Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
рам Нiки (427-424) i Ерехтейон (421-405).
V ст. до н.е. трагедiя стаi не суто аттичним, а загальногрецьким явищем, на зразок Олiмпiйських iгор. РЖ факт ii запозичення у афiнян говорить про те, що проблеми, якi пiднiмалися в трагедii, були не виключно аттичними, а загальногрецькими; мова мiфу i архетипiв, спосiб психологiчноi реалiзацii героiв трагедii були зрозумiлими всiм еллiнам, знаходилися в загальному мiфосемiотичному просторi. Ми вже згадували вище про те, що актори походили з найрiзноманiтнiших полiсiв Грецii. Слiд зазначити, що i трагедiографи теж не завжди були уродженцями Афiн. Серед тих, чия творчiсть не дiйшла до нас, iкарець Феспiс, Гераклiд Понтiйський, виходець з Флiунту Пратiнас, мiлетець Фрiнiх, РЖон з о. Хiос, сiцiлiйський тиран Дiонiсiй, афiнянин Агафон тощо. З великих трагедiографiв лише Еврипiд був афiнянином: Есхiл походив з Елевсiна, а Софокл - з Колона (правда, обидва вони уродженцi аттичних демiв).
Загальним для Еллади стала й побудова величезних театрiв, в яких також проходило i народне зiбрання. Театри будувалися повсюдно, навiть на краю еллiнськоi ойкумени, яким було Пiвнiчне Причорноморя: у Ольвii, Нiкii, Тирi були своi театральнi будiвлi, якi постiйно ремонтувалися i розширювалися, аж до I-II ст. н.е., про що свiдчить епiграфiчний матерiал цього регiону. До найграндiознiших споруд Великоi Грецii належали театри Епiдавру (40 тис. глядацьких мiiь), Мегаполiсу (44 тис.), Приiни, Еретрii, Оропи, Ефесу.
Оскiльки постановки були приуроченi до культових свят, коли в мiста стiкалася велика кiлькiсть пручан (як до Афiн на Дiонiсii, а в Епiдавр - на свята Асклепiя), доводилося вводити вхiднi квитки з метою забезпечення прав громадян на присутнiсть в театрi. Для громадян вхiд був безкоштовним, а грошi, отриманi з iноземних глядачiв, йшли в казну на утримання театру. В Афiнах Перiкл, усвiдомлюючи особливу важливiсть трагедii для виховання полiса, ввiв теарикон - грошову компенсацiю громадянам у розмiрi 2 оболiв в день за гiпотетично втрачений заробiток в днi Великих Дiонiсiй i Ленеiв. В iншi днi компенсацiя не видавалася.
Саме театр з V в. до н.е. починаi виконувати функцii пiдтримки загальногрецького культурного простору, яку до цього здiйснювали iподроми. Загальнi смисли i знаки, iнтерiоризованi стереотипи поведiнки, моделi здiйснення прямоi демократii розповсюджуються за допомогою аттичноi трагедii всiiю Грецii. Часто актори виконували дипломатичнi функцii, маючи право безперешкодного проходу по територiях воюючих сторiн, як це було пiд час Пелопоннесськой вiйни i пiзнiше, пiд час вiйни з Македонiiю (актори Нептолем i Арiстодем вели переговори про видачу афiнських полонених з Фiлiпом Македонським, Афiнодор i Фесал виконували доручення Олександра Великого). Драматурги користувалися не меншою пошаною, нiж фiлософи, при дворах тиранiв i царiв рiзних держав. Так Есхiл двiчi, в 471 i 458 рр. до н.е., на запрошення Гiiрона I Сицилiйського iздив до Сицилii, поставив там удруге трагедiю Перси, можливо, Прометея прикутого i спецiально для тирана написану трагедiю ???????? (Благаючi). Еврипiд останнi роки життя провiв в Македонii у царя Архелая. Там були, очевидно, написанi Вакханки, ймовiрно, що залишилася незавершеною РЖфiгенiя в Авлiдi i призначена спецiально для македонського царя трагедiя Архелай. Думки про можливiсть жити, де завгодно, висловлюють iнодi i персонажi Еврипiда. Трагiк Агофон теж виiхав в кiнцi життя до Македонii. Софокл, який до кiнця життя залишався афiнянином, все ж таки часто виiжджав з мiста в дипломатичних дорученнях, був незмiнно шанованим громадянами, за що був вибраний жерцем бога-лiкаря Алкона i писав гiмни Асклепiю, обирався стратигом пiд час Самосськоi вiйни (правда, не був вдалим полiтичним дiячем). Постраждав пiсля поразки Ради чотирьохсот, але не втратив любовi громадян, якi схильнi були його вважати першим поетом.
В цiлому поети - представники хоровоi лiрики i актори постають перед нами як високо престижний прошарок: iх порiвняно високе суспiльне становище, обумовлене знаннями i особистим талантом, в умовах незалежностi вiд держави або високопоставленого друга i покровителя робить iх разом з софiстами попередниками iнтелiгенцii нового часу.
Таким чином, в Грецii в V ст. до н.е. склалася обстановка, коли художня творчiсть (так само як i фiлософська, i наукова) стала престижним заняттям i могла, в певних умовах, стати джерелом для засобiв iснування. Саме пошуки цих умов або полiтичнi суперечностi з властями полiса змушували трагедiографiв полишати Афiни. Але i в умовах новоi батькiвщини вони залишалися не тiльки повноправними людьми, але i часто пiдносилися до обожнювання, як це було з Есхiлом. У Гелi, на Сицилii, на мiii смертi Есхiла йому здiйснювалися жертвопринесення як героiвi, а потiм ставилися трагедii. Роль в життi суспiльства таких яскравих iндивiдуальностей, якими були трагiчнi поети, вже молодшими сучасниками високо оцiнювалася. Так Аристофан в "Жабах" зображаi творчiсть Есхiла як життiво важливу для афiнськоi держави.
Для нас в цьому контекстi цiкавим може бути таке джерело. Це 5 листiв Еврипiда, написаних учнем софiстичноi школи як вправа, так званi етопеi (iх головне завдання - словесно виразити характер, душевний склад даноi особи в певнiй реальнiй ситуацii). Несправжнi листи Еврипiда важливi для нас як справжнiй факт культурного життя. Вони носять приховано апологетичний характер. Це один лист до Ксефiсофонту (писав музику до трагедiй Е