Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
аСФ виконанню, або ж до суду, що постановив рiшення у справi по першiй iнстанцii, який надсилаСФ його компетентному суду. Такий самий порядок подачi клопотань передбачено договорами Украiни з республiками Молдова, Узбекистан , Польща.
За договорами Украiни з Республiкою Грузiя, Литовською, Естонською, Латвiйською республiками клопотання про дозвiл на виконання рiшення подаСФться до суду, що розглядав справу по першiй iнстанцii, а той надсилаСФ його до суду, компетентного постановити за ним рiшення.
Договорами мiж Украiною i Китайською Народною Республiкою, Украiною та МонголiСФю визначено, що клопотання про визнання й виконання судового рiшення подаСФться заявником до суду, який постановив це рiшення, i пересилаСФться останнiм до суду iншоi Договiрноi Сторони через ii центральнi установи (у даному разi - через Верховнi Суди). Якщо ж заявник проживаСФ або перебуваСФ на територii Договiрноi Сторони, де рiшення пiдлягаСФ виконанню, клопотання може бути подано i безпосередньо до суду цiСФi Сторони. Але у даному положеннi не встановлюСФться повноваження Верховного Суду з приводу визначення пiдвiдомчостi рiшення виконанню на територii певноi держави.
Вiдповiдно до Киiвськоi Угоди господарюючi субСФкти кожноi з держав-учасниць можуть звертатись iз клопотанням про виконання рiшення загального, арбiтражного (господарського) чи третейського суду однiСФi з них безпосередньо до компетентного суду iншоi, на територii якоi це рiшення пiдлягаСФ виконанню.
Через Мiнiстерство юстицii Украiни зазначенi клопотання пересилаються в тому разi, коли такий порядок iх подання встановлено мiжнародним договором, на пiдставi якого в даному випадку провадяться визнання й виконання рiшення. У випадку, коли мiжнародним договором передбачено, що вiдповiдний iноземний суд маСФ пересилати клопотання компетентному суду Украiни через центральнi органи, цим органом СФ Мiнiстерство юстицii, якщо це прямо передбачено мiжнародним договором. Якщо ж такоi прямоi вказiвки в мiжнародному договорi немаСФ, таким центральним органом СФ Верховний Суд Украiни, який за ст. 125 Конституцii Украiни СФ найвищим судовим органом у системi судiв загальноi юрисдикцii.
У Конвенцii зазначено, що iз додержанням усiх наведених вище вимог щодо порядку подачi, форми i змiсту клопотань про визнання й виконання рiшень iноземних судiв та арбiтражiв мають подаватись i клопотання про визнання й виконання рiшень судiв та арбiтражiв Украiни на територii держави - iншоi Договiрноi Сторони. У випадках, коли клопотання, яке згiдно з установленим порядком обовязково маСФ подаватись лише через суд (арбiтраж), що постановив рiшення, або через вiдповiдний центральний орган Договiрноi Сторони, подано безпосередньо компетентному суду Украiни, останнiй вiдмовляСФ в його прийняттi на пiдставi ст.121 ЦПК ( в редакцii 2005 року) оскiльки за таких умов воно не може бути предметом судового розгляду. Разом з тим якщо клопотання, з яким сторона у справi мала право звернутися безпосередньо до компетентного суду Украiни, направлено зазначеному суду через центральний чи iнший орган Договiрноi Сторони, це не СФ перешкодою для розгляду даного клопотання.
У порядку, передбаченому статтями 35, 36 Закону "Про мiжнародний комерцiйний арбiтраж"(1994) i Нью-Йоркською КонвенцiСФю, розглядаються клопотання про визнання й виконання рiшень комерцiйного арбiтражу, що провадяться за арбiтражною угодою сторiн (третейського суду), а не органiв судовоi системи держави, до вiдання яких законодавством останньоi вiднесено розгляд господарських та iнших комерцiйних спорiв (господарських, арбiтражних судiв тощо).
Зокрема, Нью-Йоркською КонвенцiСФю визначено, що вона застосовуСФться щодо визнання й виконання арбiтражних рiшень, постановлених на територii iншоi держави, нiж держава, де запитуються iх визнання й виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фiзичнi, так i юридичнi особи. Вона застосовуСФться також щодо арбiтражних рiшень, якi не вважаються внутрiшнiми рiшеннями у тiй державi, де запитуються iх визнання й виконання. Йдеться про арбiтражнi рiшення, постановленi як арбiтрами, призначеними в кожнiй конкретнiй справi, так i постiйними арбiтражними органами, до яких сторони звернулись (ст. 1) вiдповiдно до iх письмовоi угоди про зобовязання передавати в арбiтраж усi або якi-небудь спори, що виникли або можуть виникати мiж ними у звязку з будь-якими конкретними договiрними чи iншими правовiдносинами, обСФкт яких може бути предметом арбiтражного розгляду (ст.2).
Перерахованi вище мiжнароднi договори, за винятком Угоди про порядок вирiшення спорiв, звязаних зi здiйсненням господарськоi дiяльностi, 1992 р. (далi - Киiвська Угода), мiстять норми про те, що iноземнi рiшення визнаються i приводяться у виконання компетентним судом держави по процесуальних нормах, передбачених нацiональними актами тiСФi держави, в якiй запитуСФться виконання, тобто норми угоди СФ колiзiйними i вiдсилають до положень нацiонального процесуального законодавства.
При цьому стаття 8 Киiвськоi Угоди визначаСФ приведення у виконання рiшення по клопотанню зацiкавленоi сторони i приводить перелiк документiв, якi необхiдно додавати до клопотання. За умовами Угоди (стаття 8) зацiкавлена сторона - стягувач самостiйно направляСФ клопотання з додатком необхiдних документiв на адресу компетентного суду iноземноi держави - учасника СНД.
У тому випадку, якщо стягувач не маСФ iнформацii про компетентний суд iноземноi держави, то вiдповiдно до части?/p>