Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
царство безсловесних. Тому Дiонiс вважався божеством безумства. Адже вiн сам - уособлення iррацiональноi стихii, божевiльний Вакх, як його називав Гомер.
Дiонiсизм проповiдував злиття з природою, в якому людина цiлком iй вiддаiться. Коли танець серед лiсiв i долин пiд звуки музики приводив вакханта в стан несамовитостi, вiн купався в хвилях космiчного захоплення, його серце билося в лад iз цiлим свiтом. Тодi дивовижним здавався весь свiт з його добром i злом, красою i потворнiстю.
iастлив, если приобщен ты
Оргий Матери Кибелы;
Если, тирсом потрясая,
Плюща зеленью увенчан,
В мире служишь Дионису .
Все, що бачить, чуi, вiдчуваi i нюхаi людина, - прояви Дiонiса. Вiн розлитий всюди. Запах бiйнi i сонного ставка, крижанi вiтри i спеку, що знесилила, нiжнi квiти i огидний паук - у всьому помiщено божественне. Розум не може змиритися з цим, вiн засуджуi i схвалюi, сортуi i вибираi. Але чого коштують його думки, коли священне безумство Вакха, викликане пянким танцем пiд блакитним небом або вночi при свiтлi зiрок i вогнiв, примиряi зi всiм! Зникаi вiдмiннiсть мiж життям i смертю. Людина вже не вiдчуваi себе вiдiрваною вiд Всесвiту, вiн ототожнюiться з нею i, значить - з Дiонiсом.
Вакханки видають пронизливi крики, оповiстили гори божевiльним смiхом. Вони втекли вiд звичного життя, вiдкинули людську iжу, стали дикунками, тваринами. Все вабить iх - i обiйми першого зустрiчного, i дитинчата звiрiв, яких вони годують своiм молоком.
Оргii розтiкалися краiною з силою справжньоi психiчноi епiдемii. Але хоча в них дiйсно було немало хворобливого, в основi своiй це явище було куди складнiше за простий масовий психоз або еротичну патологiю. Демонiчнi сили, що таяться в людинi, легко оволодiвають iм, коли вiн кидаiться у водоверть екзальтацii. Захват буттям у поклонникiв Дiонiса нерiдко виливався в захват кровю i руйнуванням. Бували випадки, коли жiнки тягнули в лiс немовлят i там, носячись по горах, рвали iх на шматки або кидали об каменi. У iх руках зявлялася тодi надприродна сила.
Е. Роде влучно порiвнював фракiйске служiння Дiонiсу з епiдемiчною пристрастю до танцю, який вiд часу до часу виявлявся в РДвропi в середнi вiки. Втiм, метою цього дикого потягу було не тiльки плотське спянiння, але також екстаз, за допомогою якого хотiли, подiбно до танцюючих чарiвникiв дикунiв i факiрiв, увiйти до безпосереднього душевного спiлкування з божественними силами. Таким чином менадство стикаiться з ворожiнням i пророцтвом. У Грецii, де такi прояви релiгiйного фанатизму розповсюджувалися швидко i безперешкодно, служiння Вакховi в усякому разi заподiяло страшне зло. Людськi життя масами приносилися в жертву цьому шаленству, i притому найогиднiшим чином: менады роздирали на частини маленьких дiтей i пожирали димляче iх мясо; при вiдправленнi фалiчних культiв були також достатньо проявiв статевоi розпусти.
Поступово вакханалii перетворювалися на серйозну суспiльну загрозу. Легенда повязуi це з iмям вiщуна Мелампа, мудреця iз стародавнього Пiлоса. Вiн повiв планомiрну боротьбу проти вакхiчних звiрств: за його наказом у загони сильних хлопцiв змiшувалися з натовпами жiнок, що збiсилися, i, танцюючи разом з ними, поступово захоплювали iх у вiддаленi мiiя, де iх витвережували i заспокоювали за допомогою виготовлених Мелампом зiлiй.
Меламп, якщо вiн iсторична особа, жив, ймовiрно, ще до того, як дiонiсизм полонив всю Грецiю. Вiн не заперечував священного характеру екстазу менад, i тi, хто потiм наслiдували його приклад, лише намагалися оздоровити культ Дiонiса, очистивши його вiд дикостi i збочень. По словах Ф. Ф. Зелiнського, реформа Мелампа полягала в тому, що вiн оргiастичний культ Дiонiса, небезпечний для суспiльноi моральностi, обмежив рамками часу i мiiя: часом стали так званi триетериды (трирiччя, тобто, по-нашому, через рiк), мiiем - нагiрнi луки Парнасу; туди грецькi держави посилали своiх представниц-вакханок, якi i повиннi були вшановувати бога встановленими нiчними хороводами. Може з такоi перестороги походить i традицiйна заборона на участь жiнок у театральних виставах. Грати всi, в тому числi i жiночi ролi, мали право лише чоловiки рiзного вiку. Так аполонiйський контроль ввiйшов в аттичну трагедiю, а згодом i комедiю.
Проте досвiд дiонiсизму мав для Грецii не тiльки негативнi наслiдки. Вiн яснiше дав вiдчути людинi його подвiйну природу. Тiльки-но затухало полумя екстазу, на змiну захопленням приходило нудотне вiдчуття похмiлля, гiрка свiдомiсть свого безсилля. Здавалося, нiби то на людину, що в якусь мить вiдчула радiсть свободи, надягали ланцюги; вона знов ставала вязнем Долi, рабом Ананке - необхiдностi. Коли радiння змiнилися святами, цей контраст зник. РЖ саме досвiд злиття з Цiлим i подальшого падiння в пiтьму безсилля був осмислений в першому грецькому релiгiйному ученнi - орфiзмi.
Антична Грецiя в процесi iндивiдуацii зробила знаний крок вперед порiвняно iз синхронними iй культурами, в тому числi з культурами Давнього Сходу. Поза сумнiвом, античний iндивiдуалiзм носив непослiдовний характер, в становленнi вiльноi iндивiдуальностi вбачаються вiдкати, не всi прошарки навiть особисто вiльного громадянського населення i в рiзних полiсах були однаково емансипованi (маються на увазi не раби, а метки, жiнки, неповнолiтнi, дiти). Кожна людина змушена була спiввiдносити свою свободу, своi Я з iнтересами й нормами полiсу. Приватна iнiцiатива, настiльки