Проблеми соцСЦалСЦзацСЦi в контекстСЦ соцСЦального виховання
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
свСЦдомлювати обмеженСЦсть приватноi благодСЦйностСЦ й усталених форм церковно-монастирськоi опСЦки, шукати новСЦ пСЦдходи до боротьби з жебрацтвом, СЦншими недугами, що нестримно вражали суспСЦльство. РЖдея розгортання державноi системи громадськоi опСЦки почала реалСЦзовуватися за царя Федора ОлексСЦйовича, який 1682 року наказав споруджувати шпиталСЦ, щоб "надалСЦ на вулицях волоцюг СЦ лежачих жебракСЦв не було".
Петро РЖ, прагнучи викорСЦнити псевдожебрацтво, заборонив подавати милостиню безпосередньо тим, хто ii просить. НатомСЦсть радив благодСЦйникам робити це у шпиталях та СЦнших подСЦбних мСЦсцях. Цар доручав Священному синоду СЦ державним адмСЦнСЦстрацСЦям, розпочати облаштовувати лСЦкарнСЦ, богадСЦльнСЦ, сирСЦтськСЦ притулки, будинки для опСЦки за незаконнонародженими немовлятами, для людей, що марно вештаються, та СЦнших. Цей напрям розвитку громадськоi опСЦки як найбСЦльш цивСЦлСЦзованоi форми благодСЦйностСЦ пСЦд впливом прогресивних соцСЦальних СЦдей СЦз Заходу та вСЦтчизняноi суспСЦльноi думки набув поширення СЦ державноi пСЦдтримки.
Так, Катерина II 1 вересня 1763 р. видала МанСЦфест про заснування виховних будинкСЦв для сирСЦт. У 1775 р. вона в законодавчому порядку встановила державну систему опСЦки "для всСЦх цивСЦльних прошаркСЦв". Ця система мала включати народнСЦ школи, сирСЦтськСЦ будинки, аптеки, шпиталСЦ, будинки для невилСЦковних хворих, для божевСЦльних, виправлення аморальних та СЦн. Для них видСЦлялися державнСЦ кошти, надавалися права мСЦстам, поселенням СЦ приватним особам створювати такСЦ заклади, особисто жертвувати нужденним. Сама Катерина II вСЦддала для цього 150 тис. руб., а вельможСЦ довели цю суму до 500 тис. руб. Вона заснувала Товариство виховання благородних дСЦвиць (1764 р.), а також СЦншСЦ благодСЦйнСЦ установи будинки опСЦки, шпиталСЦ, пологовСЦ вСЦддСЦлення для незаможних жСЦнок, школи, iхня мережа, що розширювалася, у 1854 р. була обСФднана у "ВСЦдомство СЦмператрицСЦ МарСЦi". ОпСЦкунство бСЦдних мало своi вСЦддСЦлення в КиСФвСЦ та СЦнших мСЦстах Украiни[16, с. 261]. У дСЦяльностСЦ благодСЦйних товариств, органСЦзацСЦй СЦ установ брали активну участь кращСЦ представники СЦмущих класСЦв, прогресивна СЦнтелСЦгенцСЦя. Важливо, що опСЦкунство мало на метСЦ знаходити людей, якСЦ насправдСЦ потребували допомоги, особливо тих, хто соромився просити милостиню. Для працездатних вСЦдкривалися ремСЦсничСЦ класи та школи з майстернями, спорудами, майном СЦ капСЦталом. "Велике соцСЦальне значення мало створення Товариства Червоного Хреста як спецСЦальноi органСЦзацСЦi з надання допомоги пораненим на полСЦ бою. Його предтечею вважають вСЦйськового лСЦкаря П. Загорського, який наприкСЦнцСЦ XVIII ст. допомагав полоненим СЦ цивСЦльному населенню без подСЦлу на "своiх" СЦ "чужих". ВСЦдомий хСЦрург М. Пирогов уперше сформував загони сестер милосердя для догляду за пораненими й хворими солдатами. ПСЦд впливом цього починання А. Дюнан дСЦйшов висновку про необхСЦднСЦсть створення мСЦжнародноi СЦнституцСЦi допомоги пораненим. У 1863 р. у ШвейцарСЦi на базСЦ фСЦлантропСЦчноi органСЦзацСЦi "СуспСЦльна користь" розпочав роботу МСЦжнародний комСЦтет допомоги пораненим. У 1876 р. вСЦн став МСЦжнародним комСЦтетом Червоного Хреста.
У 1867 р. виникло Товариство опСЦки поранених у РосСЦi. До нього належала СЦ добре органСЦзована украiнська ланка. Товариство надавало активну допомогу в медичному обслуговуваннСЦ й цивСЦльному населенню. У ХарковСЦ було органСЦзовано полСЦклСЦнСЦку й дитячу лСЦкарню Червоного Хреста. У КиСФвСЦ засновано Товариство боротьби СЦз заразними хворобами, при ньому БактерСЦологСЦчний СЦнститут, лСЦкарню для чорноробСЦв, iхнСЦ фСЦлСЦi на ПодолСЦ, у ПоднСЦпровi та СЦнших мСЦстах. ПСЦд час воСФн вони вСЦдкривали сотнСЦ шпиталСЦв. НаприкСЦнцСЦ XIX ст. у РосСЦi, переважно в СФвропейськСЦй частинСЦ, у тому числСЦ в УкраiнСЦ, налСЦчувалося 14 854 благодСЦйних товариства СЦ заклади, 37,5 % з них були приватними.
Основний тягар лягав на громадськСЦсть. Цьому сприяли особливостСЦ общинноi органСЦзацСЦi iхнього життя. В УкраiнСЦ довго зберСЦгало своСФрСЦдне значення поняття народного вСЦча. ТрадицСЦя колективно вирСЦшувати широке коло питань господарського й суспСЦльного життя розвинулася в селянськСЦй громадСЦ, однСЦСФю з визначальних рис якоi стало самоврядування. ГромадСЦ притаманнСЦ тСЦснСЦ мСЦжособистСЦснСЦ звязки, залежнСЦсть СЦ взаСФмодопомога людей на основСЦ спСЦльних СЦнтересСЦв. Водночас громада була волевиявленням СЦндивСЦдуальних свобод, люди обСФднувались у неi для досягнення взаСФмноi вигоди СЦ безпеки.
Особливу турботу проявляла громада про сирСЦт СЦ вдСЦв. Таке ставлення випливало з християнськоi моралСЦ: скривджених долею нСЦхто не смСЦв нСЦ в чому неволити чи принижувати. Аж до XX ст. кожне велике село мало сирСЦтську раду СЦ сирСЦтського суддю, якСЦ через опСЦкуна дбали про долю своiх пСЦдопСЦчних. У виборСЦ опСЦкуна для сирСЦт вирСЦшальна роль належала родинСЦ, але не менш важливою була й громадська думка. Бралися до уваги не тСЦльки ступСЦнь родинного звязку мСЦж сиротою та опСЦкуном, а й риси характеру останнього, його вСЦк (не менше, нСЦж 25 рокСЦв), дСЦловСЦ якостСЦ. Основним критерСЦСФм при цьому було його вмСЦння вести господарство, бо вСЦд збереження СЦ примноження спадку сирСЦт залежала iхня подальша доля. Якщо сироти не мали родичСЦв, а серед чужих не знаходилося опСЦкуна, то залишене майно громада оцСЦнювала СЦ продавала. За вСЦдсотки вСЦд вирученоi суми призначали опСЦкуна, який доглядав дСЦтей до повнолСЦття. Кожна громада була зобовязана мати свСЦй фонд убогих СЦ сирСЦт (хоч це траплялося не часто). При потребСЦ громада шукала кошти з внутрСЦшнСЦх резервСЦв (продаж власного майна, лСЦсу, штрафи тощо), залучала для допомоги ц
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение