Вплив успiшностi в навчаннi на формування самооцiнки учня
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
В°мооцiнки молодших школярiв одного з найважливiших засобiв дiСЧ на розвиток особи, тому вдосконалення оцiнноСЧ дiяльностi вчителя, вивчення СЧСЧ механiзмiв СФ одним з резервiв пiдвищення ефективностi виховноСЧ роботи, пiдвищення суспiльноСЧ активностi юних громадян.
Оцiнна дiяльнiсть вчителя зазвичай здiйснюСФться у формi вiдмiток в журналi i у вербальнiй формi. Мiж цими двома формами оцiнок СФ iстотна вiдмiннiсть. Оцiнка, яку вчитель ставить в журнал, СФ офiцiйним документом. Тому вчитель ставить СЧСЧ на основi спецiальний розроблених критерiСЧв i вимог суспiльства. До вербальних же оцiнних думок вчителя суспiльство предявляСФ лише загальнi, принциповi вимоги, не контрольованi строгими показниками, вони повиннi вiдповiдати гуманiстичним тенденцiям народноСЧ освiти, сприяти розвитку учнiв. Тому вербальна оцiнка не менш вiдповiдальна для вчителя, чим оцiнка в журналi. Вона дозволяСФ педагоговi враховувати ситуацiю, що склалася, пiдкреслювати стараннiсть учнiв, яким важко даСФться навчання, i навпаки, виражати засудження здатних, але ледачих з них.
Як правило, самооцiнка молодшим школярем своСФСЧ учбовоСЧ дiяльностi орiСФнтована на оцiнки, виставленi в журнал, оскiльки вони СФ пiдставою для соцiального контролю i санкцiй. Проте вербальна оцiнка може грати домiнуючу роль у формуваннi самооцiнки учня, якщо педагог умiСФ правильно нею користуватися. Це звязано i з тим, що вона бiльш лабильна, емоцiйно забарвлена, а отже, бiльш дохiдлива до розуму i серця пiдлiтка.
Зi вступом до школи в життя дитяти починаСФться нова смуга; провiдною формою його дiяльностi стаСФ учбова дiяльнiсть з СЧСЧ особливим режимом, особливими вимогами до його нервово-психiчноСЧ органiзацiСЧ i особових якостей. Результати цiСФСЧ дiяльностi оцiнюються особливими балами.
Тепер уже саме це визначаСФ його обличчя i мiiе серед iнших людей. Успiхи i невдачi в ученнi, оцiнка вчителем результатiв його учбовоСЧ працi починають визначати i вiдношення дитяти до самого собi, тобто його самооцiнку. Психологи i педагоги спецiально вивчають вплив, який оцiнки вчителя надають на дитяти. [11, 3, 10, 26, 29, 41] Група учнiв (кожен самостiйно) виконувала учбове завдання у присутностi вчителя. До одних дiтей вчитель постiйно личив, цiкавився тим, що вони роблять, хвалив, заохочував. До iнших дiтей вiн теж личив, але звертав увагу головним чином на помилки, що допускалися ними, i робив СЧм в рiзкiй формi зауваження. Деяких дiтей вiн взагалi залишив без жодноСЧ уваги, нi до кого з них жодного разу не пiдiйшов.
Результати виявилися наступними; краще за всiх впоралися iз завданням тi дiти, яких вчитель пiдбадьорював. Набагато гiрше виконали завдання тi учнi, яким вчитель псував настрiй своСЧми зауваженнями. Абсолютно несподiваним виявилося те, що найнижчi результати вийшли не в тих, кому вчителя робив рiзкi зауваження, а у дiтей, яких вiн взагалi не помiчав, нiяк не оцiнював.
Цей досвiд дуже переконливо показав, що людина, яка працюСФ, потребуСФ певного вiдношення до того, що вiн робить, випробовуСФ потребу в тому, аби результати його працi оцiнювалися. Бiльш всього вiн потребуСФ схвалення, в позитивнiй оцiнцi. Його дуже засмучуСФ негативна оцiнка. Але зовсiм виводить з ладу, дiСФ пригноблюючий i паралiзуСФ бажання працювати байдужiсть, коли СЧСЧ праця iгноруСФться, не помiчаСФться, тому знати самооцiнку дитяти дуже поважно для встановлення стосункiв з ним, для нормального спiлкування. Особливо поважно враховувати самооцiнку дитяти, оскiльки вона ще формуСФться i тому бiльшою мiрою, чим в дорослого, пiддаСФться дiСЧ, змiнi.
Засвоюючи в процесi навчання i виховання певнi норми i цiнностi, школяр починаСФ пiд дiю оцiнних думок iнших (вчителiв, однолiткiв) вiдноситися певним чином як до реальних результатiв своСФСЧ учбовоСЧ дiяльностi, так i до самого собi як до особи. Так у учня в учбово-виховному процесi формуСФться установка на оцiнку своСЧх можливостей один з основних компонентiв самооцiнки, в якiй вiдбиваСФться те, що дитя дiзнаСФться про iнших, i його зростаюча власна активнiсть, направлена на усвiдомлення своСЧх дiй i особових якостей.
На практицi, органiзовуючи учбово-виховну роботу вчитель, зазвичай, спiввiдносить результати, що досягаються дiтьми, з СЧх розумовими здiбностями i вiдношенням до учення, не враховуючи самооцiнку дитяти, його власнi уявлення про своСЧ здiбностi. Тим часом, вiд цих вистав залежить велика або менша упевненiсть в своСЧх силах, вiдношення до помилок i ряд iнших моментiв учбовоСЧ дiяльностi.
Культивуванню цiСФСЧ низькоСЧ самооцiнки в неуспiшних способ-ствуют так само ще нижчi, нiж оцiнки вчителя, сооценки учнiв по класу, якi переносять неуспiхи вiдстаючих дiтей в ученнi на всi iншi сфери СЧх дiяльностi. Вже в 2 класi у вiдмiнно успiшних дiтей формуСФться завищена самооцiнка, зверхнСФ вiдношення до всiм тим, хто не вiдмiнник. У учбовiй дiяльностi учнiв СФ значна з класу в клас зростаюча диспропорцiя мiж обСФмом i складнiстю научной iнформацiСЧ, яку СЧм належить засвоСЧти, i тими способами, якi СЧм для цiСФСЧ мети даються.
ОбСФм i складнiсть цiСФСЧ iнформацiСЧ все бiльше i бiльше перевищують тi способи i прийоми, якi вчиться даються для СЧСЧ засвоСФння. Труднощi якi вони випробовують унаслiдок неволодiння рацiональними способами засвоСФння знижують СЧх iнтерес до учбового предмету i субСФктивно переживаються ними як "недоробки", "недоробки", повязанi з власною неорганiзованiстю. Що вчаться схильний вважати, що вони можуть добре вчитися, але не дуже этого хочуть, що у них СФ для цього все iнтелектуальнi возможн