Вплив успiшностi в навчаннi на формування самооцiнки учня
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
тавлення рiвня своСЧх домагань з обСФктивними результатами своСФСЧ дiяльностi i 2) шляхом порiвняння себе з iншими людьми. Чим вище рiвень домагань, тим важче за них задовольнити. Успiхи i невдачi в, якiй-небудь дiяльностi iстотно впливають на оцiнку iндивiдом своСЧх здiбностей в цьому видi дiяльностi: невдачi, як правило, знижують домагання, а успiх пiдвищуСФ СЧх. Не менш важливий i момент порiвняння: оцiнюючи себе, iндивiд вiльно або мимоволi порiвнюСФ себе з iншими, враховуючи не лише своСЧ власнi досягнення, але i всю соцiальну ситуацiю в цiлому. На загальну самооцiнку особи сильно впливають також СЧСЧ iндивiдуальнi особливостi i те, наскiльки важлива для неСЧ оцiнювана якiсть або дiяльнiсть. Приватнi самооцiнок нескiнченно багато. Судити по ним про людину, не знаючи системи його особистих цiнностей, того, якi саме якостi або сфери дiяльностi СФ для нього основними, неможливо [41].
Вивчення ролi самооцiнки в пiзнавальнiй дiяльностi виявило, що особливе значення дитя надаСФ своСЧм iнтелектуальним можливостям, оцiнка цих можливостей iншими його завжди дуже непокоСЧть. Так, в проведеному дослiдженнi жоден з учнiв (у тому числi неуспiшнi), перераховуючи причини своСЧй недостатньо ефективнiй або поганiй успiшностi, не послався на скруту в розумiннi учбового матерiалу, в опануваннi навикiв, прийомами розумовоСЧ дiяльностi i iн. Всi дiти вважали за краще вважати себе (i вважатися) ледачим, недиiиплiнованим, але нiхто не вiдносив свiй неуспiх за рахунок недостатнiх iнтелектуальних здiбностей.
Дiти, що мають адекватну самооцiнку, активнi, меткi, бадьорi, з цiкавiстю i самостiйно шукають своСЧ помилки в своСЧх роботах, вибирають завдання, вiдповiднi своСЧм можливостям. Пiсля успiху в рiшеннi задачi вибирають таку ж або важчу. Пiсля невдачi перевiряють себе або беруть завдання менш важку.
Дiти з високою адекватною самооцiнкою вiдрiзняються активнiстю, прагненням до досягнення успiху в учбовiй дiяльностi. РЗх характеризуСФ максимальна самостiйнiсть. Вони упевненi в тому, що власними зусиллями зможуть добитися успiху в учбовiй дiяльностi. Це грунтуСФться на правильнiй самооцiнцi своСЧх можливостей i здiбностей. Неадекватна занижена самооцiнка у молодших школярiв виявляСФться яскраво в СЧх поведiнцi i рисах особи. Дiти вибирають легкi завдання. Вони як би бережуть свiй успiх, бояться його втратити i через це в чомусь бояться самоСЧ учбовоСЧ дiяльностi. Нормальному розвитку дiтей про заниженою самооцiнкою заважаСФ СЧх пiдвищена самокритичнiсть, невпевненiсть в собi. Вони чекають лише невдачi.
Цi дiти дуже чутливi до схвалення, до всього того, що пiдвищило б СЧх самооцiнку. Дiти iз завищеною самооцiнкою переоцiнюють своСЧ можливостi, результати учбовоСЧ дiяльностi, особовi якостi. Вони вибирають завдання, якi ним не пiд силу. Пiсля неуспiху продовжують наполягати на своСФму або тут же перемикаються на найлегше завдання, рухомi мотивом престижностi.
Стiйка самооцiнка молодшого школяра формуСФ його рiвень домагань. При цьому у молодшого школяра виникають потреба зберегти як самооцiнку, так i заснований на нiй рiвень домагань.
Знати самооцiнку людини дуже поважно для встановлення стосункiв з ним, для нормального спiлкування, в яке люди, як соцiальнi iстоти, неминуче включаються. Особливо поважно враховувати самооцiнку дитяти. Як i все в нiм, вона ще лише формуСФться i тому бiльшою мiрою, чим в дорослого, пiддаСФться дiСЧ, змiнi.
Засвоюючи в процесi навчання i виховання певнi норми i цiнностi, школяр починаСФ пiд впливом оцiнних думок iнших (вчителiв, однолiткiв) вiдноситися певним чином як до реальних результатiв своСФСЧ учбовоСЧ дiяльностi, так i до самого собi як особи. З вiком вiн все з бiльшою визначенiстю розрiзняСФ своСЧ дiйснi досягнення i те, чого вiн мiг би досягти, володiючи певними особовими якостями. Так у учня в учбово-виховному процесi формуСФться установка на оцiнку своСЧх можливостей - один з основних компонентiв самооцiнки.
У самооцiнцi вiдбиваються представлення дитяти як про вже досягнутому, так i про те, до чого вiн прагне, проект його майбутнього - хай ще незавершений, але граючий величезну роль в саморегуляцiСЧ його поведiнки в цiлому i учбовiй дiяльностi зокрема
У самооцiнцi вiдбиваСФться те, що дитя дiзнаСФться про себе вiд iнших, i його зростаюча власна активнiсть, направлена на усвiдомлення своСЧх дiй i особових якостей.
Вiдомо, що дiти по-рiзному вiдносяться до помилок, що допускаються ними. Однi, виконавши завдання, ретельно його перевiряють, iншi тут же вiддають вчителевi, третi довго затримують роботу, особливо якщо вона контрольна, боячись випустити СЧСЧ з рук. На зауваження вчителя; "У твоСЧй роботi СФ помилка" - учнi реагують неоднаково. Однi просять не вказувати, де помилка, а дати СЧм можливiсть самим знайти СЧСЧ i виправити. РЖншi з тривогою, блiднучи або червонiючи, запитують; "А яка, де?" РЖ, беззастережно погоджуючись з вчителем, покiрно приймають його допомогу. Третi тут же намагаються виправдатися засланнями на обставин.
Вiдношення до допущених помилок, до власних промахiв, недолiкiв не лише в ученнi, але i в поведiнцi - найважливiший показник самооцiнки особи.
Найприроднiше, як вже наголошувалося, реагують на помилки в СЧх роботах дiти з правильною самооцiнкою. Вони зазвичай навiть з цiкавiстю самостiйно шукають помилку: "Мовляв, цiкаво, в чому? Яка?" Дiти iз зниженою самооцiнкою, якщо СЧм запропонувати самим знайти свою помилку, зазвичай мовчки перечитують роботу кiлька разiв, нiчого в нiй не мiняючи. Незрiдка вони вiдразу опуск