Проблеми соцСЦалСЦзацСЦi в контекстСЦ соцСЦального виховання
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?ни, що перешкоджають досягти вСЦдповСЦдноi потреби. Таким чином, конфронтацСЦя двох факторСЦв подана як конфлСЦкт мСЦж культурою, суспСЦльством СЦ прагненнями особистостСЦ. У внутрСЦшньому планСЦ конфронтацСЦя бСЦологСЦчного й соцСЦального позначаСФться Фрейдом через початковий конфлСЦкт мСЦж рСЦзними СЦнстанцСЦями особистостСЦ Понад Я й Воно. Понад Я в органСЦзацСЦi особистостСЦ СФ соцСЦальними нормами, засвоСФними в ходСЦ розвитку субСФкта пСЦд впливом принципу реальностСЦ, аВоно в основному вСЦдбиваСФ сховане в глибинах органСЦзму природне начало.
Розгляд соцСЦального середовища, суспСЦльства як зовнСЦшньоi сили, що впливаСФ на дитину, виходить СЦз антропоцентричноi парадигми мислення, що перетворюСФ дитину в точку застосування зовнСЦшнСЦх впливСЦв суспСЦльства. НасправдСЦ таке протиборство мСЦж дитиною СЦ суспСЦльством моделюСФться у штучних ситуацСЦях, якСЦ виривають дитину СЦз ii природноi соцСЦальноi ситуацСЦi розвитку. Дитина або потрапляСФ в нову соцСЦальну групу, або стикаСФться з чужим дорослим. ВСЦдомий англСЦйський методолог СЦ соцСЦальний психолог Р. Харре бачить витоки розумСЦння соцСЦалСЦзацСЦi як зовнСЦшнього примусу, а також штучнСЦ схеми експериментування з дитиною в запропонованСЦй Р. Декартом опозицСЦi зовнСЦшнСФ внутрСЦшнСФ. На думку Р. Харре, який спираСФться на СЦдеi Л. Виготського про соцСЦалСЦзацСЦю як перетворення СЦнтерпсихСЦчного в СЦнтрапсихСЦчне в ходСЦ спСЦльноi дСЦяльностСЦ СЦ спСЦлкування, для побудови теорСЦi СЦндивСЦдуальноi психологСЦi особистостСЦ слСЦд вСЦдмовитися вСЦд декартовоi опозицСЦi зовнСЦшнСФ внутрСЦшнСФ. На противагу декартовСЦй системСЦ координат Р. Харре пропонуСФ простСЦр психологСЦi особистостСЦ з такими осями: вСЦсь СЦндивСЦдуальне колективне; вСЦсь особистСЦсне соцСЦальне; вСЦсь публСЦчне особисте. ВСЦсь СЦндивСЦдуальне колективне одночасно, за Р. Харре, СФ вСЦссю здСЦйснення в концептуальному просторСЦ психологСЦi особистостСЦ.
Схема Р. Харре, в якСЦй СЦндивСЦдум не протиставлений соцСЦальнСЦй групСЦ, а нерозривно повязаний з нею процесом здСЦйснення, близька до СЦдеi Л. Виготського, згСЦдно з якою розвиток дитини в суспСЦльствСЦ, перетворення соцСЦального в СЦндивСЦдуальне вСЦдбуваються в процесСЦ спСЦвпрацСЦ з дорослими й ровесниками. Саме така спСЦвпраця СЦ СФ основою соцСЦалСЦзацСЦi особистостСЦ.
На початку 30-х рокСЦв XX ст. Л. Виготський зазначав: Для нас сказати про процес зовнСЦшнСЦй значить сказати соцСЦальний. Будь-яка психСЦчна функцСЦя була зовнСЦшньою тому, що вона була соцСЦальною ранСЦше, нСЦж стала внутрСЦшньою, власне психСЦчною функцСЦСФю; вона була перш соцСЦальним вСЦдношенням двох людей [7; 37]. Характеризуючи таку ситуацСЦю, Л. Виготський звернув увагу на гранСЦ СЦндивСЦдуалСЦзацСЦi дитини.
Особливо цСЦкавою нам видаСФться перша грань СЦндивСЦдуалСЦзацСЦi. Розкриття цСЦСФi гранСЦ дало змогу Л. Виготському обТСрунтувати основний генетичний закон культурного розвитку: вСЦд СЦнтерпсихСЦчного, соцСЦальноi колективноi дСЦяльностСЦ дитини до СЦндивСЦдуального, СЦнтрапсихСЦчного, власне психологСЦчних форм ii дСЦяльностСЦ. Суть цСЦСФi лСЦнСЦi аналСЦзу розвитку конкретних видСЦв дСЦяльностСЦ СФ в працях Л.С.Виготського, присвячених перетворенню зовнСЦшньоi мови, мови-для-СЦнших, у внутрСЦшню мову мову-для-себе.
Перетворення соцСЦальноi мови, мови-для-СЦнших, у мову-для-себе радикально змСЦнюСФ граматичну й семантичну структуру внутрСЦшньоi мови. Щоб пояснити цСЦ змСЦни, потрСЦбно опиратися на СЦдею Л. Виготського про роль мотивацСЦi в розумСЦннСЦ висловлювання. СпСЦлкування мСЦж людьми стаСФ дСЦалогСЦчним у розумСЦннСЦ М. БахтСЦна, коли тСЦ, хто спСЦлкуСФться, фокусуються на мотивах один одного. АналогСЦчна змСЦна вСЦдбуваСФться й у внутрСЦшнСЦй мовСЦ. Л. Виготський писав: ... розумСЦння думки спСЦвбесСЦдника без розумСЦння його мотиву, того, задля чого висловлюСФться думка, СФ неповним розумСЦнням. Точно так СЦ в психологСЦчному аналСЦзСЦ будь-якого висловлювання ми доходимо до кСЦнця тСЦльки тодСЦ, коли розповСЦдаСФмо про цей останнСЦй СЦ найпотаСФмнСЦший план мовленнСФвого мислення, його мотивацСЦю [1; 53]. У внутрСЦшнСЦй мовСЦ людина на свСЦдомому чи несвСЦдомому рСЦвнСЦ знаСФ мотиви спСЦврозмовника, оскСЦльки в якостСЦ такого виступаСФ вона сама, ii Я.
ОсобистСЦсть це мисляче тСЦло, тСЦло соцСЦальне, СЦснуюче як рухоме з просторовими й тимчасовими атрибутами. КатегорСЦi рух, простСЦр СЦ час повиннСЦ знайти особистСЦсне значення. Тому вони мають аналСЦзуватися як соцСЦальний рух, соцСЦальний простСЦр СЦ соцСЦальний час. Щодо цього К. Абульханова-Славська пише: СуперечнСЦсть мСЦж безмежними просторово-часовими можливостями буття людства СЦ обмеженСЦстю людського життя в ii СЦндивСЦдуальнСЦй формСЦ СФ рушСЦйною суперечнСЦстю вСЦдтворювання СЦндивСЦдуальноi життСФдСЦяльностСЦ. ОбСФктивно в життСЦ СЦндивСЦда виникаСФ потреба встигнути здСЦйснити себе в життСЦ, яка виступаСФ для нього в формСЦ тимчасовоi необхСЦдностСЦ й системнСЦй органСЦзацСЦi його життя (суспСЦльна дСЦяльнСЦсть, сСЦмя тощо) СЦ спонукаСФ його до активностСЦ. Це прагнення здСЦйснити себе СФ доказом причетностСЦ СЦндивСЦда до форм життя людства, його прагнення виконати своСФ суспСЦльне призначення. Це своСФрСЦдна мотивацСЦя життя часом, що спонукаСФ до вСЦдтворення подСЦй СЦ ситуацСЦй у часСЦ[1; 120].
БСЦологСЦчну вСЦдмСЦннСЦсть мСЦж СЦндивСЦдуумами бСЦльш-менш строго можна зафСЦксувати лише вСЦдразу пСЦсля народження, коли вони Ще не знСЦвеченСЦ впливом факторСЦв, що мають уже небСЦологСЦчну природу.
ПСЦд соцСЦальним ми розумСЦСФмо все те, що характеризуСФ специфСЦчнСЦ для людини й суспСЦльства на вСЦдмСЦн
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение