Проблеми соцСЦалСЦзацСЦi в контекстСЦ соцСЦального виховання
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
е було своСФрСЦдним страховим полСЦсом, але для його отримання треба було зробити певний внесок у монастирську скарбницю.
Згодом почала формуватися державна система захисту. МасовСЦ лиха змушують шукати новСЦ органСЦзацСЦйнСЦ форми пСЦдтримки, новСЦ форми суспСЦльноi самодопомоги. Наприклад, РЖван IV у боротьбСЦ з епСЦдемСЦями починаСФ застосовувати полСЦцейсько-санСЦтарнСЦ методи. З метою припинення iх поширення вСЦн органСЦзовуСФ спецСЦальнСЦ застави.
Виникають вСЦдомства, якСЦ беруть на себе функцСЦi соцСЦального захисту, тобто намСЦчаСФться тенденцСЦя до утворення державних реципрокних СЦнститутСЦв. У цСЦлому, зосередження справ опСЦки в державних закладах почалося пСЦсля утвердження династСЦi Романових (1613 р.). ПершСЦ заходи все ще повязувалися СЦз благодСЦйною дСЦяльнСЦстю царя та його оточення, а не рСЦшенням перейти до системноi суспСЦльноi опСЦки. Так, рСЦшення Стоглавого зСЦбрання про викуп полонених починаСФ реалСЦзуватися повною мСЦрою лише тодСЦ, коли зявляСФться Указ про полонених 1668 р. Укази стають провСЦдною формою допомоги СЦ захисту, а також контролю за церковним життям. Законодавство, що формуСФться, тСЦсно повязане з проблемами бСЦдностСЦ, соцСЦальноi патологСЦi, державного захисту нужденних[8, с. 45].
У звязку з тим, що проблеми жебрацтва монастирСЦ-вотчини не розвязували, державна влада офСЦцСЦйно легалСЦзувала СЦнститут жебрацтва. Це пояснюСФться традицСЦйним стереотипом християнськоi поведСЦнки в православi, де милостиня розглядаСФться як складова християнськоi культури. ПСЦд захист закону потрапляють калСЦки, мСЦськСЦ жебраки, а особи, що здСЦйснили щодо них насильство.
ЛегалСЦзацСЦя СЦ захист професСЦйного жебрацтва повязанСЦ були не тСЦльки з вСЦдсутнСЦстю вСЦдповСЦдноi опСЦки, а й з тим, що в суспСЦльствСЦ пСЦд впливом християнського вчення склалися такСЦ стереотипи поведСЦнки, згСЦдно з якими подаяння СФ один СЦз способСЦв у повсякденному життСЦ прилучитися до таiнства церкви. Любов до ближнього - основоположна заповСЦдь християнства. Дотримання ii потребуСФ, передусСЦм, подвигу спСЦвчуття стражденному, а ii першою вимогою визнавали особисту милостиню. Тобто любити ближнього -це, насамперед, нагодувати голодного, напоiти спраглого, вСЦдвСЦдати вязня у темницСЦ. БлагодСЦйнСЦсть була не стСЦльки допомСЦжним засобом суспСЦльного благоустрою, скСЦльки необхСЦдною умовою особистого морального здоровя: вона бСЦльше була потрСЦбна самому благодСЦйнику, нСЦж жебраковСЦ. Завдяки такому погляду на жебрацтво навколо церков СЦ монастирСЦв утворилися згодом цСЦлСЦ слобСЦдки, де мешкали люди, головним джерелом СЦснування яких стала милостиня.
Система державного контролю СЦ пСЦдтримки здСЦйснюСФться у рСЦзних напрямках, у тому числСЦ СЦ шляхом регулювання цСЦн на хлСЦб у перСЦод масового голоду. До таких заходСЦв вдаСФться цар Борис Годунов 1601 р., коли в Усольському повСЦтСЦ рСЦзко зростають цСЦни на хлСЦб, вводяться державнСЦ твердСЦ цСЦни. Передбачалися каральнСЦ заходи стосовно осСЦб, що укривали хлСЦб або пСЦдвищували цСЦни проти установлених.
У 1603 р. виходить указ, що дозволяСФ вСЦдпускати на волю пСЦд час голоду крСЦпакСЦв на прокорм без оформлення вСЦдпуску назавжди. Характерним стосовно цього СФ Указ 1662 р. У ньому йдеться про харчування службовцСЦв СЦ взагалСЦ убогих людей у неврожайнСЦ роки. В УказСЦ передбачено такСЦ превентивнСЦ заходи щодо недопущення голоду: а) митрополитам СЦ владСЦ забезпечити продаж хлСЦба зСЦ своiх запасСЦв; б) мСЦсцевим властям продавати з житницСЦ хлСЦб за твердою цСЦною, а не за спекулятивною; в) кому немаСФ чим платити, роздавати хлСЦб у борг пСЦд зобовязання щоб Божим СЦ нашим людям вСЦд хлСЦбноi дорожнечСЦ не померти з голоду. В УказСЦ 1663 р. наказувалося боярам обовязково годувати селян. У разСЦ невиконання Указу передбачалося селянам надавати волю[18, с. 24].
Переосмислення вСЦдбуваСФться й у пСЦдходах до допомоги вдовам СЦ дСЦтям. Скарбниця бере на себе опСЦкування тими вдовами СЦ дСЦтьми, чиi чоловСЦки чи батьки загинули на державнСЦй службСЦ. Це пенсСЦйне право виражалося у формСЦ роздавання земель на прожиток. Так, цар Михайло Федорович 1634 р. видаСФ Указ, згСЦдно з яким дСЦтям СЦ вдовам загиблих пСЦд Смоленськом надавали земельнСЦ дСЦлянки. Держава як субСФкт допомоги у першу чергу здСЦйснюСФ пСЦдтримку тих осСЦб, якСЦ стоять на захистСЦ СЦнтересСЦв чинноi влади[16, с. 254].
Саме у цей перСЦод починають здСЦйснюватися свСЦтськСЦ пСЦдходи до пСЦдтримки та допомоги нужденним. Згодом цСЦ пСЦдходи отримали назву приватна благодСЦйнСЦсть. Вона виражалася у допомозСЦ голодуючим, а також у заснуваннСЦ лСЦкарень для бСЦдних, iх лСЦкуваннСЦ. Такого роду дСЦяльнСЦстю займалися СЦ колишнСЦ державнСЦ дСЦячСЦ, СЦ духовнСЦ особи. Наприклад, колишнСЦй хоронитель державноi печатки А. Ордин-НащокСЦн, завершивши державну службу, подався у ченцСЦ, заснував лСЦкарню, яку обслуговували ченцСЦ СЦ вСЦн особисто. ПатрСЦарх Никон, крСЦм роздавання хлСЦба та грошей, теж зайнявся лСЦкуванням неСЦмущих хворих.
Якщо для державних службовцСЦв медична допомога була нагородою за вСЦрнСЦсть, мужнСЦсть тощо, то в новСЦй традицСЦi, що зароджувалася, вона виступаСФ як доброчинна акцСЦя, як СЦдея християнського служСЦння ближньому. Наприклад, помСЦщиця Уляна Осорiна у голоднСЦ роки роздСЦлила долю своiх селян, а також доглядала за хворими та немСЦчними. Таку благодСЦйнСЦсть професор С. Зеньковський називаСФ християнською соцСЦальною роботою.
Зявляються в цСЦ часи в УкраiнСЦ й новСЦ елементи в царинСЦ суспСЦльноi допомоги. Украiна з XIV ст. перебуваСФ в складСЦ Литви СЦ ПольщСЦ, тому вирСЦшальний вплив на форми суспСЦльно-економСЦчного розвитку СЦ на вСЦдносини допомоги мали взаСФмини укр
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение