Geum.ru


Розвиток комунiкативно-мовленнСФвих умiнь молодших школярiв при вивченнi частин мови у 3 класi

Дипломная работа - Педагогика

Другие дипломы по предмету Педагогика



?и певну дiяльнiсть шляхом творчого використання знань у звичних чи нових умовах. Основою формування умiнь СФ знання [64].

Розумiння поняття мовленнСФвi умiння спираСФться на чотирифазову структуру мовленнСФвоСЧ дiяльностi (за О.О. ЛеонтьСФвим). РЗх суть i теоретичнi основи формування вiдображено в працях М.Т.Баранова, Л.О. ВарзацькоСЧ, М.С.Вашуленка, РЖ.П.Гудзик, А.РД. ДмитрiСФва, А.С. ЗимульдiновоСЧ, Я.П.Кодлюк, Т.О. ЛадиженськоСЧ, О.Н. ХорошковськоСЧ та iн. До мовленнСФвих вченi вiдносять умiння слухати, говорити, читати, писати [51, 47].

Водночас iснують поняття комунiкативнi вмiння умiння створювати текст (М.Т.Баранов, Т.О.Ладиженська, М.Б.Успенський та iн.) i мовленнСФвi навички вимовнi навички, навички слововживання, узгодження та керування слiв (Т.О.Ладиженська), а за М.Р.Львовим, мовленнСФвi навички це навички аудiювання, говорiння, письма, читання.

Як показуСФ аналiз дослiджуваноСЧ проблеми, комунiкативно-мовленнСФвi вмiння як обСФкт вивчення являють собою складнi психофiзiологiчнi та iнформацiйно-дiяльнiснi явища. Зiставлення рiзних визначень комунiкативних i мовленнСФвих умiнь дозволило зробити узагальнення: комунiкативно-мовленнСФвi вмiння це здатнiсть мовця забезпечити правильне застосування словесних i невербальних засобiв з метою ефективноСЧ взаСФмодiСЧ з учасниками акту спiлкування. Згiдно iз завданням експерименту визначено перелiк комунiкативно-мовленнСФвих умiнь, якими повиннi оволодiти молодшi школярi:

  1. умiння ставити запитання, висловлюючи подив, сумнiв, уточнення, здогадку, передбачення;
  2. умiння констатувати, виражаючи погодження, пiдтвердження, судження, наслiдок, посилання, обiцянку;
  3. умiння заперечувати, висловлюючи вiдмову, заперечення, непогодження;
  4. умiння спонукати до дiСЧ, висловлюючи прохання, запрошення, наказ, пропозицiю, побажання [37, 73].

До цього слiд додати основнi комунiкативнi ознаки мовлення: правильнiсть, чистота, точнiсть, логiчнiсть, виразнiсть, образнiсть, доступнiсть, дiСФвiсть, доцiльнiсть (Б.М. Головiн). Зазначенi характеристики мовлення можна розглядати як лiнгвiстичну iнтерпретацiю типологiСЧ комунiкативно-мовленнСФвих умiнь, яка ТСрунтуСФться на змiстовому, композицiйному та функцiональному аспектах мовлення.

Нинi особливоСЧ уваги набули обТСрунтування, вiдображення в програмах та реалiзацiя в навчально-методичних комплексах iдеСЧ мiжрiвневих мовних звязкiв. У сучаснiй лiнгвiстичнiй науцi визначено пять основних рiвнiв мови: фонетико-фонематичний (фонологiчний), лексико-семантичний, словотворчий, морфемно-морфологiчний i синтаксичний. Дiалектична СФднiсть iснуючих сторiн (рiвнiв) мови виражаСФться в СЧСЧ комунiкативнiй функцiСЧ, де кожен iз названих мовних компонентiв органiчно взаСФмоповязаний з iншими [32, 39].

Структуру початкового курсу украСЧнськоСЧ мови, яка iснуСФ нинi в чотирирiчнiй початковiй школi, побудовано за принципом змiстового узагальнення. Цей принцип, визначений В.В.Давидовим, полягаСФ в тому що засвоСФння знань загального й абстрактного характеру передуСФ знайомству з бiльш частковими i конкретними знаннями останнi мають бути виведенi з перших як iз своСФСЧ СФдиноСЧ основи.

Але аналiз чинних пiдручникiв з украСЧнськоСЧ мови для 24 класiв свiдчить, що основну увагу в роботi над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорiй [57, 214]. Робота над роздiлом Морфологiя в цих пiдручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру СФ епiзодичними, а в багатьох вправах, якi стосуються вивчення частин мови, вони вiдсутнi. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних i граматичних значень на синтаксичнiй основi СФ тим продуктивним шляхом, який допоможе органiчно поСФднати в СФдиний процес оволодiння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфологiСЧ та синтаксису в процесi СЧхньоСЧ активноСЧ мовленнСФвоСЧ дiяльностi.

Лексика один iз найбiльш цiкавих для учнiв роздiлiв: слова обСФкт вивчення лексики своСЧми значеннями безпосередньо повязанi з предметами i явищами реального свiту, який оточуСФ школярiв. Формування лексичних уявлень i понять СФ одним iз засобiв збагачення, уточнення та активiзацiСЧ словника [41, 210]. Опанування найпоширенiших понять лексикологiСЧ проводиться з метою закрiплення отриманих знань та створення умов для роботи зi стилiстики i культури мовлення.

У початковому курсi навчання мови найбiльше значення мають такi лексичнi та фразеологiчнi поняття: слово, лексичне значення слова, омонiми, синонiми, антонiми, фразеологiзми.

Ознайомлення зi словами-назвами дiй потрiбно проводити з урахуванням такоСЧ системи:

1) конкретне значення слова;

2) багатозначнiсть слiв, синонiмiка, переноснiсть значень;

3) звукова сторона слова;

4) слово у синтаксичнiй структурi речення;

5) життя слова у складi текстiв [37, 74].

Лексико-стилiстична робота СФ невiдСФмним компонентом пiд час вивчення основних форм дiСФслова, бо кожний лексичний факт може зливатися з фактом граматичним або безпосередньо мати вплив на функцiонування граматичного явища.

У 2 класi проходить знайомство з багатозначними словами та переносним значенням слiв на основi спостереження за певними словами у реченнях. З часом лексико-стилiстичнi завдання ускладнюються (спостереження за звязними текстами). Наприклад, спостерiгаючи за функцiональною роллю дiСФслiв у текстах, школярi мають усвiдомити, що в художнiх текстах дiСФслова допомагають емоцiйно, образно описати