Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?рекiв, що билися при Платеях. "аштовувалися у рядi випадкiв такi змагання i серед жiнок, особливо вiдомий конкурс краси на Лесбосi, що проводився з якнайдавнiших часiв.
Взагалi, iснувала маса рiзноманiтних змагальних традицiй: вiд змагання в питтi вина пiд час свята Хоiв в Афiнах до агонiв учнiв шкiл. Грецька агонiстика була породженням старогрецькоi аристократii, яка тяжiла до рiзних форм демонстративного споживання, i склалася за часiв ii неподiльного панування. Вихiд на перше мiiе в життi нових соцiальних прошаркiв (з поч. V ст. до н. е.) знайшов вiддзеркалення в двоякого роду нападках на всю систему аристократичних цiнностей i, зокрема, на атлетику.
З одного боку, виявляiться чисто негативне вiдношення до традицiйно аристократичних форм життя, що, в першу чергу, було притаманне демосу Афiн. Перемагаюча грецька демократiя здiйснюi реформи, направленi на обiднання цивiльного колективу i припинення проявiв iндивiдуалiзму. Крайнi форми цi зрушення набули в Спартi, з чим, очевидно, повязано самоусунення ii з числа полiсiв, що брали участь в культурному переворотi V-IV ст. В цiлому, формуiться важливий аспект полiсного ладу, що полягаi в пiдпорядкуваннi громадянина iнтересам полiса, що, в свою чергу, справило величезний вплив на структурне оформлення культурного перевороту i, ймовiрно, тiльки цей аспект i зробив його взагалi можливим, запобiгши соцiальнiй дезинтеграцii грецького свiту i завоюванню його персами.
З iншого боку, як i слiд було очiкувати, разом з повним неприйняттям або прямою боротьбою з формами життя i iдеологii, що склалися в епоху панування аристократii, ми знаходимо i прагнення нових суспiльних сил, що виходять на iсторичну арену, перейняти цi форми життя i iдеологiчну орiiнтацiю, зрозумiло, з бiльшим чи меншим зсувом акцентiв за шкалою цiнностей. Примiтна особливiсть класичноi культури i полiса полягаi тепер в тому, що цiлком антична, дiалектична суперечнiсть - iдеал - життя, не знаходить собi вирiшення. Переважний дiонiсизм демосу сам в собi несе дiалектику i прагнення доiндивiдуацii, з накладенням на цей процес полiсного розумiння демократii як самообмеження. Античний же аполлонiзм, як форма iдеологii аристократii, у свою чергу i дiалектично зрозумiлу iндивiдуацiю через отримання гранично гармонiйноi, iнтелектуально осягаiмоi i естетично значущоi форми. Тут перед нами не демократичний, а аристократичний iдеал, з властивими йому нашаруваннями пасiонарностi, героiчностi (деколи навiть амбiтностi) i родових норм, лещат традицii i обовязкiв, якими скутi аристократи в полiсi. Адже, не дивлячись на боротьбу проти влади аристократичних родiв, полiсна демократiя постiйно удавалася до родовитих в забезпеченнi своii життiдiяльностi: цiла низка статей витрат в державi фiнансувалися з приватного майна iмущих - театральнi постановки, дипломатична практика, виконання магiстратур, суспiльного будiвництва i культовоi практики, прийому купцiв i послiв, пожертвування неiмущим тощо. Але i ця дiяльнiсть постiйно викликаi нарiкання, звинувачення в покупцi авторитету, прагненнi до слави, спроби видiлення з громади. У самому культi Аполлона, такому популярному в аристократичному середовищi, знаходить вiддзеркалення трагiчна дiалектика людини в цьому статуарно-досконалому свiтi: прагнення до злиття зi свiтом богiв, з життям взагалi, через усезнання, вiчне здоровя i вiчно-юну гармонiйну красу - i неможливiсть цього досягти через обмеженiсть людського розуму i природи.
Широке використання рабськоi сили при виробництвi засобiв iснування, невiдоме iншим суспiльствам, забезпечувало тепер дозвiлля все бiльш значноi частини цивiльного колективу i не надiленим громадянськими правами багатим вiльним (як то, метекам - переселенцям з iнших полiсiв). Аристократичний iдеал все бiльш дифузував в стратах полiса. Поступово на мiiе системи регулювання за принципом shame-culture приходить guilt-culture. Це у свою чергу вимагаi не простого заохочення або осуду соцiумом, а самоусвiдомлення вiдповiдностi якомусь iдеалу, розвитку i демонстрацii якихось загальних для всiх соцiально значущих стандартiв. РДдиним розвиненим iдеалом античностi на той час був iдеал аристократичний. Цi радикальнi змiни не могли не позначитися на грецькiй агонiстицi у всiх ii проявах, оскiльки, належачи до iери дозвiлля, а в широкому сенсi до iери Гри (у трактуваннi останньоi Й. Хейзiнгою), вона виконувала функцii соцiальноi регуляцii i формоутворення культури в цiлому, додаючи iмпульс культурному перевороту в Грецii. Саме у цiй, надзвичайно обiмнiй iерi вiльного часу i розвиваiться вся класична грецька культура.
Напередоднi V в. до н.е. грецька спортивна агонiстика втрачаi функцii соцiальноi регуляцii. По-перше, падаi ii престиж через те, що представники демосу, включаючись в мiiевi змагання iз значними призами, все частiше стають атлетами-професiоналами. Це викликаi значнi нарiкання i приводить до втрати iнтересу до iподромiв, що перетворюються з благородного дозвiлля на мирзенну працю. Дiоген Лаертський приписуi Солону зменшення нагороди афiнянам-переможцям на загальногрецьких iграх, з мотивуванням, що грошi потрiбнi для виховання дiтей загиблих громадян. По-друге, центр агонiстики все активнiше перемiщаiться в iеру духовного. Рiзкi випади проти атлетiв ми зустрiчаiмо у Еврiпiда, Арiстофана (наприклад, в Плутосе), Платона, оратора Лiкурга. Стримане вiдношення до атлетики помiтно в розповiдi про те, що отець Еврiпiда, отримавш