Проблеми соцСЦалСЦзацСЦi в контекстСЦ соцСЦального виховання
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
х цСЦнностей, той образ свСЦту, який складаСФться в результатСЦ засвоСФння соцСЦального досвСЦду людства пСЦд впливом СЦ в умовах тАЮвСЦльного соцСЦуму". СоцСЦальний досвСЦд СФ фактором процесу соцСЦалСЦзацСЦi особистостСЦ.
РЖндивСЦдуальне життя людини маСФ певну обСФктивну детермСЦнацСЦю. Це випливаСФ, по-перше, з того очевидного факту, що людина здСЦйснюСФ своСФ життя в конкретну СЦсторичну епоху, в певному соцСЦальному СЦ життСФвому просторСЦ, належить до певноi соцСЦальноi групи, СФ вихСЦдцем з якоiсь конкретноi сСЦмi тощо. Все це зумовлюСФ весь процес ii самовизначення СЦ життСФздСЦйснення.
По-друге, певний потенцСЦал можливостей закладено в людинСЦ вСЦд природи ii психофСЦзичних даних, реалСЦзацСЦя яких вСЦдбуваСФться в процесСЦ соцСЦалСЦзацСЦi, в якому здСЦйснюСФться ii професСЦйний вибСЦр СЦ реальнСЦ досягнення, громадянськСЦ ролСЦ, ступСЦнь успСЦшностСЦ СЦ побудова ii сСЦмейного життя. ПоСФднуючись мСЦж собою, соцСЦальнСЦ СЦ природнСЦ фактори дають людинСЦ свСЦй унСЦкальний шанс самореалСЦзацСЦi
У вСЦтчизнянСЦй педагогСЦчнСЦй науцСЦ традицСЦйно вСЦддавалась перевага нормативнСЦй системСЦ цСЦнностей у вихованнСЦ особистостСЦ. АктивнСЦсть, здатнСЦсть СЦндивСЦда до самостСЦйного акту вибору хоча й визнавались, проте реальний процес виховання було зорСЦСФнтовано не на особистСЦсть, що самовизначаСФться, а на особистСЦсть, котра тАЮдобре управляСФться".
СучаснСЦ дослСЦдження виокремлюють два аспекти процесу соцСЦалСЦзацСЦi: адаптацСЦю до соцСЦуму СЦ самовизначення в соцСЦумСЦ. ОстаннСФ означаСФ активну позицСЦю, оцСЦнку оточуючого, вСЦдбСЦр впливСЦв, що пропонуються обставинами, прийняття iх або опСЦр iм.
Людина як субСФкт процесу соцСЦалСЦзацСЦi не СФ пасивною СЦстотою. Вона первСЦсно несе в собСЦ СЦмпульси самореалСЦзацСЦi, саморуху. ЗмСЦнюючись СЦ збагачуючись, ця життСФва потенцСЦя несе в собСЦ потребу СЦ здатнСЦсть до життСФвого самовизначення СЦ самореалСЦзацСЦi на основСЦ дСЦi механСЦзмСЦв свободи вибору СЦ свободи дСЦi. Людина на своСФму життСФвому шляху, детермСЦнованому попереднСЦм соцСЦальним досвСЦдом, СФ розпорядником власних соцСЦальних та СЦндивСЦдуально-особистСЦсних можливостей, використовуючи якСЦ, створюСФ свою модель життя, свою неповторну долю.
Отже, виховання як цСЦлеспрямований процес органСЦзацСЦi оволодСЦння соцСЦальним досвСЦдом СФ складовою процесу соцСЦалСЦзацСЦi. СлСЦд зазначити також, що виховання СФ необхСЦдною складовою, оскСЦльки в процесСЦ соцСЦалСЦзацСЦi дитини неодмСЦнно виникають явища та ситуацСЦi, що потребують певного узгодженого соцСЦального впливу СЦ реальноi педагогСЦчноi дСЦi, конкретного педагогСЦчного СЦнструментування. У звязку з цим, актуальним стаСФ дослСЦдження механСЦзмСЦв становлення соцСЦального досвСЦду дитини.
В соцСЦально-психологСЦчнСЦй лСЦтературСЦ акцентуСФться увага на такому механСЦзмСЦ становлення соцСЦального досвСЦду дитини, як дСЦяльнСЦсть, котра СФ СЦ способом, СЦ умовою, СЦ формою виявлення культурно-СЦсторичного соцСЦального досвСЦду.
РанСЦше, нСЦж в СЦнших сферах знань, помСЦтнСЦ результати дослСЦджень природи людськоi дСЦяльностСЦ отримано в психологСЦi. Це повязано з необхСЦднСЦстю подолати споглядальнСЦ уявлення в рефлекторнСЦй теорСЦi, з пошуками шляхСЦв подолання метафСЦзичного розриву тАЮвнутрСЦшнього" СЦ тАЮзовнСЦшнього", обСФктивного СЦ субСФктивного в поясненнСЦ психСЦчних явищ. С. РубСЦнштейн формулюСФ принцип дСЦяльностСЦ так: тАЮСубСФкт у своiх дСЦяннях, в актах своСФi творчоi самодСЦяльностСЦ не тСЦльки виявляСФться СЦ проявляСФться, вСЦн в них створюСФться СЦ визначаСФться. По тому, що вСЦн робить, можна визначити те, що вСЦн являСФ собою; напрямок його дСЦяльностСЦ СЦ формування його самого" [21; 153]. Отже, сутнСЦстю людськоi дСЦяльностСЦ СФ особотворчСЦсть. Важливим питанням, яке розкриваСФ функцСЦю людськоi дСЦяльностСЦ, СФ питання про ii джерела. Торкаючись цСЦСФi проблеми, О. ЛеонтьСФв пише: тАЮВ самому поняттСЦ дСЦяльностСЦ уже СЦмплСЦцитно мСЦститься поняття ii предмета. Вираз тАЮбезпредметна дСЦяльнСЦсть" не маСФ сенсу. ДСЦяльнСЦсть може здаватися безпредметною, але наукове дослСЦдження дСЦяльностСЦ необхСЦдно потребуСФ вСЦдкриття ii предмета"[14; 84].
Отже, специфСЦку людськоi дСЦяльностСЦ можна зрозумСЦти, лише звернувшись до предметного середовища, в якому СЦснуСФ людина. Це середовище СФ не що СЦнше, як рСЦзнСЦ формоутворення культури, в яких акумульовано людський досвСЦд. У формах культури обСФктивовано здСЦбностСЦ людей минулих поколСЦнь, найбСЦльш рацСЦональнСЦ СЦ ефективнСЦ засоби iх дСЦяльностСЦ; тобто, у формах культури втСЦлено загальнолюдськСЦ засоби дСЦяльностСЦ, якСЦ щодо наступних поколСЦнь виконують нормативну функцСЦю.
Культура даСФ можливСЦсть людинСЦ скористатися найкращими взСЦрцями соцСЦального досвСЦду минулого, не починати все спочатку. Отже, джерела людськоi дСЦяльностСЦ мСЦстяться в предметному середовищСЦ, в соцСЦальному досвСЦдСЦ людства. СоцСЦалСЦзацСЦя особистостСЦ в цьому розумСЦннСЦ СФ процесом засвоСФння нею соцСЦального досвСЦду. Значення дСЦяльностСЦ в ньому полягаСФ в тСЦм, що через розпредмечення форм культури, акумульованих у соцСЦальному досвСЦдСЦ, вСЦдбуваСФться розпредмечення також субСФктностСЦ СЦндивСЦда, змСЦни в його особистСЦсних якостях.
Для того, щоб загальне, як найважливСЦша якСЦсть предмета культури, стала надбанням СЦндивСЦда, вСЦн повинен повторити ту дСЦяльнСЦсть людей минулого поколСЦння, завдяки якСЦй це загальне було обСФктивовано у якСЦсть предмета культури. Культура в цьому випадку виступаСФ як система формотворень (форма, яка утворюСФ) людини.
ВСЦдтак, процес формування особистостСЦ вСЦдбуваСФться через засвоСФння СЦндивСЦдом певних загальнозначущих культурних цСЦнностей. Тому суспСЦльство маСФ предявляти кожному СЦндивСЦдовСЦ спСЦльнСЦ для всСЦх йог