Громадянська освiта та формування нацiональноСЧ свiдомостi на уроках iсторiСЧ УкраСЧни
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
iдно мати у своСФму пiдданствi такий край з багатими землями i майже з трьох - мiльйонним населенням - працьовитим, хоробрим, талановитим.
РосiСЧ потрiбна була i вiйськова допомога з боку такого сусiда, як УкраСЧна. Невипадково жалувана грамота росiйського царя закiнчувалася наказом гетьману УкраСЧни й вiйську Запорiзькому захищати царя та Росiю вiд супротивникiв, не жалiти живота свого у боротьбi з ними.[19, C.63]
Таким чином УкраСЧна змушена була укласти договiр 1654 р., бо iншого виходу в неСЧ не було.
Пiсля ВизвольноСЧ вiйни 1648 - 1654 рр. пiд проводом Богдана Хмельницького й утворення УкраСЧнськоСЧ держави - Гетьманщини украСЧнцi прагнули визволити своСЧ землi вiд iноземного панування й обСФднати СЧх у соборну державу, здобути СЧх незалежнiсть i свободу.
На Правобережнiй УкраСЧнi козаки стали головною силою визвольного руху проти панування Речi ПосполитоСЧ. Пiд проводом полковника Семена Палiя козаки iз самого початку проявляли державотворчi тенденцiСЧ: захоплювали владу й визволяли територiю вiд панування шляхти.
Фактично Правобережна УкраСЧна воззСФдналася з Лiвобережною пiд владою гетьмана РЖвана Мазепи.
Росiйська держава у змовi з Рiччю Посполитою не давала згоди на це приСФднання, посилаючись на умови Московського договору про "Вiчний мир" (1686 р.). РЖ це продовжувало трагедiю украСЧнського народу, поневоленого загарбниками.
У 1704 р. вiдбулося довгождане приСФднання ПравобережноСЧ УкраСЧни з Лiвобережною пiд протекторатом РосiйськоСЧ iмперiСЧ. Гетьман сподiвався, що незабаром настане час визволення УкраСЧни з-пiд царського деспотизму, а тому шукав союзникiв, готував сили украСЧнського козацтва для рiшучих дiй. Та його сподiванням не судилося збутися. Програна Полтавська битва 1709 р. стала початком занепаду УкраСЧнськоСЧ козацькоСЧ держави, а водночас закрiпила верховенство Москви над УкраСЧною.
1775 р. Запорiзька Сiч була остаточно зруйнована росiйськими вiйськами, а на територiСЧ УкраСЧни запроваджено крiпаччину.[3, C.3]
Здавалося, УкраСЧна померла назавжди, але надто численний, надто сильний був духом i своСФю iсторичною памяттю украСЧнський народ, щоб його можна було знищити.[20, C.4]
Протягом майже 150 рокiв вiд кiнця XVIII до початку XX ст. украСЧнцi перебували пiд владою двох iмперiй: 80 % iз них пiдлягали росiйським iмператорам, решта населяли iмперiю Габсбургiв.
Отже, украСЧнський народ був i СФ однiСФю з великих СФвропейських нацiй, яка впродовж кiлькох тисячолiть живе на своСЧй iсторичнiй землi понад 800 рокiв, мала свою державнiсть у рiзних формах i завжди боролася за СЧСЧ вiдродження. КиСЧвська Русь була однiСФю з наймогутнiших i найцивiлiзованiших держав свiту, що уславилась помислами i дiлами князiв Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Згодом втiленням державницькоСЧ iдеСЧ украСЧнського народу стала Галицько-Волинська держава, а пiсля - Запорозька Сiч. Вона вiдiграла визначну роль у долi народiв УкраСЧни i всiСФСЧ РДвропи.
Про цi та iншi державотворчi процеси учитель повинен говорити учням. Потрiбно, щоб вони володiли полiтичними знаннями щодо демократичних принципiв функцiонування полiтичноСЧ системи i влади та СЧх особливостей в УкраСЧнi: процедури та механiзмiв формування i функцiонування державних структур, порядку реалiзацiСЧ СЧх повноважень, апеляцiй до них; основи конституцiйного устрою в УкраСЧнi, особливостей взаСФмодiСЧ органiв державноСЧ влади i органiв мiiевого самоврядування та СЧх вiдповiдальностi перед громадянами.
Славну i героСЧчну сторiнку iсторiСЧ УкраСЧни становить нацiонально-визвольна боротьба украСЧнського народу 1917 - 1921 рр., яка СФ найвизначнiшим етапом у тривалих змаганнях за утвердження украСЧнськоСЧ державностi.[32, C.20]
Створення сучасноСЧ УкраСЧнськоСЧ держави маСФ спиратись i на iсторичний досвiд державотворення 1917 - 1921 рр., на аналiз помилок та прорахункiв, допущених пiд час визвольних змагань, на дiяльнiсть окремих видатних дiячiв. Цей досвiд маСФ слугувати реалiзацiСЧ, використанню будь-яких альтернатив, спроможних якнайкраще i в найкоротший термiн привести до прогресу i нацiонального пiднесення в нашiй державi.
Пiд час вивчення даного перiоду нацiонально - визвольних змагань 1917-1921 рр. слiд звернути увагу на такi моменти:
Перше, в цi роки вiдбувалося нацiональне пробудження украСЧнського народу, його самоусвiдомлення себе як окремоСЧ нацiСЧ.
В боротьбi народ дозрiвав до державностi. Один з найвизначнiших дiячiв, Голова ДиректорiСЧ i Головний отаман вiйськ УНР С. Петлюра говорив про це так: " Перед революцiСФю ми були лише етнографiчним матерiалом, а тепер, пiсля революцiСЧ i кривавих рокiв - рокiв збройноСЧ боротьби за свою вольнiсть i державнiсть, УкраСЧна, як нацiя - як нацiя, яка знаСФ, чого вона хоче i куди СЧй iти, - СФ фактом безперечним навiть для наших ворогiв".[32, C.21]
Друге, необхiдно домагатись усвiдомлення школярами сутi нацiонально-визвольноСЧ боротьби украСЧнського народу 1917 - 1921 рр., яка внаслiдок нацiонально-культурного пробудження на початку XX ст,, посилила змагання народу за своСФ самоутвердження.
Перша свiтова вiйна загострила мiжнацiональнi стосунки, поставила украСЧнське питання у площину практичного вирiшення. В УкраСЧнi набувають сили процеси з ознаками державотворення, виразником яких стала центральна Рада. На передовi позицiСЧ суспiльного життя виходять представники украСЧнства.
Проте бiльшовицька Росiя, не рахуючись з прагненнями украСЧнського народу до самостiйного життя, намагалася задушити його брутальною вiйськовою силою, бiльшовицькi походи супроводжу?/p>