Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
В±iльш широко питання вiдносно взаСФмодii судiв рiзних держав, а саме: вiд виконання окремого доручення до наступного визнання та приведення до виконання рiшення. Такий пiдхiд маСФ дозволити вирiшувати мiжнароднi питання комплексно, виробити загальнi i конкретнi умови мiжнародноi спiвпрацi, а також нормативно iх закрiпити. Це положення зумовлено тим, що будь-яке доручення, звернене до суду iноземноi краiни це рiшення (хоча воно й визначаСФться як ухвала) про надання правовоi допомоги, без якоi неможливе вирiшення спiрноi ситуацii у судi.
Зокрема, вiдповiдно до мiжнародних угод про правову допомогу, учасницею яких СФ Украiна, i у яких передбачено компетенцiю державних судiв давати згоду на виконання iноземних судових рiшень, пiдставою для вiдмови у виконаннi рiшення можуть бути наступнi умови:
- порушення права сторони на захист у ходi судового процесу;
- винесення рiшення некомпетентним судом;
- сплив трирiчного строку позовноi давностi для предявлення рiшення до примусового виконання;
- рiшення за законодавством держави, на територii якого воно винесено, не набуло законноi сили;
- наявнiсть рiшення суду, що вступило в законну силу, винесеного по спору мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же пiдстав, чи наявнiсть у провадженнi суду справи мiж тими ж сторонами, з тих же пiдстав до порушення справи в iноземному судi.
ЗаслуговуСФ на окрему увагу й Луганська конвенцiя 1988 року, яка спрямована на створення умов для вiльного руху судових рiшень по цивiльних i торгових справах у РДвропi. Хоча багатьма вченими говориться про те, що на ii пiдставi рiшення пiдлягають автоматичному визнанню та приведенню до виконання, але в цiй Конвенцii встановленi також умови й для визнання рiшень. Зокрема, автоматичне визнання рiшень - це основний принцип, який полягаСФ в тому, що судове рiшення, винесене в однiй з Договiрних Держав визнаСФться в другiй Договiрнiй Державi без проходження особливоi процедури. У визнаннi може бути вiдмовлено на пiдставах, спецiально обумовлених у Конвенцii.
У визнаннi рiшення може бути вiдмовлене на пiдставах, передбачених у статтях 27 i 28. Цi пiдстави рiвною мiрою застосовнi до приведення рiшення до виконання (ст. 34.2.). Суд, в який подане клопотання про визнання, не вправi переглядати справу по сутi (ст. ст. 29 i 34.3.). Також, не може ставитися пiд сумнiв юрисдикцiя рiшення суду за винятком випадкiв, коли застосовна ст. 28. У вiдповiдностi зi ст. 28 у визнаннi може бути вiдмовлено, якщо рiшення суперечить положенням Конвенцii про юрисдикцiю по справах, що вiдноситься до страхування, по договорах зi споживачами чи положенням про виняткову юрисдикцiю.
У статтi 27 Конвенцii приведенi наступнi причини для вiдмови у визнаннi судового рiшення:
1)якщо таке визнання суперечить основним принципам правопорядку у державi, в якiй заявлене клопотання про визнання (ця пiдстава може використовуватися тiльки у виняткових випадках);
2)коли воно винесено пiд час вiдсутностi вiдповiдача, якому не був належним чином вручений документ про призначення судового розгляду чи рiвноцiнний йому документ, що надаСФ вiдповiдачу достатньо часу, щоб пiдготуватися до захисту;
3)якщо воно несумiсне з рiшенням, винесеним по спору мiж тими ж сторонами у державi, в якiй заявлене клопотання про визнання;
4)якщо суд держави, що запитуСФ, перед прийняттям свого рiшення розвязав попереднСФ питання, що стосуСФться цивiльного стану чи право- i дiСФздатностi фiзичних осiб, майнових прав, що виникають зi шлюбних вiдносин, заповiтiв чи спадкування, у протирiччi з нормою мiжнародного приватного права держави, в якiй заявлене клопотання про визнання, якщо тiльки застосування норм мiжнародного приватного права цiСФi держави не дало б той же результат;
5)якщо рiшення несумiсне з рiшенням, винесеним ранiше в iншiй державi, що не СФ учасником Конвенцii, у справi з тiСФi ж пiдстави i мiж тими ж сторонами, за умови, що це рiшення вiдповiдаСФ вимогам, необхiдним для його визнання в запитуванiй державi.
На нацiональному рiвнi пiдстави для вiдмови у задоволеннi клопотання про надання дозволу на примусове виконання iноземного судового рiшення регламентуються ст.396 ЦПК Украiни, де мова йде про те, що у задоволеннi клопотання може бути вiдмовлено:
1) якщо рiшення iноземного суду за законодавством держави, на територii якоi воно постановлено, не набрало законноi сили;
2) якщо сторона, стосовно якоi постановлено рiшення iноземного суду, була позбавлена можливостi взяти участь у судовому процесi через те, що iй не було належним чином повiдомлено про розгляд справи;
3) якщо рiшення ухвалене у справi, розгляд якоi належить виключно до компетенцii суду або iншого уповноваженого вiдповiдно до закону органу Украiни;
4) якщо ухвалене рiшення суду Украiни у спорi мiж тими самими сторонами, з того ж предмета i на тих же пiдставах, що набрало законноi сили, або якщо у провадженнi суду Украiни СФ справа у спорi мiж тими самими сторонами, з того ж предмета i на тих же пiдставах до часу вiдкриття провадження у справi в iноземному судi;
5) якщо пропущено встановлений мiжнародними договорами, згода на обовязковiсть яких надана Верховною Радою Украiни, та цим Законом строк предявлення рiшення iноземного суду до примусового виконання в Украiнi;
6) якщо предмет спору за законами Украiни не пiдлягаСФ судовому розгляду;
7) якщо виконання рiшення загрожувало б iнтересам Украiни;
8) в iнших випадках, встановлених законами Украiни.
Отже, умови визнання i