Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
рiшення.
Положення Конвенцii про юрисдикцiю застосовуються (за деякими винятками), якщо мiiезнаходженням вiдповiдача СФ одна з Договiрних Держав. Якщо вiдповiдач не маСФ домiцилiю в однiй з Договiрних Держав, суд може розглянути справу вiдповiдно до нацiональних правил про юрисдикцiю. Однак, i в цьому випадку його рiшення повинне визнаватися в iнших Договiрних Державах без розгляду питання про юрисдикцiю.
Створенi КонвенцiСФю механiзми рiзним чином захищають права вiдповiдача. Конвенцiя iстотно обмежуСФ волю держави з метою запобiгання перешкодам ефективностi створених КонвенцiСФю процедур i посилення принципу правовоi визначеностi.
Правила визнання i приведення до виконання iноземних судових рiшень охоплюють судовi рiшення, винесенi в однiй з Договiрних Держав i такi, що пiдпадають пiд дiю Конвенцii. Поняття "судове рiшення" означаСФ будь-яке рiшення, прийняте судом чи трибуналом, незалежно вiд його назви, у тому числi постанову, наказ, рiшення чи виконавчий документ, а також визначення судових витрат чи витрат, виданих посадовою особою суду" (ст. 25). Конвенцiя охоплюСФ також справжнi документи i судовi мировi угоди. Якщо попереднi засоби чи мiри захисту застосовуються, вони також, як правило, можуть бути приведенi до виконання вiдповiдно до норм Конвенцii. Судовi рiшення, вiдповiдно до яких повинне бути виконане iнше судове рiшення, винесене в третiй краiнi, не пiдпадають пiд дiю Конвенцii.
Визначенiсть i швидкiсть виконання iноземних судових рiшень реалiзуСФться через передбачену КонвенцiСФю однакову процедуру видачi екзекватур. Ця процедура складаСФться зi стадii дослiдження, що провадиться без виклику сторiн за клопотанням зацiкавленоi сторони. У Фiнляндii клопотання про видачу екзекватури подаСФться в районний суд у залежностi вiд мiiя перебування сторони, проти якоi повинне бути здiйснене чи виконання в залежностi вiд мiiя приведення до виконання рiшення. На цiй стадii суддя виносить постанову про виконання пiсля того, як сторона подала всi необхiднi документи. У визнаннi рiшення може бути вiдмовлено на пiдставах, встановлених статтями 27 i 28 Конвенцii.
Таким чином, у разi вступу Украiни до РДС ii правова система маСФ бути адаптована до встановлених у Луганськiй конвенцii умов визнання та виконання рiшень iноземного суду, а тому потребуСФться привести законодавство Украiни у вiдповiднiсть вимогам Луганськоi конвенцii.
Загальнi аспекти визнання та приведення до виконання рiшень розглянемо на прикладi Фiнляндii, яка СФ членом РДвропейськогосоюзу. Зокрема, у фiнському правi вiдсутня чiтка система норм, що регулюСФ визнання i приведення до виконання iноземних судових рiшень. При вiдсутностi вiдповiдного законодавчого регулювання iноземне рiшення не може бути визнане чи приведене до виконання на територii Фiнляндii. Наявнiсть вiдповiдних нацiональних правових норм необхiдна навiть у випадках, коли рiшення винесене iноземним судом вiдповiдно до угоди сторiн. Загальний пiдхiд фiнського права в питаннях визнання i приведення до виконання iноземних судових рiшень можна охарактеризувати як заборонний. Приведення до виконання iноземних судових рiшень залежить як вiд предмета спору, так i вiд краiни, у якiй винесене рiшення. Навiть, якщо iноземне рiшення не може бути визнане i приведене до виконання, воно може бути використано сторонами як доказ визначених фактичних обставин чи змiсту iноземного права в судовому процесi у Фiнляндii. Доказове значення iноземного рiшення залежить вiд конкретноi справи. При цьому, мiжнароднi угоди, Конвенцii Пiвнiчних краiн, а також нацiональне законодавство i законодавство РДвропейського Союзу СФ основними джерелами права в сферi визнання i приведення до виконання iноземних судових рiшень.
Пiдводячи пiдсумок, можна зробити висновок про значну роль мiжнародних договорiв у врегулюваннi цього питання у Фiнляндii. Слiд також вiдмiтити, що переваги у врегулюваннi мiжнародних i мiждержавних вiдносин вiдiграють мiжнароднi конвенцii, якi у порiвняннi з мiждержавними угодами мають бiльшу юридичну силу.
Порiвнюючи арбiтражне врегулювання спорiв в Украiнi з аналогiчною процедурою в англiйськiй правовiй системi, можна стверджувати те, що в Англii перший арбiтражний закон був прийнятий у 1889 роцi, а тому процедура арбiтражного врегулювання спорiв пройшла довший шлях розвитку нiж в Украiнi. Хоча деякi дослiдники знайшли тАЮпрототипи арбiтражних судiвтАЭ у росiйськiй iсторii ще на початку ХРЖХ столiття, але радянський перiод розвитку господарських вiдносин не давав суттСФвого розвитку арбiтражним судам. При цьому, неможливо арбiтражне врегулювання спорiв й в цiй краiнi вважати абсолютним, оскiльки деякi вченi вiдмiчають недолiки судового контролю, оскiльки при застосуваннi арбiтрами норм процесуального та матерiального права була вiдсутньою мотивацiя при мотивуваннi i винесеннi рiшення. Це та iншi положення свiдчать про обСФктивну необхiднiсть переглядати арбiтражне судове рiшення, яке у вiдповiдностi до ст. 105 Закону Англii тАЮПро арбiтражтАЭ встановлюСФ вiдповiднi повноваження суду графства або Високого суду.
Пiдставами для такого перегляду СФ:
- вiдсутнiсть компетенцii арбiтражу вирiшувати спори по сутi (зокрема, арбiтри повиннi переконатися в тiм, що сторони сформулювали третейське застереження, що надiляСФ правом Лондонський арбiтражний мiжнародний суд розглянути спiр);
- недотримання правил процедури арбiтражного розгляду, що носять серйозний характер (у вiдповiдно?/p>