Античний театр як модель античного полiсу
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
В±о Хаоми. У iсторичний час iмя Дiонiса повязували з виноградарством i виноробством. Вiн був оголошений також покровителем дерев i стад. Але спочатку Дiонiс, найiмовiрнiше, був не ким iншим, як старим крiтським божеством вiдтворюючоi та родючоi сили. Всi його пiзнi атрибути: виноград, дерева, хлiб - вториннi. Головним же символом його був бик. Вакханки спiвали:
О, гряди, Дионис благой
В храм Элеи,
В храм святой,
О, гряди в кругу хариты,
Бешено ярый,
С бычьей ногой,
Добрый бык,
Добрый бык
Якийсь чаiентром шанування Дiонiса залишалася Фракiя - краiна на кордонi теперiшнiх Грецii i Болгарii. Там вiдродився цей стародавнiй культ i бiля VI сторiччя почав розповсюджуватися по всiй Елладi.
У одному з фракийских сiл, йдеться в народнiй грецькiй оповiдi, жив старий смутний бездомний козел. Проте восени з ним вiдбувалися дивовижнi змiни: вiн починав весело пiдстрибувати i грайливо чiплятися до перехожих. У такому станi козел перебував якийсь час, потiм повертався до свого смутку. Селян зацiкавили несподiванi змiни в настроi козла, i вони почали стежити за ним. Зясувалося, що настрiй тварини змiнювався на краще пiсля того, як вона походить по винограднику i поiсть кетягiв, що залишилися пiсля збору урожаю. Як правило, на полях залишалися розчавленi, бруднi кетяги. Виноградний сiк бродив i перетворювався на хмiльне вино. Вiд нього й пянiв козел. Люди спробували цi ласощi i вперше вiдчули на собi дiю алкоголю. Козел був проголошений винахiдником вина i, таким чином, став богом. Двiчi на рiк - навеснi, коли винограднi лози розпускали бруньки i селяни починали обрiзання виноградних кущiв, i восени, пiсля приготування першого вина з молодого винограду, на честь Дiонiса влаштовувалися мiстерii. Найбiльш урочистими i веселими були осiннi святкування. Учасники мiстерiй збиралися вечорами на пагорбах, розпалювали вогнища, пили кров Дiонiса, танцювали, спiвали, поiдали жертовних тварин i таке iнше.
З Фракii культ Дiонiса i мiстерii, якi його супроводжували, розповсюдилися по всiй Грецii, а потiм (з III ст. до н.е.) - по всiй територii iмперii Олександра Македонського. Слiд зазначити, що мiстерii Дiонiса формувалися в основному на околицях Стародавньоi Грецii - в Македонii i пiдвладнiй iй Фракii. До вiдкриття Мiкенськоi культури вважали, що Дiонiiе чужоземний бог, якого чтили варвари, i одного прекрасного дня почав наступ на цивiлiзовану Елладу. Його культ, на думку дослiдникiв того часу, був фракiйського походження; там, у пiвнiчних сусiдiв Грецii, що мали так багато спiльного з малоазiатськими племенами, за словами одного з найбiльших дослiдникiв дiонiсизма, Е. Родi, здiйснювалося на честь його святкування на висотах гiр, темною нiччю, при мерехтливому свiтлi факелiв. Лунала галаслива музика: звук мiдних гомiнких бубнiв, глухий грiм, i серед них звуки низько тонних флейт, що приводять в безумство. Збуджений цiiю музикою натовп тих, що святкують, танцюi з галасливим трiумфуванням. Здебiльшого це жiнки, якi доходять до виснаження в цьому дикому танцi. Волосся дико розвiваiться, в руках вони тримають змiй, присвячених Сабазiю; вони розмахують вакхiчними жезлами, в яких пiд плющем прихованi вiстря копiй. Так шалiють вони до крайнього збудження всiх вiдчуттiв, потiм в священному екстазi вони кидаються на тварин, вибраних для принесення в жертву, хапають i роздирають наздогнану здобич, вiдривають зубами криваве мясо i пожирають його сирим. Проте тепер встановлено, що ця думка була не цiлком точною. Ахейськi епiграфiчнi матерiали свiдчать, що греки знали Дiонiса ще до Троянськоi вiйни.
Проте це вiдкриття, проливаючи додаткове свiтло на витоки культу Дiонiса, не вирiшуi остаточно питання про його походження. Наприклад, А. Ф. Лосев, чудово знайомий з досягненнями мiкенологii, однак вважаi, що Дiонiс - божество не еллiнського, а схiдного (фракiйського та лiдiйсько-фригiйського) походження, що прийшло через Фракiю, розповсюдилося в Грецii порiвняно пiзно i насилу утвердилось там. Хоча iмя Дiонiса зустрiчаiться на табличках крiтського лiнiйного письма В ще в XIV в. до н.е., проте розповсюдження i затвердження культу Дiонiса в Грецii вiдноситься до VIII-VII ст. до н.е. i повязано iз зростанням мiст-держав (полiсiв) i розвитком полiсноi демократii. У цей перiод культ Дiонiса почав витiсняти культи мiiевих богiв i героiв. Дiонiс як божество землеробського кола, повязане iз стихiйними силами землi, постiйно протиставляiться Аполлону як божеству, перш за все, родовiй аристократii. Народна основа культу Дiонiса вiдбилася в мiфах про незаконне народження бога, його боротьбу за право увiйти до лав олiмпiйських богiв i за повсюдне встановлення свого культу.
Так чи iнакше, Дiонiс зявився на Олiмпi пiзнiше за iнших богiв. РЖснують мiфи про рiзнi стародавнi втiлення Дiонiса, якi мов би готували його прихiд. Вiдомi архаiчнi iпостасi Дiонiса: Загрей, син Зевса Критського i Персефони, РЖакх, повязаний з елевсинськими мiстерiями.
Коли говорять про мати сина Зевса Дiонiса, називають рiзнi iмена. Однi вважають, що його матерю була Деметра або РЖо; iншi називають Дiону, Персефону, з якою Зевс злiгся у виглядi змiя, i навiть Лето. Плутарх, називаючи Дiонiса сином Лето (забуття), таким чином вказуi на його пiзнiшу iпостась - бога виноградноi лози. Проте бiльшiсть античних авторiв схиляються до того, що Дiонiс - син Зевса i Семели, дочки фiванського царя Кадма.
Основний мiф про походження Дiонiса звучить таким чином