Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
врипiда, був його домочадцем), один - до Софоклу i три до царя Архелая. У цих листах перед нами постаi людина байдужа до багатства, така, що хоча i походить з бiдноi сiмi, дбайлива, патрiотична i великодушна. Мiж ним i Софоклом - вiдносини довiрчоi дружби i турботи (мабуть, юний софiст був упевнений, що головнi представники вiтчизняного театру повиннi бути в якнайкращих стосунках один з одним. Тим часом в нарисах бiографiв Еврипiд був людиною похмурого складу i нетовариським.). Рiзниця мiж бiографiiю Еврипiда i його листами така ж, як мiж бульварною лiтературою i шкiльним твором. Це двi взаiмовиключнi версii мiфу, що складаiться про великого поета.
Листи - це риторичний твiр на тему Що б мiг сказати поет у вiдповiдь на чутки, що розпускалися про нього?. Образ поета, якого проходять в школi, повинен був служити прикладом, а значить, складатися з одних чеснот, ставати канонiчним. Для культуролога цiкаво, якi риси, нiбито властивi поетовi, слугували фундаментом його монументу: заслужена прижиттiва шана, надана Архелаiм; створення царем гiдних умов для творчостi великого поета; поет - духовний наставник царя, вiн еллiнiзував двiр Архелая, що розумiiться як культуртрегерство; наставник в питаннях совiстi i милосердя, iдеолог релiгiйно-етичних основ царськоi влади, але при цьому - патрiот Афiн, що виспiвуi iм гордовитий панегiрик. Еврипiд - скептик i рацiоналiст, колись разом з Сократом руйнiвник суспiльних засад (порiв., у Аристофана), а в македонський перiод дослiдник i темних сторiн психiки - вводиться автором цих листiв у впорядковане русло державноi релiгii.
Для наiе перше свiдоцтво тих уявлень про поета (вустами поета глаголить Бог), подальший розвиток яких привiв до того, що образ Еврипiда стаi iконою в буквальному розумiннi слова i включаiться в нижнiй ряд iконостасу вiзантiйських, а услiд за тим i росiйських церков.
Трагiчний театр став, по сутi, першим з тих механiзмiв культури, якi були покликанi знiмати соцiальну напругу, викликану головною суперечнiстю античноi культури - суперечнiстю мiж iнтересами полiса i приватними iнтересами iндивiдуальностей, що складали i розвивали його. У своiму функцiонуваннi на всiх рiвнях трагедiя вiдображаi i демонструi цю суперечнiсть: суперечнiсть - агон (дiалог) мiж першим i другим акторами на проскенiонi, мiж проскенiоном i орхестрою (актором i хором), мiж iгровим простором i театроном (трагедiографом як автором i народом як суддями). При цьому, хоча, як говорили стародавнi: Рiшення (суддiвство) лежить на колiнах пятьох, - вирiшував, хто перемiг в змаганнi, весь народ. Адже пятiрка тих, що виносили рiшення, дiяла вiд iменi вибраних по жеребкуванню десяти представникiв десяти ж аттичних фiл. Бiльш того, за межами будiвлi театру театр не закiнчувався (ми бачили вище, що i починався вiн поза будiвлею). Пiдготовка до постановки, що тривала майже пiвроку, коли активно обговорювався змiст трагедii численними учасниками, закiнчувалася багатоденним обговоренням побаченого в театрi на вечiрнiх симпосiях, в портиках агори, в софiстичних i риторських школах. Нарративна, усна, публiчна культура античностi споживала духовну iжу, приготовану трагедiiю, що у свою чергу розвивало цю культуру. Таким чином, трагiчна амеханiя (бездiяльнiсть) перед ухваленням рiшення, знайдена ще Есхiлом як художнiй прийом перетворюiться поступово на полiтичну практику народного зiбрання, привчаючи спочатку зупинитися, подумати i лише потiм ухвалювати рiшення, дiяти. Знiмаючи високий рiвень агресii в суспiльствi, трагедiя привчаi суспiльство до дiалогу, обговорення, вислухування.
РЖ ще один важливий культурно-моделюючий процес повязаний з трагедiiю. Вона розвивала мову, яку слухали i якою говорили греки. Аристофан дорiкаi трагедiографам, перш за все Еврипiду, що через них люди приохотилися до витiюватого красномовства, чому стала можливою влада, в ментальному сенсi, звичайно, софiстiв i риторiв. Але саме це вважаi перевагою античного суспiльства РЖсократ: Слово вивiльнило нас з оков тваринного життя, завдяки ньому ми побудували мiста, встановили закони, винайшли мистецтва. Його потужнiсть така, що нiчого з розумного не вiдбуваiться без допомоги слова. Слово i вождем всiх справ i задумiв (Панегiрик, 114-115). В iсторii ж i теорii культури давно вiдзначена та величезна культуроутворююча роль, яку вiдiграi лiгнвосемiотичний чинник. Окрiм внутрiшньопсихологiчних процесiв, якi стимулював такий розвиток мови, вiн сприяв i розвитку полiтичноi практики в Грецii. Промови риторiв, ораторiв, полiтичних дiячiв ще й досi можна читати як лiтературнi твори. Важливо вiдзначити, що роль Еврипiда в цьому процесi абсолютно неоцiненна: влучнi афоризми i фрази з його трагедiй не тiльки цитувалися в повсякденному життi громадянами, але вживалися в промовах полiтикiв i навiть фiлософiв (напр.: Аристотель часто його цитуi в Полiтицi, Афiнськiй полiтii, Риторицi i iн.).
Разом з трагiчною провиною героiв трагедii в культурi взагалi затверджуiться уявлення про особисту небезгрiшнiсть, а тому невiдворотню вiдповiдальнiсть громадян перш за все перед богами i власною совiстю, а потiм - перед спiвгромадянами. На змiну культурi сорому приходить культура провини, в якiй Людина стаi мiрою всiх речей, - iснуючих, що вони iснують, а неiснуючих, що вони не iснують.
ВИСНОВКИ
У дипломнiй роботi здiйснена спроба показати, що складний синтетичний полiсемантичний