Громадянська освiта та формування нацiональноСЧ свiдомостi на уроках iсторiСЧ УкраСЧни
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?ститути, в першу чергу, через школу, створюСФ кожнiй людинi сприятливi умови для СЧх розвитку[5, C.2]
Софiя Русова своСЧ педагогiчнi погляди висвiтлювала в численних статтях, що публiкувались у педагогiчних журналах: "Свiтло","Вестник воспитания", "Образование". У своСЧх публiкацiях вона висвiтлювала проблеми нацiональноСЧ школи, iсторiСЧ педагогiки, виховання дiтей. Особливий iнтерес серед педагогiчноСЧ громадськостi викликала СЧСЧ стаття " Нова школа ", що опублiкована в журналi "Свiтло"(1914). Головною iдеСФю статтi була теза: "Тiльки той народ маСФ перспективу, який маСФ кращу школу".
С. Русова закликала до активноСЧ боротьби проти царату за нацiональну школу. Новою народною школою вона вважала таку школу, де дитина розвиваСФться на нацiональному ТСрунтi з урахуванням своСЧх iндивiдуальних особливостей. Вона стверджувала: " На УкраСЧнi рiдною мовою СФ украСЧнська; нею й мусить проводитися вся наука".
Значний внесок у розбудову нацiональноСЧ школи в УкраСЧнi наприкiнцi XIX - на початку XX ст. зробив Б. Грiнченко. Вiн свiдомо став на шлях боротьби за
соцiальне визволення народу, яке нацiональнi меншини царськоСЧ РосiСЧ тiсно повязували з боротьбою за право розвивати рiдну мову, освiту, культуру.
Його запросила до земськоСЧ школи в с. ОлексiСЧвка КатеринославськоСЧ губернiСЧ Христя Алчевська.
Вона була вiдомою освiтньою дiячкою, на своСЧ кошти побудувала школу i опiкувалася високим рiвнем викладання.
Завдяки Б. Грiнченку дiти з ОлексiСЧвськоСЧ школи добре усвiдомлювали, що вони украСЧнцi, були обiзнанi з iсторiСФю i географiСФю УкраСЧни, знали видатних письменникiв та СЧхню творчiсть i головне - могли своСЧ знання викласти рiдною мовою.
Вагомий внесок у розбудову нацiональноСЧ школи на межi XIX - XX ст. зробив видатний украСЧнський педагог С. Черкасенко. Вiн докладав значних зусиль до створення нацiональноСЧ школи, котра, на його думку, мала бути осередком формування нацiональноСЧ свiдомостi та патрiотизму.[17,C46]
Вагомий внесок у справу формування нацiональноСЧ самосвiдомостi маСФ зробити педагогiчна наука, яка, з одного боку, завжди була i СФ провiдником суспiльства в галузi освiти i виховання, а з iншого - формуСФ педагогiчнi кадри, якi мають забезпечити докорiнне оновлення сучасноСЧ школи на засадах широкого використання нацiональних цiнностей, традицiй, звичаСЧв, нацiональноСЧ педагогiчноСЧ спадщини. Перед психолого - педагогiчними науками постаСФ питання про те, що потрiбно зробити, щоб сьогоднiшнiй випускник школи став носiСФм i провiдником нацiонального вiдродження, здатним до подвижницькоСЧ працi справжнього патрiота i громадянина своСФСЧ держави.
На думку Ю. Римаренка, слiд врахувати таку важливу компоненту нацiональноСЧ самосвiдомостi, як звернення у майбутнСФ, саме тут СЧСЧ прогресивнi потенцiСЧ. Важливо так спрямувати виховний процес, щоб зростання нацiональноСЧ самосвiдомостi проявлялося не стiльки як процес посилення нацiональних почуттiв, усiСФСЧ емоцiйноСЧ сфери, що, безумовно, важливо, скiльки як бiльш глибока усвiдомленiсть дiйсних i корiнних нацiональних iнтересiв та потреб розвитку. Це визначаСФться, до речi, такою якiстю нацiональноСЧ самосвiдомостi, як самопiзнання, потяг пiзнати самого себе в оточуючому свiтi, зокрема, виявити дiйснi джерела нацiонального розвитку. Одним iз таких джерел самопiзнання СФ рiдна мова, оскiльки в нiй найповнiше вiдображено й зафiксовано всi тонкощi свiтосприйняття, буття, iсторичний шлях, ментальнiсть i характер.[16, C.60]
Мова - це концентрацiя мудростi i досвiду нацiСЧ. Втрата СЧСЧ призводить до порушення суспiльноСЧ гармонiСЧ, законiв людськоСЧ еволюцiСЧ. " Культура змiнюСФ свiй генетичний код, а народ вiдчужуСФться вiд традицiй, звичаСЧв, духу предкiв, потрапляСФ в iншу духовну атмосферу i свiдомо чи несвiдомо страждаСФ.
Мова - це та ж прекрасна квiтка духовноСЧ культури украСЧнського народу, його духовне надбання, дзеркало душi народноСЧ[30, C.34]
Незважаючи на експерименти про прискорення цивiлiзацiйного прогресу, пiдтвердилося столiтньоСЧ давностi припущення О. Потебнi, що " як людинi, так i народовi з кожним роком важче вийти з колiСЧ, прикладуваноСЧ для нього своСФю мовою, власне, на стiльки, наскiльки поглиблюСФться ця колiя". Справа в тому, що мова - це витвiр i водночас знаряддя, iнструмент культури i вона маСФ шанс на вiчнiсть.
Сьогоднi, як нiколи, люди почали усвiдомлювати, що без культури не може бути iнших функцiональних атрибутiв цивiлiзованого суспiльства включно з демократiСФю та нормальних полiтичним i економiчним життям.
Усвiдомлення в суспiльствi ролi нацiональноСЧ культури маСФ наслiдком вiдповiдну полiтику держави. Наприклад, рада з освiти в ЯпонiСЧ визначила три кардинальнi мети, якi стоять перед освiтою в цiй краСЧнi у XXI столiттi. Третя з них сформована так: "Виховувати японцiв iз широким свiтоглядом, що пiклуються про збереження своСФСЧ культурноСЧ iдентичностi i водночас поважають специфiку iнших рiзно-нацiональних культур".
Йоган Гейзiнга вважав, що поняття культури поСФднане з самосвiдомiстю вiльного, морального, вiдповiдального iндивiда як члена людськоСЧ спiльноти. Про культуру не можна говорити там, де немаСФ громадянськоСЧ гiдностi особи.
В народнiй свiдомостi вирiзбляСФться iдеал людини - громадянина суверенноСЧ УкраСЧни, який традицiйно втiлюСФ в собi чеснiсть i працьовитiсть, доброту i милосердя, стiйкiсть i незалежнiсть духу, вiрнiсть заповiтам батькiв, дiдiв, щирiсть, доброзичливiсть, талановитiсть i працьовитiсть.
Загальновiдомо, що новi умови су