Вплив успiшностi в навчаннi на формування самооцiнки учня
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
Н.С. Лейтес зазначаСФ, що розумовий розвиток не зводиться до засвоСФння певного обсягу знань i розумових операцiй особистостi, справжнiй розумовий розвиток, на його думку, не СФ чимось зовнiшнiм стосовно здiбностей дитини. Автор вважаСФ, що послiдовне збiльшення розумового навантаження в мiру просування учнiв вiд молодших класiв до старших не пропорцiйне зростання навченостi. Важливийне тiльки кiлькiсний аспект, тобто не тiльки те, що сам масштаб рiвня розумового розвитку змiнюСФться вiд вiку до вiку. РЖснуСФ i якiсний аспект розумового розвитку, визначений вiковим етапом. Рiвнi розумового розвитку не вiдокремленi вiд iнших особливостей дитини певного вiку, цi особливостi надають СЧм своСФрiдностi, що маСФ прямий стосунок до успiшного навчання. Розвиток розумових здiбностей вiдбуваСФться нiби спiралеподiбно вiд одного рiвня до iншого, бiльш високого. Особливостi розумового розвитку й навченостi учня в кожному перiодi шкiльного дитинства лише частково й тимчасово виявляють становлення його здiбностей. Навченiсть у дiтей безпосередньо характеризуСФ тiльки навчальнi здiбностi.
Н.С. Лейтес вважаСФ, що не може бути просто поставлений знак рiвностi мiж навченiстю (або рiвнем розумового розвитку) i здатнiстю. У шкiльнi роки можна говорити про тi або iншi здiбностi, якi впливають на навчання.
У.Д. Розенталь [17, с. 28] зазначав, що здiбностями можна називати такi iндивiдуально-психологiчнi особливостi дитини, якi забезпечують успiшне виконання тiСФСЧ або iншоСЧ дiяльностi, зокрема навчальноСЧ. Але не окремi здiбностi визначають можливiсть успiшного виконання навчальноСЧ дiяльностi, а лише своСФрiдне поСФднання цих здiбностей, що характеризуСФ конкретну особистiсть. ОднiСФю з найважливiших особливостей психiки людини СФ можливiсть широкоСЧ компенсацiСЧ одних властивостей iншими, внаслiдок чого вiдносна слабкiсть будь-якоСЧ здiбностi в навчаннi зовсiм не виключаСФ можливостi успiшного виконання навiть складнiшоСЧ дiяльностi, що найбiльш тiсно повязана iз цiСФю здiбнiстю.
Таким чином, аналiз психолого-педагогiчних дослiджень, якi присвяченi психологiчним проблемам успiшностi навчання, доводять, що на шляху до вирiшення цих проблем зроблено чимало. Однак ще виникаСФ багато питань про причини, що викликають труднощi в навчаннi. Практикам (педагогам, психологам) слiд здiйснювати поглиблене вивчення особливостей особистостi школяра, аналiзувати, якi фактори допомагають йому уникати труднощiв у навчаннi i сприяють успiшному оволодiнню знаннями.
У практицi шкiльного життя вчителевi на кожному кроцi доводиться мати справу з негативними емоцiйними реакцiями учнiв на оцiнки, зауваження, вимоги, труднощi у навчальнiй роботi. Часто вчитель не розумiСФ етiологiСЧ цих реакцiй, а вони СФ показником певного неблагополуччя у вихованнi дитини. Цi реакцiСЧ можуть бути рiзноСЧ глибини, сили й тривалостi. РеакцiСЧ учнiв визначаються не тiльки обСФктивною справедливiстю або несправедливiстю дiй учителя, а й внутрiшнiми психiчними особливостями учня, повязаними з його самооцiнкою i ставленням до себе.
Отже, щоб навчити дитину навчатися, вчительу слiд забезпечити доступнiсть, своСФчаснiсть надходження iнформацiСЧ, сприятливий клiмат для спiлкування мiж учасниками педагогiчного процесу. Мiж процесами викладання та навчання iснують складнi причинно-наслiдковi звязки, якi потрiбно виявляти, аналiзуючи конкретнi ситуацiСЧ процесу навчання. Слiд зазначити, що глибокi знання загальних закономiрностей психiчного розвитку дитини, чинникiв, що сприяють формуванню особистостi на рiзних вiкових етапах, дають педагогу змогу оптимiзувати навчально-виховний процес.
Для успiшностi в навчаннi важливе значення маСФ здатнiсть дитини до самоаналiзу i самооцiнки власноСЧ дiяльностi. Так, ролi самооцiнки присвячена робота О.А. СеребряковоСЧ. Вчена стверджуСФ, що залежно вiд характеру самооцiнки (СЧСЧ адекватностi, стiйкостi) у школяра виникаСФ впевненiсть у собi, непевнiсть або самовпевненiсть, тобто певнi риси хара- ктеру. У результатi дослiдження було видiлено ряд умов формування самооцiнки, визначено роль, функцiСЧ й мiiе в цьому процесi оцiнки iнших учасникiв педагогiчного процесу дiяльностi дитини.
Ми робимо висновок, що самооцiнка, яка закрiпилася i стала рисою характеру, не обмежуСФться рамками однiСФСЧ будь-якоСЧ дiяльностi, а поширюСФться й на iншi види. Аналiз ряду дослiджень даСФ змогу зазначити, що важливим фактором у формуваннi особистостi дитини СФ оцiнювання СЧСЧ дiяльностi дорослими людьми. Емоцiйне самопочуття дитини залежить вiд того, якi стосунки склалися у нього з оточуючими його людьми. Дуже важливим для дитини СФ налагодження мiжособистiсних вiдносин iз вчителем (вчитель i учень СФ рiвноправними субСФктами). Така взаСФмодiя спонукаСФ до творчостi учнiв i вчитель, робить навчання цiкавим та ефективним. При цьому пiзнавальна активнiсть учнiв СФ максимальною, в результатi такоСЧ дiяльностi дитина здатна до самооцiнки.
З вiком самооцiнка як мотив поведiнки й дiяльностi починаСФ вiдiгравати все бiльше значення у життi дитини й у формуваннi СЧСЧ особистостi, тобто самооцiнка перетворюСФться на стiйке утворення.
Самооцiнка учня у процесi навчання розвиваСФ критичне ставлення до власних здiбностей i можливостей, впливаСФ на обСФктивне оцiнювання результатiв навчання. Успiхи у навчаннi сприяють активнiй дiяльностi учня на уроках, вiн стежить за ходом думки вчителя й однолiткiв, бере активну участь у розвязаннi будь-яких проблем, замислюСФться, визначаСФ своСФ ставлення у процесi подiй, пр?/p>