздiл займе вiдособлену i стiйку позицiю (подiбно до фонетики, морфологiСЧ тощо) у лiнгвiстичнiй лiтературi майбутнього, коли в послiдовнiй постановцi рiзноманiтних проблем наша наука буде позбавлена випадкових прогалин [69, 334].
У розвиток фразеологiчноСЧ теорiСЧ зробили значний внесок В. Виноградов, Б. Ларiн, С. Ожегов, О. Бабкiн, О. Ахманова, М. Шанський, В. Архангельський, В. Жуков, О. Молотков, Л. Ройзензон та iн.
ОбСФктами фразеологiчних студiй стали майже всi нацiональнi мови нашоСЧ краСЧни та багато захiдноСФвропейських мов. Вагомий внесок у розробку проблем фразеологiСЧ сучасноСЧ украСЧнськоСЧ лiтературноСЧ мови зробили Л. Булаховський, РЖ. Бiлодiд, М. Жовтобрюх, В. Ващенко, РЖ. Чередниченко, Л. Паламарчук, Г. Удовиченко, Ф. МедведСФв, П. Горецький, РЖ. Грицютенко, Л. Скрипник, Д. Баранник, А. Коваль, В. Коптiлов, Л. КоломiСФць, РЖ. Олiйник, М. Сидоренко, Н. Москаленко, Н. Бабич, В. Калашник, В. Ужченко, О. Юрченко та iншi, чий творчий доробок важко переоцiнити.
Однак, незважаючи на публiкацiСЧ ряду важливих праць, досi ще недостатньо вивченi проблеми семантики, структури, становлення та iсторичного розвитку фразеологiСЧ. До цього часу, наприклад, iснуСФ розбiжнiсть у поглядах мовознавцiв на предмет фразеологiСЧ, СЧСЧ обсяг. Ось чому саме вiд зясування таких понять, як змiст фразеологiчноСЧ одиницi, характеристика СЧСЧ найважливiших диференцiйних ознак, тобто тих рис, якi дозволяють нам фразеологiзм називати фразеологiзмом, залежить вивчення фразеологiСЧ в цiлому, а також окремих СЧСЧ аспектiв. Вiдсутнiсть чiтких критерiСЧв у визначеннi самоСЧ сутностi фразеологiчноСЧ одиницi негативно вiдбиваСФться на укладаннi фразеологiчних словникiв [1, 5].
Зацiкавлення фразеологiчними зворотами, як теоретиками, так i практиками, ТСрунтуСФться на устремлiннях до глибокого вивчення мовних явищ. Саме фразеологiя СФ тим важливим компонентом мови, що вiдкриваСФ необмеженi можливостi у вивченнi мов методом СЧх зiставлення, де яскраво виявляються загальномовнi й специфiчнi окремомовнi риси. Це явище пояснюСФ проблему фразеологiчних запозичень, знаходження у мовi власних та iншомовних еквiвалентiв, що сягають до загального лiнгвiстичного джерела. Одночасно аналiз СЧх вiдкриваСФ шлях до виявлення з