Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
? рiшень конституцiйним принципам i нормам, тобто публiчному порядку.
Найперше положення випливаСФ з того, що у виконаннi арбiтражного рiшення може бути вiдмовлено на прохання тiСФi сторони, проти якоi воно спрямовано, тобто тут можна говорити про принцип диспозитивностi, що властивий й для цивiльного процесу взагалi, оскiльки правом, а не обовязком, заперечувати проти визнання i приведення до виконання, надiлений субСФкт, проти якого постановлене рiшення. Тут можна говорити, що таким субСФктом може бути лише вiдповiдач, а не третя особа без самостiйних вимог на сторонi вiдповiдача.
Аналiзуючи питання про те, хто маСФ доводити факт, що рiшення арбiтражного суду постановлене у вiдповiдностi до закону, процедури розгляду справ судом, необхiдно застосовувати положення ст. 60 ЦПК. А саме кожна сторона повинна довести тi обставини, на якi вона посилаСФться як на пiдставу своiх вимог i заперечень. Дiйсно, не можна порiвнювати окремого громадянина або юридичну особу, проти яких постановлене рiшення арбiтражного суду, оскiльки з юридичноi практики випливаСФ, що за сучасним законодавством вони користуються правом говорити неправду i не нести за це будь-якоi вiдповiдальностi.
Тому загалом положення, що рiшення арбiтражного суду постановлене компетентним судом i у вiдповiдностi до обСФктивноi процедури розгляду справ, маСФ трансформуватись у презумпцiю, що лише у разi iстотних зауважень рiшення суду може переглядатись компетентним судом Украiни. Це положення зумовлене тими випадками, коли арбiтражний суд не врахував особливостей законодавства Украiни або помилився з iнших причин. Зрозумiло, що цi обставини маСФ доводити та особа, яка зацiкавлена у тому, щоб рiшення арбiтражу не набрало законноi сили на територii Украiни.
Отже, автор вважаСФ, що процедура визнання та приведення рiшення до виконання надаСФ таким рiшенням арбiтражного суду законноi сили.
Недiйснiсть арбiтражного застереження за законом держави, право якоi маСФ застосовуватися до регламентацii арбiтражного застереження, свiдчить про те, що законодавство деяких краiн обумовлюСФ не тiльки цивiльно-правовi угоди, а й умови арбiтражного застереження.
Але для Украiни це положення стосуСФться випадкiв повязаних з пiдвiдомчiстю справ арбiтражному суду та компетенцii судiв загальноi юрисдикцii. Наприклад, питання пiдвiдомчостi цивiльних справ суду загальноi юрисдикцii регламентоване ст. 124 Конституцii Украiни, статтями 15-17 ЦПК (2005 року), статтями 12-13 ГПК, але в цих нормах не встановлена умова щодо виключноi компетенцii судiв загальноi юрисдикцii по вирiшенню окремих питань. Тому положення вiдносно компетенцii Мiжнародного комерцiйного арбiтражного суду при Торгово-промисловiй палатi Украiни не може адекватно застосовуватися по вiдношенню до арбiтражних рiшень iноземних судiв через те, що у ст. 2 Конвенцii не зроблено обмежень вiдносно такого положення. Наприклад, компетенцiя арбiтражного суду кожноi конкретноi краiни визначаСФться згiдно вiдповiдноi регламентацii цього питання за законодавством краiни визнання та приведення до виконання арбiтражного рiшення.
Якщо виходити з ч. 2 ст. 8 Закону Украiни тАЮПро мiжнародний комерцiйний арбiтражтАЭ(1994), то певними перевагами надiлений Мiжнародний комерцiйний арбiтраж. Так, у разi подання позову про визнання арбiтражноi угоди недiйсною, такою, що втратила чиннiсть або не може бути виконана, арбiтражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено i арбiтражне рiшення може бути винесено, поки спiр про пiдсуднiсть чекаСФ розвязання в судi. Не зважаючи на те, що такий розгляд спору арбiтражним судом не маСФ сенсу, а наступне рiшення арбiтражного суду не набере законноi сили, тобто не буде визнано та приведене до виконання, законом дозволено розглядати такi спори.
Загалом можна зробити висновок про те, що певними перевагами мають володiти державнi суди, оскiльки iх дiяльнiсть зумовлена КонституцiСФю Украiни i визнаСФться однiСФю з гiлок державноi влади.
Вiдносно необхiдностi повiдомлення вiдповiдача та позивача про призначення арбiтра, то це положення необхiдно сприймати з урахуванням процедури розгляду справи арбiтражним судом. Зокрема, кожна iз сторiн маСФ право не тiльки бути повiдомлена про призначення арбiтра, а й маСФ право обрати арбiтра, який в наступному з урахуванням позицii iншого арбiтра буде брати участь у виборi третього арбiтра. Таким чином, автор вважаСФ необхiдним окремо говорити й про право вибору арбiтра, оскiльки право вибору може впливати на остаточне рiшення. Але це положення необхiдно розглядати в контекстi того, що за ст. 5 Конвенцii це положення маСФ довести саме та особа, яка була позбавлена можливостi здiйснити вибiр арбiтра або не була повiдомлена про його призначення.
Тому вважаСФться, що сторонi важко знайти докази того, що ii не було повiдомлено судом i вiдповiднi дii не вчинялись. Тобто можливим СФ звернення сторони до поштового вiддiлення за довiдкою про те, що на ii адресу не надходило вiдповiдних повiдомлень, але така довiдка не буде належним доказом, оскiльки зараз iснують багато альтернативних способiв звязку та доставки поштових вiдправлень. Тому вважаСФться, що особа вправi заперечити iснування такого повiдомлення, а суд, що розглядатиме справу про визнання та приведення до виконання арбiтражного рiшення, може за клопотанням сторони звернутись до суду, що постановив рiшення з дорученням про передачу розписки в отриманнi зазначеного вище повiдомлення. Аналогiчне положення маСФ стосуватись й по