ОсобливостСЦ використання СЦдСЦом
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
д невСЦдомого iй померлого дядька). Але Джен вСЦдмовляСФться вСЦд бСЦльшоi частини спадщини, бо iй не потрСЦбне зайве багатство, а лише той мСЦнСЦмум, що дасть iй незалежнСЦсть. Головне багатство для неi це знайти своiх родичСЦв, зробити iм добро, не бути самотньою, вСЦдчувати людське тепло СЦ своiм теплом зСЦгрСЦвати СЦнших. Сам СЦдеал служСЦння людям письменниця розумСЦСФ гуманСЦстично: воно не повинно бути жертвою, яку людина примушуСФ себе принести СЦншим. Воно повинно втСЦлитися у такСЦ форми, щоб збагачувати СЦ того, хто вСЦддаСФ себе такому служСЦнню. Саме тому, коли ii примушують робити те, що суперечить ii вдачСЦ, - вСЦддати себе мСЦсСЦонерськСЦй справСЦ вона бунтуСФ. ДовгСЦ спостереження Джен над пастором Сент-Джоном приводять до висновку, що корисною може бути лише така дСЦяльнСЦсть, яка диктуСФться не тСЦльки доводами розуму, а й участю серця. Холодний та розсудливий Сент-Джон у своiй фанатичнСЦй вСЦрСЦ керуСФться скорСЦше власним честолюбством, нСЦж турботою про благо СЦнших. РЖ Джен вСЦдмовляСФться вСЦд того поля дСЦяльностСЦ, яке iй пропонуСФ Сент-Джон. Авторка через внутрСЦшнСЦ монологи своСФi героiнСЦ проголошуСФ першу з передумов людського щастя можливСЦсть бути самим собою, тобто вСЦдчувати цСЦлковиту згоду серця СЦ розуму, гармонСЦю думки СЦ чуття. ТСЦльки така СФднСЦсть, на думку Шарлотти Бронте, даСФ змогу людинСЦ знайти своСФ я СЦ цСЦлком порозумСЦтися з СЦншою людиною. МожливСЦсть, що надаСФ авторка своiй героiнСЦ, для втСЦлення свого СЦдеалу щастя це кохання СЦ подружнСФ життя:
тАЬI have now been married ten years. I know what is to live entirely for and with what I love best on earth. I hold myself supremely blest blest beyond what language can express; because I am my husbands life as fully as he is mine. No woman was ever nearer to her mate than I am; ever more absolutely bone of his bone and flesh of his fleshтАЭ [IV, c.445-446].
Звернемо увагу, що в украiнському перекладСЦ бСЦблСЦйна СЦдСЦома beyond what language can express (з Нового ЗаповСЦту) не збережена. Це може пояснюватися прагматичною адаптацСЦСФю перекладу, який робився за радянських часСЦв, коли полСЦтична конюнктура не сприяла активному вжитку бСЦблеiзмСЦв, хСЦба що для викриття нечесностСЦ священникСЦв, або подСЦбних антиклерикальних та загально атеiстичних цСЦлей. РЖдСЦома bone of ones bone та flesh of ones flesh, заснована на повторСЦ елементСЦв, також передана коротшим СЦ менш виразнСЦшим одна душа й одне тСЦло, що може зумовлюватися, з одного боку, бажанням перекладача уникнути тавтологСЦi, а, з другого боку, не вносити до украiнського тексту нехарактерних для нього елементСЦв якщо вираз плоть вСЦд плотСЦ СЦснуСФ в украiнськСЦй мовСЦ (хоча й маСФ певний старословянський вСЦдтСЦнок), то кСЦсть вСЦд кСЦстки прозвучало б дещо незвично, стаючи на завадСЦ сприйняттю перекладу украiнським реципСЦСФнтом:
Ось уже десять рокСЦв, як я одружена. Я знаю, що таке жити з людиною СЦ для людини, котру любиш понад усе на свСЦтСЦ. Я вважаю себе дуже щасливою настСЦльки, що не знаю слСЦв, аби розказати про своСФ щастя, бо ми живемо одне одним. Жонка жСЦнка не належала бСЦльше своСФму чоловСЦковСЦ, нСЦж я йому: ми одна душа й одне тСЦло [I, c.443].
ВзагалСЦ з Рочестером повязана вся романтика СЦ навСЦть мСЦстичнСЦсть, що подекуди зявляСФться в творСЦ. Це сильнСЦ почуття, викликанСЦ коханням, це сни, якСЦ здаються вСЦщими, це голоси, що звучать крСЦзь вСЦдстанСЦ часу СЦ просторутАжЦе також страшна таСФмниця ТорнфСЦлд-холлу смСЦх, уривчастий, глухий, безрадСЦсний, що лунаСФ його коридорами; страшнСЦ крики, якСЦ чути вночСЦ, пожежСЦ СЦ привидитАжРЖ навСЦть коли таСФмниця розкриваСФться, пояснюючись реальними причинами: це божевСЦльна жСЦнка, з якою Рочестера одружили, коли вСЦн був ще довСЦрливим юнаком. НСЦби навмисно, аби пСЦдкреслити незвичайнСЦсть Рочестера, письменниця оточуСФ його людьми буденними СЦ примСЦтивними. Це скромна економка мСЦсСЦс Фейерфакс (тАЬthe neatest imaginable little elderly lady, in widows cap, black silk gown, and snowy muslin apronтАЭ [IV, c.97]), простенька дСЦвчинка Адель (тАЬa lively child, who had been spoilt and indulged, and therefore was sometimes waywardтАЭ [IV, c.110]), його слуги та гостСЦ.
ОригСЦнальну версСЦю подСЦй роману надаСФ сучасний британський лСЦтературний критик Джон Сазерленд. З позицСЦй таких новСЦтнСЦх теорСЦй як СЦнтертекстуальнСЦсть та психоаналСЦз, вСЦн розглядаСФ СЦсторСЦю Джен та Рочестера як нову СЦнтерпретацСЦю казки Синя Борода для дорослих та сумнСЦваСФться у самСЦй можливостСЦ Джен Ейр бути щасливою з таким чоловСЦком, як Рочестер. Ця на перший погляд абсурдна гСЦпотеза виглядаСФ дещо СЦнакше, якщо ми справдСЦ порСЦвняСФмо цСЦ СЦсторСЦi. Отже, Синя Борода це багатий джентльмен середнього вСЦку та специфСЦчноi зовнСЦшнСЦстСЦ, який одружуСФться з молодою жСЦнкою. Вони живуть в його замку у безлюднСЦй сСЦльськСЦй мСЦсцевостСЦ. Там пан Синя Борода розставляСФ дружинСЦ пастку, залишаючи iй комплект ключСЦв вСЦд замку з чСЦткою вказСЦвкою не вСЦдкривати лише одну маленьку кСЦмнату. .Дружина не може встояти перед такою спокусою та СЦз цСЦкавостСЦ входить до кСЦмнати, де вона знаходить спотворенСЦ тСЦла колишнСЦх дружин Синьоi Бороди. Охоплена жахом, вона впускаСФ ключа додолу, СЦ на ньому залишаСФться пляма кровСЦ. Так Синя Борода одразу розумСЦСФ, що сталося. ВСЦн заявляСФ, що вона також маСФ померти. ВСЦд неминучоi загибелСЦ жСЦнку рятують ii брати, якСЦ вбивають Синю Бороду СЦ збагачують молоду вдову.
Так само мСЦстер Рочестер це багатий сСЦльський джентльмен середнього вСЦку та специфСЦчноi зовнСЦшностСЦ (тАЬI am sure most people would have thought him an ugly manтАЭ [IV, p.134]), який маСФ дружину, сховану в потайнСЦй кСЦмнатСЦ його будинку. ВСЦн хоче СЦншу дружину подСЦбно до Синьоi Бороди, стверджуСФ Сазерленд, це чоловСЦк з надзвичайним сексуальним апетитом. ПодСЦбно до казкового сюжету, Берту рятуСФ раптова поява ii брата. Але навСЦть не цСЦ збСЦги виявляються найдивовижнСЦшими:тАЬBut what is most striking is Bronts inversion of the conclusion of the fable. In тАЬJane EyreтАЭ we are encouraged, in the last chapters, to feel sympathy fo