Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
. 395 - Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рiшення iноземного суду; ст.396 - Пiдстави для вiдмови у задоволеннi клопотання про надання дозволу на примусове виконання рiшення iноземного суду; ст.397 - Оскарження ухвали суду; ст.398 Порядок примусового виконання рiшення iноземного суду. Отже, питання про можливiсть вiдмови у виконаннi рiшення арбiтражу у цiй главi поглинаються назвою цiСФi глави.
ВикликаСФ також зауваження мiiе розташування зазначених роздiлiв, оскiльки бiльш логiчним було б, спочатку встановлювати можливiсть визнання рiшення, а вже потiм вирiшувати питання про його виконання на територii Украiни. Тобто бiльш ширшим СФ питання вiдносно визнання рiшення арбiтражу, а не його виконання, оскiльки виконання рiшення маСФ залежати вiд його визнання. Без визнання рiшення не може йтися про його виконання. Бiльше того, в юридичнiй практицi мають мiiе не тiльки рiшення про визнання або виконання, а комплекснi, коли частиною рiшення встановлюСФться право особи, яке пiдлягаСФ визнанню, а iншою частиною на пiдставi визнаного права встановлюСФться умова про обовязок вiдповiдача стосовно його виконання у добровiльному порядку або державними установами у примусовому порядку. Тому такi рiшення будуть пiдлягати одночасно i визнанню, i виконанню.
ПроаналiзуСФмо бiльш ТСрунтовно тi умови визнання та приведення до виконання, якi наведенi у Конвенцii.
У Конвенцii зазначенi умови визнання та виконання наступним чином.
У визнаннi i приведеннi до виконання арбiтражного рiшення може бути вiдмовлене на прохання тiСФi сторони, проти якоi воно спрямовано, тiльки якщо ця сторона представить компетентнiй владi за мiiем, де висунуто клопотання про визнання i приведення до виконання, докази того, що:
а) сторони в угодi, зазначенiй у статтi 2, були за застосовним до них законом в якiй-небудь мiрi недiСФздатними чи ця угода була недiйсна за законом, якому сторони цю угоду пiдкорили, а при вiдсутностi такоi вказiвки за законом краiни, де рiшення було винесене, чи
b) сторона, проти якоi винесене рiшення, не була належним чином повiдомлена про призначення арбiтра чи про арбiтражний розгляд чи з iнших причин не могла представити своi пояснення, чи
с) зазначене рiшення винесене по спору, не передбаченому чи такому, що не пiдпадаСФ пiд умови арбiтражноi угоди чи арбiтражного застереження в договорi, чи мiстить постанови з питань, що виходять за межi арбiтражноi угоди чи арбiтражного застереження в договорi, з тим, однак, що якщо постанови з питань, охоплюваних арбiтражною угодою чи застереженням, можуть бути вiддiленi вiд тих, котрi не охоплюються такою угодою чи застереженням, то та частина арбiтражного рiшення, що мiстить постанови з питань, охоплюваних арбiтражною угодою чи арбiтражним застереженням у договорi, може бути визнана i приведена до виконання, чи
d) склад арбiтражного органу чи арбiтражний процес не вiдповiдали угодi сторiн чи, при вiдсутностi такого, не вiдповiдали закону тiСФi краiни, де мав мiiе арбiтраж, чи
е) рiшення ще не стало остаточним для сторiн чи було скасовано чи припинене виконанням компетентною владою краiни, де воно було внесено, чи краiни, закон якоi застосовуСФтьсятАЭ.
Як бачимо, мiжнародна Конвенцiя за змiстом дуже лаконiчна, але в ii змiстi закладено доволi багато обставин, якi можуть тлумачитися як пiдстава для невизнання або не приведення до виконання рiшення арбiтражного суду. Але, на нашу думку , цi умови необхiдно розцiнювати i застосовувати в юридичнiй практицi як конкретнi, а не узагальнювати iх до певноi юридичноi надбудови i таку надбудову аналiзувати як загальну. Зокрема, не можна погодитись з позицiСФю Р.А. Траспова, який робить висновок, що умови ст. 5 Нью-Йоркськоi Конвенцii про визнання та виконання iноземних арбiтражних рiшень можна назвати тАЮпублiчним порядкомтАЭ. Зокрема, це положення не вiдповiдаСФ сучасним концепцiям украiнськоi науковоi думки, у вiдповiдностi до яких передбачаСФться пiд порядком та процедурою розумiти процесуальнi норми, за якими маСФ здiйснюватися юридичний процес.
Бiльше того, цим вченим не звернено увагу на заяви i застереження, якi зробленi в кiнцi цього документу, а саме: дана Конвенцiя повинна розглядатися вiдповiдно до принципiв i правил дiючоi нацiональноi Конституцii чи з тими з них, що випливають iз проведених вiдповiдно до Конституцii реформ. Тому, коли йдеться про публiчний порядок, посилання маСФ робитись саме на дане положення, а не на ст. 5 Конвенцii, в якiй висловленi бiльш конкретнi умови визнання i приведення до виконання арбiтражних рiшень.
З наведеного положення випливаСФ, що загальна умова визнання арбiтражного рiшення в Украiнi це несуперечнiсть рiшення положенням Конституцii Украiни та нормативним актам, якi постановленi у вiдповiдностi до конституцiйних положень.
Коли ж йдеться про визнання та приведення до виконання арбiтражних рiшень, то автор вважаСФ необхiдним посилатись на норми закону, а не на моральнi засади суспiльних вiдносин. РЖнакше, на запит заiнтересованоi особи завжди можна зробити посилання на тАЮнеписанiтАЭ закони, що вважаСФться недостатньо обТСрунтованим для юридичного процесу, який маСФ вiдрiзнятись конкретнiстю та законнiстю, в усякому разi, це положення СФ доцiльним.
Тому розкриСФмо спочатку наведенi в Конвенцii бiльш конкретнi умови в контекстi iх значення для процесу визнання та приведення до виконання арбiтражного рiшення, а потiм повернемось до загального поняття вiдносно вiдповiдностi арбiтражни?/p>