Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
яви саме авторського i акторського театру античноi Грецii: Страждання, що його предметно переживаi всерединi самий страждаючий, для нього самого не трагiчне; життя не може виразити себе i iормувати зсередини як трагедiю. Зсередини переживання життя не трагiчне, не комiчне, не прекрасне i не пiднесене для самого того, хто його предметно переживаi, i для того, хто чисто йому спiвпереживаi; лише оскiльки я виступлю за межi життя душi, займу тверду позицiю поза нею, активно облiку ii у зовнiшнi значущу плоть, оточу ii предметноi спрямованостi цiнностямитАж ii життя загориться для мене трагiчним свiтлом, прийме космiчне вираження, стане прекрасним i пiднесеним.
Роздiл 2. Аттична трагедiя як соцiальний регулятор i механiзм
Культура грецькоi класики належить, поза сумнiвом, до типу перехiдних або кризових культур. Типологiчно вона спiввiдноситься з iвропейськими культурами Вiдродження, XVII ст., культурою рубежу XIX-XX ст., сучасною культурною ситуацiiю постмодернiзму. Необхiдно вiдзначити, що у всi цi перiоди театр граi виняткову роль, забарвлюючи iгровим началом (або вiдображаючи його) всi види мистецтв i навiть повсякденного побуту (гра як сенс i спосiб iснування). РЖ у всi цi перiоди так чи iнакше вiдроджувався iнтерес до античноi трагедii (через алюзii i ремiнiiенцii на античнi теми або через пряму постановку античних текстiв). У всi цi культурнi перiоди театр, народжений в епоху iндивiдуацii iвропейського типу емансипованоi, тяжiючоi до свободи особи, виконував важливу культурну функцiю примирення колективного i приватного, iндивiдуального погляду на свiт, функцiю формування новоi культурноi моделi, постаючи, таким чином, одночасно i як формоутворювальний механiзм культури i як соцiальний регулятор.
Розквiт трагiчноi поезii припадаi на недовгу пору, але ця пора -"акме" класичноi античностi, та зрiлiсть, за якою визначаiться справжня природа культури i якою слiд вимiрювати не тiльки минуле, але i майбутнi. Свiдомiстю, художньо вiдкритою трагiчним театром, грецька культура включена в iсторичну свiдомiсть. Виразно розпiзнаiться трагiчний подив в iронii Сократа, пiд поглядом якого все суще виявлялося чреватим жартiвливою думкою. Платон починав як трагiк i закiнчив побудовою держави як iстинноi трагедii. Продуктивною може бути спроба розгляду Аристотелевоi фiлософii в контекстi його Поетики i бiльш спецiально - вчення про трагедiю. Якщо вилучити свiтло трагедii з античноi культури, вона розпадеться на мертвi шари нiцшеанськоi архаiки i вiнкельманiвськоi класики. Чи чують в нiй пянку пiсню про стародавнiй хаос, про рiдний, чи витягують з неi повчальний урок вiдносно надлюдського розумного порядку речей, - обидва образи античностi по-рiзному виражають загальну тягу сучасноi людини вiдхилиться вiд свiдомостi, вiдповiдноi до тоi, що була вiдкрита старогрецькою трагедiiю.
Трагедiя - не випадкова комбiнацiя вiдкритих культурою античностi елементiв, як не може бути випадковим жодний культурний феномен. РЖ хоча Аристотель в Поетицi стверджуi, що вона народилася з iмпровiзацii i забави, ми повиннi бачити виразну рiзницю в значеннi цих слiв в культурах античностi i сучаснiй нам. Забава, дозвiлля (??????? - буквально, "проведення" часу) в аристотелiвськiй концепцii протиставлення працi i вiльного часу - найважливiший естетичний i виховний елемент. Аристотель в Полiтицi говорить про те, що дозвiлля i початок всього i iм необхiдно навчитися користуватися, як робили це предки. Дозвiлля переважаi працю i i метою останньоi, оскiльки мiстить в собi щастя i блаженство, що дарували людям боги. Тому ясно, що для умiння користуватися дозвiллям потрiбно де в чому виховатися, дечому вчитися, а саме тим речам, яким вчаться не з необхiдностi, заради працi, але заради iх самих. РЖ тому предки, на думку Аристотеля, зараховували музику до ??????? - виховання, формування, освiти - як щось, в чому немаi нi необхiдностi, нi користi, подiбно до читання i письма, але що служить iдино використанню вiльного часу. При цьому треба зауважити, що слово "музика" (???????) означаi в грецькiй мовi значно бiльше, чим в наш, новiтнiй час. Воно не тiльки включаi разом iз спiвом i iнструментальним супроводом також i танець, але i охоплюi взагалi всi мистецтва i знання, якi пiдвладнi Аполлону i музам. Вони називаються мусiчними в протилежнiсть пластичним i механiчним мистецтвам, що знаходяться поза володiннями муз.
Все мусiчне найтiснiшим чином повязано з культом, а саме зi святами, в яких i мiститься його власна функцiя. Мабуть, нiде взаiмозвязок культу, танцю, музики i гри не описаний так прозоро, як в платонiвських Законах. Боги, мовиться там, iз спiвчуття до людського роду, народженого для трудiв, встановили, як передих вiд цiii працi, божественнi святкування, дарували Муз, Аполлона, iх предводителя, i Дiонiса як учасникiв цих святкувань, щоб можна було виправити недолiки виховання на святкуваннях за допомогою богiв, бо через це божественна спiвучасть мiж людьми знов вiдновлюi порядок речей. Ми бачимо в цьому уривку з Законiв всiх тих богiв, яких вважають покровителями трагедii. Саме у контекстi сакрального вiдношення до всього мусiчного слiд розумiти те несхвалення, яке новонароджена трагедiя викликала у таких оборонцiв культовоi чистоти, як Солон. Легенда, передана Плутархом, повiдомляi, що присутнiй на представленнi Феспiса Солон був розгнiваний дiйством i за