Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?iдривом один вiд одного йдуть два процеси: становлення театру як складного полiсемантичного i синтетичного мистецтва i становлення театру як iери, в якiй полiс переосмислював себе. Багато в чому це повязано з тим, що змiнився простiр, в якому йшов розвиток трагедii.
Введення Есхiлом другого актора привело до появи дiалогу, а в результатi дii, яку Аристотель вважав основою в трагедii. Софокл введенням третього актора цю дiя ускладнюi, дiнамiзуi: дiалоги отримують розвиток, драматична дiя пожвавилася. Складне життя еллiна, що тяжii до демонстративностi, перейшло на орхестру. Людина, з ii взаiминами з богами i полiсом (трагiчний хор), зявилася перед iншим полiсом - глядачами. Народ з появою дii, яка його втягуi (хоч би для того, щоб судити змагання), вимагаi пiдвищення глядацьких мiiь для сидiння. Цей народ i стаi "театроном" (вiд ??????? - дивлюся, роздивляюся), лише пiзнiше ця назва переходить на весь комплекс споруд.
Вiдомо, що в 499 р. до н.е. вiдбувся нещасний випадок: тимчасовi деревянi лави на агорi, де i влаштовувалися до того часу постановки, пiдломилися, погребли пiд собою численних глядачiв. Можна припустити, що саме ця катастрофа змусила перенести майданчик для видовищ до пiднiжжя пiвденного схилу Акрополя (мiж пагорбами ареопагу i народного зiбрання) i замiнити тимчасовi деревянi лави амфiтеатром сидiнь, висiчених в каменi. РЖ. РЖльiн указуi на те, що таким чином обiктом споглядання, розгляду стаi не тiльки трагедiя, але i народ сам для себе, що теж стаi складовою частиною дii.
Демонстративний i публiчний характер античноi грецькоi культури дуже скоро приводить до того, що в театрi вибудовуiться певна структура самодемонстрацii i самоспоглядання народу. У першому ряду Афiнського театру Дiонiса налiчувалося 67 висiчених в каменi стiльцiв, серед яких видiлялося прекрасно оброблене крiсло для жерця бога Дiонiса: жрець був, природно, головною особою на культовому святi Великих Дiонiсiй. РЖншi мiiя займали тi, хто мав право проедрii, тобто право сидiти на перших мiiях. Мова йшла про вищих посадових осiб, жерцiв, представникiв iноземних держав, суддiв на всякого роду змаганнях i, нарештi, про зсиротiлих дiтей героiв, полеглих в боях за вiтчизну. Роль театру як мiiя самодемонстрацii полiса знайшла своi специфiчне вiддзеркалення в тому, що всякого роду калiкам, навiть якщо калiцтва були отриманi в битвах за iнтереси полiса, заборонялося бути присутнiми в театрi пiд слушним приводам - охорона громадян вiд неприiмного видовища людськоi потворностi.
Вiд трагедii до трагедii удосконалюiться ii форма i змiст, i мiняiться роль i положення глядача. Вiн все бiльше втягуiться в дiйство. Трагедiя виробляi новий алгоритм колективноi спiвтворчостi. З одного боку активно видiляiться особа автора. Трагедiографи з часiв Есхiла пишуть для актора, а не для себе. Есхiл, який ще, мабуть, грав i сам, ввiвши другого актора, користувався послугами виконавцiв, що увiйшли до iсторii: Лiкимiя, Клеандра i Мiнникса (уродженець Халкиди). Софокл, у якого був слабкий голос, виступив лише в двох ролях: царiвни Навсiкаi i вiщуна, що граi на лiрi; як з протагонiстами ж Софокл вважав за краще працювати з Клейдемiдом i Тлеполемом. Сам особисто не граючий Еврiпiд, найчастiше писав для Кефiсофонта. У першi десятилiття iснування трагедii драматурги повиннi були самi готувати акторiв, навчаючи iх манерi гри i трактуванню твору. Так стародавня аристократична традицiя пiдготовки атлетiв знайшла своi продовження в культурнiй iерi. Зростання престижностi трагедii i акторiв, що в нiй виступали (i автентичнi свiдоцтва про те, що часто протагонiстами були вiдомi оратори, полiтичнi дiячi, талановитi молодi драматурги-початкiвцi), у тому числi i через встановлення нагороди в агонi, приводить до того, що до Афiн всерединi V ст. до н.е. стiкаються талановитi актори зi всiii Еллади.
Тут полiс створюi своiрiдну модель ставлення до вiльного безправного населення. Спробуiмо довести цю тезу. Метеки i чужоземцi не володiли в античному свiтi всiiю повнотою прав. Навiть у разi порушення iх майнових прав, наруги над ними i iх сiмiю, вони не могли звернутися до суду або магiстратури зi скаргою. Старовинна аристократична традицiя дружби, побратимства i взаiмних послуг, транiормувавшись в систему проксенiй, була iдиним захистом для негромадян в чужому полiсi: у такому разi захист вiд iменi полiсу брав на себе побратим-проксен. РДдиним виключенням iз загальних полiсних правил були представники професiйного жречества (але як ми знаiмо, таким було тiльки Дельфiйське i колегiя Мойр) i члени Олiмпiйськоi суддiвськоi колегii, якi вважалися недоторканними в будь-якому полiсi. У Афiнах, виходячи з того, що театральнi постановки були частиною культовоi програми, акторiв, до якоi б акторськоi артiлi вони не належали, проголошують художниками бога Дiонiса або спiвтрапезниками Аполлона. РЗм даруються привiлеi: звiльнення вiд грошовоi повинностi, гарантiя особистоi безпеки, забезпечення продуктами харчування в неврожайний рiк тощо. Але в той же час, як i на служителiв культу, на них покладалися тiлеснi покарання, вiд яких були застрахованi всi громадяни полiсу, у разi помилки пiд час вистави (якщо того зажадаi публiка). Вже з V ст. до н.е. театр починаi виконувати формоутворювальну функцiю в культурi, стаючи, таким чином, механiзмом культури.
Найважливiшу роль в раннiй трагедii вiдiгравав хор. РЖ якщо святковi хоровi змагання в стародавнiх Дiонiсiях були непрофесiйними i багато