Психологiчнi умови розвитку уваги у молодших школярiв
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?есь клас, бо постiйно втягуСФ у стороннi заняття своСЧх сусiдiв, а то й схоплюСФться з мiiя, бiгаСФ, звертаСФться раз по раз до педагога iз запитаннями, що не стосуються поставленого перед учнями завдання. Нездатна виконувати iнструкцiю педагога, вона фактично не може працювати разом iз класом, а тому мало що засвоюСФ на уроцi.
Бiльшiсть дiтей iз синдромом дефiциту уваги з гiперактивнiстю мають достатнiй, а то й високий загальний рiвень iнтелектуального розвитку, про що свiдчать результати спецiальних дослiджень. Проте вони мають труднощi у навчаннi незалежно вiд свого рiвня розвитку. Пiд час шкiльних занять СЧм складно впоратися iз завданнями [36, 28].
Найчастiше виникають труднощi з читанням i письмом. Рядки в зошитi нерiвнi, букви рiзноСЧ величини, частi пропуски й замiна букв у словi i слiв у реченнi. Неохайнi зошити: пожмаканi, з великою кiлькiстю помарок i плям. Це пояснюСФться неповною сформованiстю зорово-моторноСЧ координацiСЧ (дiти роблять помилки, коли переводять вiзуальну iнформацiю у рухово-графiчну, тобто коли списують або змальовують i не помiчають помилок, навiть коли перевiряють за зразком).
Проблеми з читанням у тому, що дiти дуже повiльно або дуже швидко читають, але неправильно прочитують закiнчення, пропускають слова, а деякi, читаючи правильно i в достатньому темпi, не розумiють прочитаного, не можуть переказати його змiст. Тим часом як на слух вони все чудово сприймають i розповiдають. Очевидно, труднощi концентрацiСЧ i розподiлу уваги не дають змоги дитинi достатньо автоматизувати читання i зосередитися на змiстi [35].
Неуважнiсть зумовлюСФ помилки в пiдрахунках i записах на уроках математики, тодi як задачу дитина розвязуСФ правильно.
Стосунки гiпердинамiчних дiтей з ровесниками i дорослими розвиваються досить драматично, що дуже ускладнюСФ формування СЧхньоСЧ особистостi. Вони i легко й невимушено знайомляться з iншими дiтьми, проте тривалi дружнi стосунки виникають у них не часто через невмiння встановлювати тАЬзворотний звязоктАЭ - враховувати настроСЧ, почуття i намiри партнера. РЗхня iмпульсивнiсть та неуважнiсть заважаСФ виконувати правила гри, що в середовищi дiтей молодшого шкiльного вiку маСФ велике значення. Виступаючи дезорганiзаторами гри, вони стають небажаними СЧСЧ учасниками. Усе це вiдкидаСФ таких дiтей на найменш почеснi ролi в дитячому колективi, що формуСФ у них занижену самооцiнку, спричиняСФ почуття самотностi, меншовартiсностi [5, 91-100].
Не легше складаються СЧхнi стосунки iз дорослими. Попри те, що бiльшiсть педагогiв не зовсiм розумiють СЧхнiй стан i схильнi розглядати СЧх як хулiганiв, навiть тi, що розумiють хворобливе походження СЧхнiх проблем, усе-таки терплять через них великi незручностi. РЖ це у бiльшостi випадкiв не може не надавати негативного вiдтiнку ставленню педагога до дитини. Частiше ж мiж гiперактивним учнем i педагогом iде запекла боротьба, в яку поступово втягуються i батьки.
Прихiд гiперактивноСЧ дитини до школи - це випробування для батькiв. Натерпiвшись зi своСЧм некерованим сином чи донькою упродовж СЧхнього дошкiльного дитинства, тепер вони стикаються з новою проблемою: як утримати дитину в школi. Непоодинокi випадки, коли педагог, заручившись пiдтримкою iнших батькiв, ставить питання про необхiднiсть забрати з класного колективу учня, який усiм заважаСФ, рекомендують оглянути його в психолого-медико-педагогiчнiй консультацiСЧ з метою переведення до спецiальноСЧ школи чи на iндивiдуальне (домашнСФ) навчання. Зауважимо принагiдно, що у бiльшостi випадкiв такий шлях навчання та виховання дитини неприйнятний: вона потребуСФ виховання в колективi i, якщо СЧСЧ iнтелектуальний розвиток нормальний, - у масовiй загальноосвiтнiй школi. Практично ж батькам iнодi доводиться шукати педагога, який терпимiше ставитиметься до гiперактивноСЧ дитини та намагатиметься знайти до неСЧ пiдхiд. Усi цi труднощi викликають напруження мiж батьками та гiперактивною дитиною [35, 6].
Отже, навколо дитини з гiпердинамiчним синдромом складаСФться особливо напружена ситуацiя спiлкування, яка негативно позначаСФться на формуваннi СЧСЧ особистостi та потребуСФ своСФчасного психолого-педагогiчного втручання.
Для дiагностики синдрому дефiциту уваги з гiперактивнiстю у дiтей важливим СФ спостереження за СЧхньою поведiнкою та виявлення таких СЧСЧ ознак, як руховий неспокiй, труднощi довiльноСЧ регуляцiСЧ дiй, зосередження. Такою iнформацiСФю добре володiють дорослi, якi багато часу проводять з дитиною: батьки, педагоги. Тому для отримання потрiбних вiдомостей успiшно використовують опитувальники, в яких пiдтверджуються типовi прояви цього синдрому [35, 6-7] (див. Додаток А.1., Додаток А.2).
Вивчення iсторiСЧ розвитку дитини (бесiда з батьками та данi медичноСЧ документацiСЧ) часто даСФ змогу пiдтвердити ймовiрнiсть ушкодження центральноСЧ нервовоСЧ системи дитини пiд час пологiв, травмування в ранньому дитинствi. Часто у таких дiтей запiзнюСФться формування руховоСЧ сфери i мовлення. РЖз самого народження вони нервовi, мало i неспокiйно сплять, важко засинають увечерi.
Прояви синдрому виразно виступають пiд час розвязання дитиною пiзнавальних завдань i це даСФ змогу краще зрозумiти СЧСЧ навчальнi проблеми та конкретизувати допомогу. Так, гiпердинамiчнi дiти з достатнiм iнтелектуальним розвитком терплять невдачi при виконаннi завдань, насамперед, через неспроможнiсть уважно вислухати iнструкцiю та врахувати всi СЧСЧ умови i одразу беруться до певних дiй, не осмислюючи СЧх доцiльностi i послiдовностi. Отже, у них випадаСФ процес планування.