Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?итав у поета, як йому не соромно брехати на очах у такоi великоi кiлькостi людей. У вiдповiдь на це Феспiс сказав, що його виконання з переодяганням тощо слiд сприймати не серйозно, а жартома. З силою ударивши палицею об землю, законодавець передрiк афiнянам прийдешнi бiди i зло вiд такого безневинного з вигляду почину. Мабуть, великий законодавець передбачав, що трагедiя незабаром перенесе з агори на орхестру всi злободеннi питання полiсного життя, дасть можливiсть розвитку iдей, виходячи з приватного досвiду, пiзнань, духовного рiвня, хоча обовязково в руслiмiфологiчноi традицii. РЖ це з новою силою руйнуватиме космос Полiса. Прогноз Солона перекликаiться з нападками на трагедiю i комедiю у Платона.
iера вiльного вiд роботи, фiзичноi працi, яка традицiйно в античнiй культурi розумiлася як покарання богiв, часу була в класичну епоху надзвичайно широка. Не як труд сприймалася всяка iнтелектуальна дiяльнiсть - вiд управлiння державою (що в жодному полiсi не оплачувалося i вважалося справою честi i соцiальноi гiдностi, позбавлення цього права розцiнювалося як громадська страта) до занять математикою i фiлософiiю. Вiдомi докори в адресу софiстiв в тому, що вони за своi уроки беруть грошi, таким чином iнтелектуальнi заняття перетворюючи на поденну працю. Як справа виховна i естетично значуща розглядався i розвиток тiла, в сенсi, наближеному до нашого розумiння фiзкультури i спорту. Суть полягала в тому, що, по-перше, тiлеснi вправи трактувалися як iстотний елемент, що забезпечуi силу i безпеку самого полiса, оскiльки вiн гарантував фiзичну пiдготовку членiв вiйськового ополчення. По-друге, вони звязувалися з позбавленим прямоi утилiтарностi уявленням про те, що досконалий гармонiйний розвиток тiлесних i духовних якостей i самоцiллю або однiiю з цiлей колективу вiльнонароджених. Фiзична краса тiсно звязувалася з духовною красою i доблестю, входивши в те поняття калокагатii (чудово-доблесного), яке зародилося ще в архаiцi як аристократичний iдеал гармонii. Пiзнiше в перетвореному виглядi вiн продовжував складати одну з основ етико-естетичного iдеалу досконалоi людини-громадянина епохи класики. Представляiться, що Олiмпiйськi iгри, якi саме виникли в 773 р. до н.е. як загально еллiнськi i за чотирирiчними промiжками мiж якими - Олiмпiадам - велося еллiнське лiточислення, в епоху пiзньоi архаiки i ранньоi класики виконували функцiю обiднання розрiзнених полiсiв в iдиний культурний простiр - Елладу.
Слабкiсть соцiальноi регуляцii полiса, винесення з iери офiцiйного в iеру дозвiлля значноi частини творчоi дiяльностi, високий рiвень пасiонарностi настiйно вимагали механiзму контролю суспiльства над поведiнкою iндивiда. Форми, якi цей контроль приймаi в конкретному суспiльствi, вельми рiзноманiтнi. Причому дуже важливо, чи лежить центр тяжiння на повсякденному контролi колективу над поведiнкою його члена, коли вирiшальне значення мають схвалення або несхвалення кожного конкретного вчинку, або в основу механiзму регулювання поведiнки кладеться упроваджувана в ходi виховання система iнтерiорiзованих норм, наслiдування яким мусить, в першу чергу, забезпечувати вiдповiднiсть поведiнки людини певним стандартам, що склалися в громадi. В англо-американськiй лiтературi перший вид регулювання в спiльнотi поведiнки iндивiда часто називають shame-culture (порушник повинен вiдчувати сором), а другий - guilt-culture (порушник повинен вiдчувати свою провину). При всiй складностi виявлення у кожному конкретному випадку типу соцiальноi регуляцii, джерела дають достатню кiлькiсть матерiалу, щоб стверджувати панування контролю на основi наслiдування i зовнiшнiх санкцiй, тобто shame-culture, в культурi ранньогрецького суспiльства i, особливо, в аристократичному середовищi, для якого створювалися гомерiвськi поеми.
Переважна орiiнтацiя грека на схвалення i осуд, а не на вiдповiднiсть i невiдповiднiсть вчинку внутрiшнiй системi цiнностей давно вiдома. Оцiнка колективу, до якого належала людина (i вужчого, i ширшого), в епоху архаiки i ранньоi класики була найважливiшим регулятором поведiнки iндивiда у всiх його конкретних проявах, а зовсiм не тiльки в планi вироблення життiвих принципiв. З iншого боку, давньогрецьке суспiльство належало до категорii суспiльств, в яких важливе значення мала установка iндивiда на те, щоб перевершити оточуючих в досягненнi своiх життiвих цiлей, так званих компетитивних суспiльств. Наслiдуючи гомерiвським героям, аристократи архаiки i ранньоi класики здобували особисту славу, прославляли свiй полiс (i таким чином його встановлення в галузi культу, соцiальноi практики - полiтii взагалi, системи виховання - тобто його культурну модель) i затверджували його перевагу. У Олiмпiйському змаганнi знiмалася значна частина агресii, рiвень якоi був доволi високий в античних полiсах. От чому Олiмпiйськi iгри були так високо шанованi i навiть в перiод воiн (i греко-персидськоi, зокрема) не зупинялися. Олiмпiонiки почиталися, як обожествленi героi, i iм першим iз смертних почали ставити iменнi памятники на священних мiiях в рiдному полiсi героя або в загальногрецьких святинях. Вiдомi факти навiть обожнювання деякими полiсами багатократних переможцiв загальногрецьких i мiiевих агонiв, як то Панафiнейських, Нiкейських або Ахiллових дромiв на Тандре. Змагання в силi i красi мiж представниками фiл серед чоловiкiв проходили в Афiнах пiд час Великих Панафiней i святкувань на честь Тесея. Подiбнi ж змагання проводилися i в Елiде, i навiть серед