ОсобливостСЦ використання СЦдСЦом
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
?ретичних питань перекладознавства ТеорСЦя й практика перекладу (1928), основною метою всСЦх перекладСЦв СФ ознайомлення читача, що належить до однСЦСФi мовноi групи, з лСЦтературними творами, що iх написано СЦншою мовою [14, с.7].
Переклад як процес СЦ як результат СФ обСФктом дослСЦдження спецСЦальноi фСЦлологСЦчноi галузСЦ: перекладознавства (або теорСЦi перекладу), яке СФ досить розвиненою та розгалуженою наукою. Зокрема, видСЦляють загальну теорСЦю перекладу, що встановлюСФ унСЦверсальнСЦ закономСЦрностСЦ перекладу, вивчаСФ типи мСЦжмовноi вСЦдповСЦдностСЦ, засоби досягнення повноти СЦ точностСЦ перекладного тексту; конкретнСЦ теорСЦi СЦ практики перекладу, якСЦ застосовуються щодо пари конкретних мов; спецСЦальнСЦ теорСЦi перекладу, спрямованСЦ на характеристику окремих його видСЦв перекладацького процесу; СЦсторСЦю перекладу тощо.
Визначають рСЦзнСЦ типи перекладу: в залежностСЦ вСЦд типу перекладацького процесу (усний, письмовий, синхронний, послСЦдовний) [1, с. 455] або в залежностСЦ вСЦд жанрово-стилСЦстичних особливостей оригСЦналу: художнСЦй переклад, СЦнформативний переклад [12, с.95-97]. ОстаннСЦй, у свою чергу, може бути науковим, технСЦчним, релСЦгСЦйним тощо.
Форми роботи з перекладом залежать вСЦд реалСЦзацСЦi установок самого перекладача. Ця установка може бути: унСЦверсалСЦстською (нСЦвелювання або мСЦнСЦмСЦзування розбСЦжностей культур), етнокультурною (адаптацСЦя адресата перекладу до чужоi культури) або установкою на вСЦдчуження (повне занурення читача до СЦншоi, чужоi для нього культури, буття СЦ мови при збереженнСЦ синтаксису оригСЦнального тексту). ОстаннСЦм часом в англо-американському перекладознавствСЦ посилюСФться орСЦСФнтацСЦя на вСЦдчужений переклад, коренСЦ якоi сягають нСЦмецькоi перекладацькоi традицСЦi ХРЖХ ст. (Й.Гете, Ф.ШлейСФрмахер та СЦн.). Зважаючи на це, культуролог В.РуднСФв розмежовуСФ синтетичний переклад, завданням якого СФ примусити читача забути, що перед ним переклад, й аналСЦтичний переклад, мета якого зворотна не дати читачевСЦ забути, що перед ним переклад з СЦноземноi мови, яка зовсСЦм по-СЦншому категорСЦзуСФ та концептуСФ довкСЦлля [1, с.452].
Залежно вСЦд параметра оцСЦнки якостСЦ перекладу, переклади також диференцСЦюють на адекватний (вСЦдповСЦдаСФ вимогам смисловоi точностСЦ та, в першу чергу, поставленому прагматичному завданню), еквСЦвалентний (вСЦдтворюСФ змСЦст оригСЦналу на одному з рСЦвнСЦв еквСЦвалентностСЦ), точний (збереження СЦнформацСЦйноi частини оригСЦналу з можливими стилСЦстичним похибками), буквальний (вСЦдображуСФ формальнСЦ особливостСЦ вихСЦдноi мови), вСЦльний (з низьким рСЦвнем еквСЦвалентностСЦ, що прагне компенсувати недосконалСЦсть оригСЦналу, на думку перекладача, СЦ прикрасити його) [1, с.453; 15, с.49; 16, с.140].
Переклад маСФ давнСЦ традицСЦi: визнання перекладу як виду СЦнтерпретацСЦйноi дСЦяльностСЦ вСЦдбуваСФться вже у шумерСЦв (3 тис. до н.е.), у Давньому ВавилонСЦ, РДгиптСЦ. Перекладацька традицСЦя в УкраiнСЦ також СЦснуСФ з найдавнСЦших часСЦв: першСЦ переклади бСЦблСЦйних текстСЦв виконуються тут у 10 ст. Першими теоретиками перекладу стають самСЦ перекладачСЦ.
Головними проблемами сучасного перекладознавства СФ: розробка понять еквСЦвалентностСЦ, установлення типСЦв еквСЦвалентностСЦ й чинникСЦв iхнього балансу при перекладСЦ, визначення перекладацьких стратегСЦй, аналСЦз засобСЦв прагматичноi адаптацСЦi при перекладСЦ, видСЦлення й класифСЦкацСЦя помилок при перекладСЦ, засоби компенсацСЦi лакун тощо. Для вирСЦшення цих завдань перекладознавство використовуСФ загальнолСЦнгвСЦстичнСЦ методи СЦ створюСФ своi власнСЦ: трансформацСЦйний та дистрибутивний аналСЦз, герменевтичний метод (метод тлумачення глибинного смислу текстСЦв та iхнСЦх перекладСЦв шляхом дослСЦджень структури й семСЦотичноi природи мови, вивчення СЦсторичних, фСЦлософських, релСЦгСЦйних та СЦнших даних, повязаних СЦз конкретним типом лСЦтературного твору) [1, с. 81]. Проте, найважливСЦшим СЦ в той же час найдоступнСЦшим методом перекладознавства СФ, на наш погляд, порСЦвняльний або компаративний аналСЦз перекладу, тобто аналСЦз форми СЦ змСЦсту текстСЦв перекладу та першотвору. ЦСЦ тексти являють собою обСФктивнСЦ факти, доступнСЦ для спостереження й аналСЦзу, протягом яких можна розкрити внутрСЦшнСЦй механСЦзм перекладу, виявити еквСЦвалентнСЦ одиницСЦ, знайти змСЦни форми та змСЦсту текстСЦв, що вСЦдбуваються в процесСЦ перекладацькоi дСЦяльностСЦ. Можливе й порСЦвняння кСЦлькох перекладСЦв одного й того ж оригСЦналу. Цей метод надаСФ можливСЦсть зясувати типовСЦ труднощСЦ перекладу, повязанСЦ зСЦ специфСЦкою мов оригСЦналу та перекладу, та iхнСФ можливе подолання, а також знайти елементи, якСЦ залишаються непереданими у перекладСЦ. Цей метод рекомендований В.Н.КомСЦсаровим як такий, що даСФ реальну картину перекладацького процесу [12, c.37-38].
2.2 ПрактичнСЦ аспекти перекладу художнСЦх творСЦв
На вСЦдмСЦну вСЦд перекладу СЦнформацСЦйного тексту (наукового, дСЦлового, публСЦцистичного), переклад художнього твору маСФ низку специфСЦчних особливостей. Маючи двоiсту природу, будь-який переклад виконуСФ як СЦнформацСЦйну, так СЦ творчу функцСЦi, але у випадку перекладу художнього тексту остання виходить на перший план. Важливу роль вСЦдСЦграють фоновСЦ знання перекладача, адже не маючи ерудованостСЦ, або принаймнСЦ достатнСЦх для перекладу знань у галузях фСЦлософСЦi, естетики, етнографСЦi, перекладачевСЦ неможливо досягнути адекватностСЦ мСЦж лСЦтературноi (а, отже, СЦ мСЦжкультурноi) комунСЦкацСЦi. З цСЦСФю проблемою повязане також спСЦввСЦдношення мСЦж контекстом автора та контекстом перекладача, а також проблема вСЦрностСЦ СЦ точностСЦ перекладу.
Надзвичайно гострою проблемою постаСФ перекла?/p>