Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
феномен, яким i давньогрецький театр i аттична трагедiя, зокрема, i унiверсальною моделлю античноi культури взагалi. Без урахування цього факту неможливо розглядати як еволюцiю самого цього виду людськоi творчостi, так i античного полiсу. У становленнi i еволюцii цiii художньоi форми знайшли вiддзеркалення все тi основнi проблеми, якi привели до генези зрiлоi класичноi античноi культури. Виникнення театру, що прославив мистецтво Стародавньоi Грецii, було обумовлене тими особливими роллю i мiiем, яке в античнiй культурнiй системi являла особа громадянина.
У мiфологiчному ритуальному суспiльствi, яким, власне, була архаiчна Грецiя, ступiнь включення кожного, у тому числi i видатноi особистостi (героя), в суспiльство, соцiальну корпорацiю (сiмю, рiд, общину, касту тощо) абсолютна, практично стовiдсоткова. Але в культовiй практицi дiонiсiйства вже було закладено рух убiк iндивiдуацii. Видiлення особи з колективу i формування на основi цього процесу суспiльства як групи iндивiдуалiзованих осiб вiдбулося в iсторii людства як принципове явище лише одного разу i в одному мiii: в процесi специфiчного етногенезу еллiнiв i становлення античного полiса.
Саме античний полiс як цивiльне суспiльство з характерними для нього полiтичними формами (демократiя, республiка), правовими iнститутами i гарантiями (приватне право, недоторканнiсть i права громадянина, правовий захист приватноi власностi i iн.), особливостями соцiального статусу (вичленення з групи i право вiльноi асоцiацii, включення в будь-яку групу; культивування гiдностi вiльного громадянина; оспiвування бунтiвних вiдчуттiв сильноi особи аж до драматичних колiзiй, до високоi трагедii) зробили можливим небувалий культурний i художнiй сплеск, що увiйшов до iсторii пiд назвою "Грецького дива" або "осьових столiть". Але, у свою чергу, такий швидкий, в короткий перiод дiставший досконалих форм полiтичний i художнiй розвиток полiсу був можливим тiльки в результатi недостатностi, можна навiть сказати примiтивностi розвитку соцiальноi структури грецького суспiльства перiоду дорiйського завоювання Грецii. З iншого боку, в античному полiсi, при слабкостi i ненадiйностi традицii i вiдсутностi жорстких соцiальних регуляторiв, iндивiд змушений був робити постiйнi вибори, привчаться до аналiзу i розвивати рефлексiю як спосiб освоiння i пiзнання свiту. Тим бiльше, що низка культових практик, розглянутих нами в дипломнiй роботi, вже всерединi себе несла значний, хоч i екстатичний iмпульс iндивiдуацii. Рефлексiя над свiтом-мiфом руйнувала стiйкi конструкти раннiполiсноi культури. Зворотною стороною значноi свободи i природною iндивiдуацii суспiльства ставала вiдсутнiсть дiiвих соцiорегулюючих i соцiомоделюючих механiзмiв культури. Як ми показали в цьому дослiдженнi, саме античний театр i аттична трагедiя, зокрема, якi були продуктом розпаду мiфологiчноi свiдомостi, приймають на себе функцii такого механiзму.
Антична трагедiя, генетично повязана з дiонiсiйською культовою традицiiю i вiльною творчою рефлексiiю над мiфом (аполлонiзм в давньогрецькiй культурi), можливоi через вiдсутнiсть розвиненоi жрецькоi касти, змогла адекватно вiдобразити складнi колiзii у вiдносинах двох головних героiв своii культури - полiса (як колективу вiльних громадян) i iндивiдуальностi (людини, як мiри всiх речей). У аттичнiй трагедii, що активно розвивалася якiсь сто - сто пятдесят рокiв, знайшли вiддзеркалення всi проблеми драматичного iснування людини, яка одержуi свободу вибору i усвiдомленого буття та втрачаi, в той же час, органiчний звязок з "хаосом рiдним" алгоримiзованого, багато в чому зручного свiту-мiфу.
Античний театр, прийнявши на себе функцii механiзму культури, сприяв зниженню властивого пасiонарному еллiнському суспiльству високого рiвня агресii i перенесенню розвиненоi змагальностi зi iери фiзичного в iеру iнтелектуальноi i духовноi евристики. Саме аттична трагедiя (на вiдмiну вiд iнших театральних форм - комедii i сатирiвськоi драми) приймаi на себе функцii механiзму, що дозволив щонайменше на сторiччя зберiгати iднiсть еллiнства (у звязку з падiнням значення атлетичноi агонiстики, у тому числi й Олiмпiйських iгор). Разом з народжуваними наукою (перш за все, математикою) i фiлософiiю аттична трагедiя сприяла затвердженню нових культурних прiоритетiв, якими стали "теорiя" (споглядальнiсть) i евристика (схильнiсть до накопичення i поглиблення знань, прагнення до вiдкриття нових iнтелiгiбельних iстин). Виконуючи функцii моделюючого механiзму культури, античний театр i аттична трагедiя, зокрема, вплинули не тiльки на складання нових традицiй античного парламентаризму (досить сказати, що першi ораторськi трибуни в Грецii зявилися в будiвлi театру Дiонiса в Афiнах, на пiднесеному мiii актора-протагонiста - логейонi, з тих пiр таку назву носило мiiе для виступу полiтикiв), практики вислухування аргументiв виступаючого, перш нiж винести ухвалу, i тому подiбних полiтичних новацiй, але i на iншi форми людськоi дiяльностi (мистецтва, приватне проведення часу, архiтектуру тощо).
Самою формою свого iснування в культурi аттична трагедiя сприяла згладжуванню рiзких суперечностей мiж рiзними станами i прошарками античного суспiльства: аристократи дiстали можливiсть матерiальними вкладеннями в театральну постановку i оплатою дiйства виконати громадську лiтургiю, а неiмущi - право на високоiнтелектуальне, розвиваюче, художнi проведення часу, якого у них не