Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
таких рiшень компетентною судовою установою:
1) рiшення, постановленi мiжнародними судами, якi створенi на пiдставi багатостороннiх договорiв, в тому числi й рiшення РДвропейського Суду з прав людини;
2) рiшення, постановленi державними судами, з урахуванням iх iСФрархii:
вищих судових органiв держави;
апеляцiйних iнстанцiй;
районних судiв;
мирових суддiв;
3) рiшення арбiтражних (третейських) судiв iноземних краiн.
Цю класифiкацiю пропонуСФться застосовувати при укладеннi мiждержавних договорiв про визнання i приведення до виконання рiшень судiв двох краiн, а також при укладеннi договорiв про правову допомогу. Ця класифiкацiя може бути застосована й при пiдписаннi iнших договорiв, якi стосуються визнання i виконання рiшень iноземних судiв.
Роздiл РЖРЖ Визнання та виконання iноземних судових рiшень у практицi деяких зарубiжних держав
2.1 Процедура визнання та виконання iноземних судових рiшень в краiнах континентальноi РДвропи та англо-американського права
Процедура визнання та виконання iноземних судових рiшень маСФ своi особливостi та вiдмiнностi, що обумовлено iснуванням рiзних правових систем. Наприклад Х. Шак зазначаСФ, що Брюссельською конвенцiСФю запропоновано систему автоматичного визнання iноземних судових рiшень. Ця система, до речi, вiдома була й ранiше деяким СФвропейським краiнам. Наприклад, за нiмецьким правом таке визнання передбачено як загальне правило. В Англii iноземне судове рiшення не пiддаСФться нiякiй загальнiй перевiрцi та й забезпечення взаСФмностi не вiдiграСФ важливоi ролi.
Проте ця система не СФ переважаючою. Бiльш розповсюдженими СФ двi системи визнання i виконання iноземних судових рiшень:
- Система екзекватури та
- Система так званого сумарного розгляду справи.
У першiй iз зазначених систем йдеться власне, про визнання та\або виконання рiшення iноземного суду як такого. Зауважу, що надання екзекватури передбачено правом бiльшостi держав континентальноi РДвропи, рядом латиноамериканських держав, Японii тощо. Проте система екзекватури сама знаСФ рiзнi варiанти процесу надання згоди на визнання та виконання iноземного судового рiшення.
В одних правових системах суд, який вирiшуСФ питання про надання зазначеноi згоди, пiддаСФ iноземне рiшення повнiй ревiзii з точки зору правильностi здiйсненого розгляду справи за суттю, переглядаючи як ii правову, так i фактичну сторони. Так поводить себе за ЦПК Бельгii суд цiСФi краiни. Однак зазначена ревiзiя це не апеляцiйне або касацiйне провадження. РЗi головна мета порiвняльне дослiдження, тобто зясування правильностi здiйсненого розгляду справи на кожному з ii етапiв з точки зору вимог саме того правопорядку, суд якого цю ревiзiю здiйснюСФ.
При цьому, в одних правових системах екзекватура надаСФться лише за умови взаСФмностi, тим часом в iнших подiбна процедура вiдсутня. Майже всi цi правопорядки застосовують до видачi екзекватури застереження про публiчний порядок. Досить часто в нацiональних законодавствах присутня вимога, за якою вiдповiдача повинно бути належним чином повiдомлено про той судовий розгляд, який позивач маСФ намiр iнiцiювати в судi держави можливого визнання та\або виконання вiдповiдного рiшення. Нарештi, за одними правопорядками екзекватура надаСФться лише для виконання iноземного судового рiшення (нiмецький, швейцарський, японський ЦПК), в той час як в iнших спецiальна постанова вимагаСФться також i для визнання такого рiшення (iталiйський ЦПК).
Для прикладу вiзьмемо нiмецьке законодавство, яке у майнових справах, щоб визнати на територii Нiмеччини iноземне судове рiшення, вимагаСФ звернути особливу увагу на такi вимоги, вiдсутнiсть чи наявнiсть яких, вiдповiдно, дозволяСФ чи перешкоджаСФ винесенню рiшення про екзекватуру:
а) суди держави, до якоi належить суд, що винiс рiшення, за нiмецькими законами не компетентними на вирiшення цiСФi категорii справ;
б) вiдповiдач-нiмець не брав участi у справi з тiСФi причини, що повiстка про виклик до суду або вiдповiдне розпорядження суду не були йому врученi нi особисто в державi провадження у справi, нi шляхом надання правовоi допомоги нiмецькими установами;
в) iноземний суд застосував колiзiйну норму, яка не вiдповiдаСФ правилам колiзiйного регулювання вiдповiдних питань, однак лише у випадках, коли зазначене застосування шкодить iнтересам нiмецькоi сторони у процесi;
г) визнання рiшення суперечило б добрим звичаям в державi або цiлям, якi переслiдуються нiмецьким законом;
д) щодо зазначеного визнання мiж Нiмеччиною та державою вiдповiдного суду не забезпечена взаСФмнiсть.
Коментуючи наведенi положення, нiмецькi дослiдники пiдкреслюють, по-перше, що ЦПК Нiмеччини вимагаСФ, щоб iноземне судове рiшення мало законну силу. При цьому застосовуСФться так званий принцип визнання юрисдикцii iноземного суду, згiдно з яким перевiряСФться, чи маСФ iноземний суд, що винiс рiшення, мiжнародну пiдсуднiсть з точки зору нiмецьких законiв. По-друге, коли суди вимушенi будуть звертатися до застереження про публiчний порядок, застосування цього iнституту у мiжгародному цивiльному процесi порiвняно з МПрП повинно бути бiльш стриманим, зокрема воно не дозволяСФ перевiрки законностi iноземного судового рiшення, тобто його вiдповiдностi належним процесуальним або матерiальним законам. Нарештi, по-третСФ, вiдповiдач за позовом про екзекватуру у нiмецькому судi не може повторювати заперечення, якi вiн, вiрогiдно, мав можли