Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
? прогноз перемог сина в агонах, почав ретельно навчати хлопчика гiмнастицi, але божество мало на увазi його майбутнi перемоги в агонах трагiчних поетiв. РЖсократ вихваляi Афiни за те, що там можна бачити не тiльки атлетичнi агони, але i змагання в красномовствi i дотепностi i притому з дорогими призами. Вельми показово, що з другоi половини V в. до н.е., приблизно з 440 р. до н.е., атлетичнi сюжети починають грати меншу роль у вазовому живописi. Щодо Афiн у нас i i прямi свiдоцтва. Арiстофан в Хмарах скаржиться на те, що новi iнтереси привели до запустiння гiмнасiiв (1052 сл.), а в Жабах Есхил звинувачуi Еврiпiда в тому, що через нього спустiли палестри i нiхто вже не може належним чином брати участь в бiгу з факелами (1069).
В звязку з цим дуже цiкаво, що В. Еренберг знаходить в грецьких мiстах Малоi Азii менше проявiв агональноi установки, нiж в континентальнiй Грецii вже починаючи з епохи архаiки. Добре вiдомий факт, що в VI ст. до н.е. малоазiйськi колонii вiдiгравали провiдну роль в культурному переворотi, i, як видаiться, там мав мiiе не недостатнiй розвиток агонального духу, а раннiй перехiд його на iеру духовного i культури взагалi, де його прояви не так помiтнi з першого погляду. Навряд чи випадково i те, що Афiни, перетворившись на V ст. до н.е. на центр духовного життя Грецii, не дали пiсля 460 р. протягом довгого часу жодного олiмпiйського переможця. Ми вважаiмо таке нехтування атлетичною агонiстикою продуктом двох культурних установок: атлетика мов би порушила правила Гри, ставши утилiтарною, i тепер повинна була покинути центр РЖгрового поля; атлетика не зовсiм, а то i зовсiм вже не вiдповiдала новонародженим полiсним стандартам. Тепер полiсу був потрiбний iнший тип громадянина. От чому Платон, який надавав важливе значення гiмнастицi i сам був переможцем численних загальногрецьких агонiв з панкратiю, все ж таки в Законах несхвально говорить про атлетiв i взагалi про тих, хто не любить працювати головою (III, 404a; VII, 535 D).
Головною проблемою грецькоi класики стаi пошук алгоритму спiвiснування свiту (як Полiсу, так i Космосу) i людини, здатноi цей свiт пiдтримувати i розвивати. Навколо цiii осi напруги i органiзовувався культурний простiр Стародавньоi Грецii. Ця проблема лежить в основi роздумiв античних фiлософiв, iсторикiв; вона реалiзуiться в складних колiзiях активного полiтичного життя античного полiса; нею просякнутi класичне образотворче мистецтво i архiтектура, завжди вiдповiдна людинi; спроба ж ii вирiшення породжуi театр. Мабуть, вся класична культура створюiться з елементiв тiлесно вiдчутного Космосу навколо цiii вузловоi проблеми - проблеми Одиничного i Множинного (що маi своi якiснi характеристики), Буття i окремоi людськоi Долi, Полiсу i РЖндивiдуальностi. РЖ справа тут не в тому, що еллiни не були зацiкавленi в утилiтарнiй вигодi своiх зусиль. Весь досвiд грецькоi цивiлiзацii свiдчить про протилежне. Все ж, як видаiться, сам настрiй класичноi культури вимагав в першу чергу розвитку свiдомостi як пiдтвердження своii близькостi до божественних встановлень, як доказу вiддалення вiд людськоi юдолi, зрозумiлоi у дусi грецького песимiзму (порiвняйте, вiдповiдi Силена, що для людини найкраще померти, а щастя - не народитися). Спроба створення новоi соцiорегулюючоi системи призводить до осмислення гармонii людини зi свiтом як основноi культурноi проблеми. Щастя, можливiсть його взагалi, критерii його визначення стають предметом дослiдження всiх наук i мистецтв (у античному сенсi, зрозумiло).
Всiм формам творчостi в цей перiод властиве надзвичайно швидке формоутворення i досягнення в гранично короткi термiни високого рiвня розвитку. На наш погляд, причина цього еволюцiйного стрибка полягаi в тому, що власно цей розвиток проходив у iерi гри з властивими iй агоном, престижнiстю перемоги незалежно вiд цiнностi призу i утилiтарностi вiдкриття (встановлення рекорду тощо), пришвидшенням навчання в процесi гри, запозиченням у суперника вдалiших прийомiв i тому подiбним.
Всi види творчостi в класичну епоху виявляють зразки такого суперництва i змагальностi, деколи доволi ревносного, як, наприклад, у фiлософii. Так або iнакше, всi види творчоi дiяльностi в класичну епоху шукають вирiшення основноi проблеми i намагаються виступити в ролi соцiального регулятора. Це особливо видно на прикладi фiлософii, де в текстах багатьох авторiв чути голос захоплення мудрiстю i затвердження ii винятковоi першорядноi ваги в життi окремих людей i полiса в цiлому. Те ж саме можна сказати i про науку, яка зароджуiться в античному свiтi. Але i та, i iнша переводять проблему в iнший категорiальний ряд, продовжуючи при цьому мислити в межах мiфологiчноi парадигми. Адже класична антична фiлософiя в цiлому намагаiться пояснити свiт операцiйно, тобто виходячи з того, як те або iнше явище виникло i яке його призначення i функцiонування в даний момент. Звiдси i проблеми першопричини i першоелементу у эллiатiв, дiйсного, видимого i такого, що здаiться, у досократикiв i раннього Платона тощо. Зрозумiти, як треба жити в цьому свiтi, яким потрiбно бути для того, аби вважатися гармонiйним (а кiнець кiнцем, щасливим), можна при такому пiдходi, тiльки пояснивши iстину картину Космосу i його мiкромодель, його вiддзеркалення - Людину-мiкрокосм. Доводячи категорii до граничноi абстракцii, вiдкидаючи малозначиме з iх субiктивноi точки зору, фiлософи створюють не лише специфiчний розумовий апарат (що, поза сумнiвом, було величезним завоюванням античноi культ