Вплив успiшностi в навчаннi на формування самооцiнки учня
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
ають руки i вiдмовляються перевiряти себе, мотивуючи тим, що все одно нiчого не побачать. Доброзичливе вiдношення вчителя, заохочення служать iстотною стимул-реакцiСФю, що пiдтримуСФ СЧх дiяльнiсть.
Заохочуванi i пiдбадьорюванi вчителем, вони поступово включаються в роботу i незрiдка самi знаходять помилку.
Як вже говорилося, в самооцiнцi дитяти вiдбиваСФться не лише його вiдношення до вже досягнутому, але i те, яким вiн хотiв би бути, його прагнення, надiСЧ. Самооцiнка найтiснiшим чином повязана з тим, на що людина претендуСФ.
Самооцiнка дитяти виявляСФться не лише в тому, як вiн оцiнюСФ себе, але i в тому, як вiн вiдноситься до досягнень iнших. РЖз спостережень вiдомо, що дiти з пiдвищеною самооцiнкою не обовязково розхвалюють себе, та зате вони охоче бракують все, що роблять iншi. Учнi iз зниженою самооцiнкою, навпаки, схильнi переоцiнювати досягнення товаришiв.
Дiти, якi не критичнi до себе, часто дуже критичнi до iнших. Якщо маленькому школяру (першокласниковi, другокласниковi), який зазвичай отримуСФ хорошi вiдмiтки i високо оцiнюСФ себе, дати на оцiнку його власну роботу i таку ж за якiстю роботу, виконану iншим, то собi вiн поставить 4 або 5, а в роботi iншого знайде масу недолiкiв.
Дитя не народжуСФться на свiтло з якимсь вiдношенням до себе. Як i всi iншi особливостi особи, його самооцiнка складаСФться в процесi виховання, в якому основна роль належить сiмСЧ i школi.
Дiти з високою самооцiнкою вiдрiзнялися активнiстю, прагненням до досягнення успiху як в ученнi i суспiльнiй роботi, так i в iграх.
Зовсiм iнакше поводяться дiти з низькою самооцiнкою. РЗх основна особливiсть - невпевненiсть в собi. У всiх своСЧх починах i справах вони чекають лише неуспiху.
Виявилося, що немаСФ жодного звязку мiж самооцiнкою дитяти i матерiальною забезпеченiстю сiмСЧ. Зате мiцнiсть сiмСЧ виявилася дуже важливим чинником; у сiмях, що розпалися, частiше зустрiчалися дiти iз зниженою самооцiнкою.
Не виявилося звязку мiж самооцiнкою дитяти i кiлькiстю часу, який батьки проводять разом з ним. Головнiше - не скiльки, а як спiлкуються батьки з дитям. Важливе дбайливе, шанобливе вiдношення батькiв до особи дитяти, СЧх iнтерес до життя сина або дочки, розумiння характеру, смакiв, знання друзiв. У сiмях, де виховувалися дiти з високою самооцiнкою, батьки, як правило, залучали дiтей до обговорення рiзних родинних проблем i планiв, До думки дитяти уважно прислухалися i вiдносилися до нього з повагою i тодi, коли воно розходилося з батькiвським.
Зовсiм iнша картина вiдкрилася в сiмях, де жили бiльшiсть дiтей iз зниженою самооцiнкою. Батьки цих учнiв не змогли скiльки-небудь змiстовно охарактеризувати свого дитяти. Цi батьки включаються в життя своСЧх дiтей лише тодi, коли вони створюють для них певнi труднощi; найчастiше поштовхом до втручання служить виклик батькiв в школу.
He iснуСФ практично такоСЧ дiСЧ, яку мiг би зробити вчитель, не побоюючись, що дитя iз заниженою самооцiнкою не дасть йому негативноСЧ iнтерпретацiСЧ. Неважливо, наскiльки позитивним виглядатиме ця дiя в очах iнших дiтей, наскiльки сам вчитель вкладатиме в нього щирi благi намiри дитя може вiдреагувати негативно в будь-якому разi. Ось чому так поважно, аби у дитяти з раннього дитинства формувалося позитивне уявлення про себе [42, с. 125].
Розвиток самосвiдомостi у дитяти в молодшому шкiльному возрасте виявляСФться в тому, що у дiтей поступово зростаСФ критичность, вимогливiсть до себе. Першокласники переважно позитивно оцiнюють свою учбову дiяльнiсть, а невдачi звязують тiльки обСФктивними обставинами, второклассники i третьокласники вiдносяться до себе вже критичнiше, оцiнюючи не лише успiхи, але i своСЧ невдачi в ученнi. У молодшому шкiльному вiцi вiдбуваСФться перехiд вiд конкретно -ситуативной самооцiнки (оцiнки своСЧх дiй, вчинкiв) до бiльш узагальненою, зростаСФ i самостiйнiсть самооцiнки. Якщо самооцiнка першокласника майже повнiстю залежить вiд оценок i поведiнки дорослих, то учнi 2 i 3 класiв оцiнюють своСЧ досягнення самостiйнiше, пiддаючи критичнiй оцiнцi i оцiнну дiяльнiсть самого вчителя. Стаючи самостоятельной i стiйкою, самооцiнка починаСФ виконувати функцию мотиву дiяльностi молодшого школяра.
Оцiнюючи знання вчитель одночасно оцiнюСФ особу, СЧСЧ можливостi i мiiе серед iнших. Саме так сприймаються оцiнки дiтьми. ОрiСФнтуюся на оцiнки вчителя, дiти самi ранжирують себе i своСЧх товаришiв як вiдмiнникiв, середнiх, слабких, старанних або нестаранних i так далi Можна видiлити 3 групи дiтей по мiрi сформованостi у них уявлень про себе. У учбовiй дiяльностi цi дiти бiльше орiСФнтуються на знання про себе, чим на оцiнку дорослих i швидко набувають навикiв самоконтролю. 2-а група учнiв характеризуСФться тим, що уявлення СЧСЧ членiв про себе неадекватнi i нестiйкi. У них немаСФ достатнього умiння видiляти iстотнi якостi у себе, аналiзувати своСЧ вчинки. Лише у деяких ситуацiях дiти цiСФСЧ групи можуть оцiнювати себе адекватно. Такi дiти вимагаСФ особливого керiвництва по формуванню навикiв самоконтролю. Для дiтей 3-оСЧ групи характерне те, що СЧх уявлення про себе мiстять характеристики, данi ним iншими, особливо дорослими. У них немаСФ прагнення заглянути в свiй внутрiшнiй свiт, СЧх уявлення про себе нестiйкий, самооцiнка неадекватна. Недостатнi знання самi себе наводять цих дiтей до невмiння орiСФнтуватися в учбовiй дiяльностi на своСЧ обСФктивнi можливостi i сили.
Педагогiчна практика показуСФ, що деякi вчителi не завжди усвiдомлюють роль своСЧх оцiнних думок у формуваннi с?/p>