Розвиток комунiкативно-мовленнСФвих умiнь молодших школярiв при вивченнi частин мови у 3 класi
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?к повязуСФться з iншими словами у словосполученнi, з питанням вiдповiдного вiдмiнка.
Таким чином учнi цiлеспрямовано готуються до свiдомого сприйняття в наступних класах матерiалу про вiдмiни iменникiв на основi звязку знань про рiд i вiдмiнок, будову iменника, зокрема закiнчення.
Поняття iменник поступово наповнюСФться новими ознаками. У кiнцi 3 класу визначення iменника можна дати у такому виглядi: називаСФ предмет; вiдповiдаСФ на питання хто?, або що?; маСФ рiд (чоловiчий, жiночий, середнiй); змiнюСФться за числами; змiнюСФться за вiдмiнками. Звичайно, немаСФ потреби давати таке громiздке визначення. Проте ускладнюСФться граматичний розбiр, що потребуСФ зясування i використання у певнiй системi всiх ознак iменника як частини мови.
Поняття число засвоюСФться дiтьми на реальнiй, предметнiй основi: у життi вони зустрiчають один або декiлька предметiв. У звязку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкiльному вiцi, адже практично дiти вмiють користуватися формати однини i множини iменникiв (лялька ляльки, яблуко яблука).
У процесi роботи над числом iменникiв учитель формував умiння:
- розрiзняти iменники в однинi i множинi за значенням та закiнченням;
- утворювати форму множини вiд найбiльш уживаних форм однини i навпаки;
- правильно вживати числовi форми iменникiв у мовленнi.
Робота над вивченням числа iменникiв проходила у такiй послiдовностi. Спочатку вчитель органiзовував спостереження за словами, якi називають один i кiлька предметiв, i порiвняння цих слiв. ПропонуСФ, наприклад, такi слова: парта парти, хлопець хлопцi, лiнiя лiнiСЧ, море моря. Вчитель допомагаСФ дiтям зясувати, скiльки предметiв називають iменники першоСЧ колонки, а скiльки другоСЧ. Внаслiдок узагальнення дiти неодмiнно зроблять висновок про те, що, коли iменник називаСФ один предмет, вiн уживаСФться в однинi, а коли бiльше предметiв у множинi. Оскiльки учнi при визначеннi числа звертають увагу лише на смисловий бiк поняття (один багато), слiд зорiСФнтувати СЧх на врахування формального показника однини i множини закiнчення (книга книги, лiс лiси).
Граматичне поняття роду iменникiв формувалося на основi використання пояснювально-iлюстративного методу. Опрацьовуючи тему Рiд iменникiв, учитель показував дiтям, що:
- iменники бувають трьох родiв: чоловiчого, жiночого СЧ середнього;
- щоб визначити рiд iменникiв, слiд поставити СЧх у формi однини;
- рiд деяких iменникiв слiд запамятати (собака ч. р.).
Важливо пiд час формування поняття роду показати учням, що визначити рiд iменникiв можна тiльки тодi, коли вони вжитi в однинi. З цiСФю метою вчитель може запропонувати дiтям визначити рiд iменникiв у такому, наприклад, реченнi: До годiвницi прилiтають горобцi i синицi. Учнi переконуються, що вiдомий СЧм прийом визначення роду (пiдстановка слiв вiн, вона, воно) до слiв горобцi i синицi не допомагаСФ. Тодi вчитель пропонуСФ iнший варiант речення: До годiвницi прилетiли горобець i синиця. Так учнi повиннi дiйти висновку, що визначити рiд iменника можна тiльки за формою однини.
Вивчаючи вiдмiнювання iменникiв, слiд розкрити учням суть категорiСЧ вiдмiнка здатнiсть виражати за допомогою закiнчення та в окремих випадках прийменникiв синтаксичнi звязки мiж словами.
Особливiстю засвоСФння вiдмiнкiв СФ те, що воно базуСФться на вмiннi учнiв бачити звязки слiв у реченнi. Ось чому роботу над вивченням вiдмiнкiв можна починати лише пiсля того, як дiти навчаться видiляти з речення слова, повязанi мiж собою граматично i за смислом, тобто словосполучення. Вже на початковому етапi вивчення вiдмiнювання iменникiв дiти, ще не знаючи вiдмiнкiв, знайомляться з рiзними формами слова. Спостереження за змiною закiнчень у словах залежно вiд iнших слiв даСФ змогу учням усвiдомити роль закiнчення в мовленнi.
Починати вивчення вiдмiнювання iменникiв доцiльно в аналiзу записаного на дошцi тексту, в якому слово хлiб уживаСФться в усiх вiдмiнках.
Учитель керуСФ спостереженням учнiв у ходi такоСЧ бесiди:
Хлiб усьому голова, так вiддавна в народi казали,
Тож i не дивно, що люди без хлiба вмирали.
Хлiбовi шану, як рiдним батькам, вiддавали,
Пiсню про хлiб на весiллi й обжинках спiвали,
З хлiбом i сiллю гостей дорогих зустрiчали,
В хлiбовi силу й могутнiсть народу вбачали.
Прочитайте текст. Скажiть, яке слово повторюСФться в кожному реченнi. (Слово хлiб.)
На яке питання це слово вiдповiдаСФ? (Що?)
Що сказано про хлiб у другому реченнi? (Без хлiба вмирали.)
На яке питання вiдповiдаСФ це слово? (Без чого?)
Випишiть форми слова хлiб з першого й другого речення i скажiть, чим вони вiдрiзняються? (У другому словi зявилось закiнчення а.)
Чому не можна, щоб у другому реченнi слово хлiб було вжите в однiй i тiй самiй формi, що й у першому? (Не буде звязку мiж словами.)
Аналогiчно проводиться робота з наступними реченнями. Пiсля такоСЧ пiдготовчоСЧ роботи цiлком логiчним буде питання: для чого потрiбна змiна закiнчень в iменниках? (Для звязку з iншими словами.) Що вiдповiдаСФ кожнiй змiнi закiнчення? (Запитання до iменника.)
Змiна запитання, як правило, приводить до змiни закiнчень у словах. Подальше усвiдомлення цiСФСЧ закономiрностi вiдбуваСФться при роботi над деформованими текстами. Побудова речень iз безсистемно поданих слiв неодмiнно змусить дiтей поставити логiчнi запитання,