Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?тi зi ст. 68 Закону пiд серйозним недотриманням розумiСФться помилкова дiя, що потягла за собою значний збиток сторонi, що звернулася з апеляцiСФю);
- наявнiсть недолiкiв у застосуваннi права (як вiдомо, ст. 46 Закону дозволяСФ сторонам вибрати матерiальне право, у противному випадку застосовуються колiзiйнi норми. Однак суд у ходi розгляду справи може явно невiрно тлумачити i застосувати питання права, внаслiдок чого саме рiшення буде безперечно сумнiвним. У цьому випадку сторони при обопiльнiй згодi вправi звернутися в державний суд);
- присутнiсть в судовому рiшеннi непевних положень, щодо наслiдкiв винесеного арбiтражного правозастосовчого акту (ця пiдстава виражена в п. 2 (f) ст. 68 Закону i стосуСФться скорiше не самого рiшення, а можливих варiантiв розвитку подiй);
- виявлення обману, зробленого однiСФю iз сторiн чи з вiдома даноi сторони (названа пiдстава, вiдбита в п. 2 (g) ст. 68 Закону, схожа з пiдставами, на пiдставi яких державний суд переглядаСФ рiшення у звязку з нововиявленими обставинам).
Не важко помiтити, що англiйськi пiдстави визнання i приведення до виконання деякою мiрою вiдрiзняються вiд загальноприйнятих норм, що мають мiiе в мiжнародних договорах i конвенцiях. Деякi принципи англiйськоi процедури викладенi настiльки широко, що можуть використовуватись для перегляду рiшення по сутi, без чого неможливо встановити тАЮнаявнiсть недолiкiв у застосуваннi праватАЭ, якщо не обмежувати цю норму конкретними положеннями. Така можливiсть, що iснувала "case stated" ("case stated" - встановленi в справi факти, на основi яких суд вирiшуСФ питання права (англ.) в Англii дозволяла сторонi передавати "питання права" на розгляд у Верховний Суд у Лондонi. Як стверджуСФ г-н К. Содерлунд, мабуть, що будь-який юрист, що володiСФ деякими новаторськими навичками, може трансформувати будь-яке питання в "питання права" i, таким чином, провести повторний розгляд арбiтражноi справи у вiдповiдному державному судi. На практицi ця можливiсть сильно лякала дiловий свiт вибирати мiiем проведення арбiтражу Англiю, що призвело до остаточного скасування в Англii звичаю "case stated" у мiжнародному арбiтражi.
Апеляцiйний суд, розглянувши клопотання про скасування рiшення арбiтражу, вправi повернути його арбiтрам для повторного вирiшення комерцiйного спору, саме такий пiдхiд описаний у ст." 68 Закону Англii "Про арбiтраж". Це ж положення свiдчить про адекватнiсть повноважень апеляцiйного суду Украiни та Англii стосовно визнання i приведення до виконання рiшень.
Цiкавим для аналiзу належностi розглядуваного iнституту до певних галузей права СФ й положення Цивiльного кодексу Квебеку (Канада), у вiдповiдностi до якого питання про визнання та приведення до виконання iноземних рiшень i про юрисдикцiю iноземних влад входить до титулу 4 цього кодексу. Це положення представляСФ iнтерес з декiлькох напрямкiв, оскiльки, по-перше, Квебек не СФ самостiйним субСФктом мiжнародного права, а тому не може встановлювати особливi умови визнання i приведення до виконання рiшень iноземних судiв. По-друге, важко вважати процедуру визнання i приведення до виконання складовою частиною цивiльного права. В цьому випадку доцiльно розподiляти питання процедури визнання та приведення до виконання i матерiальнi та процесуальнi пiдстави вiдмови у задоволеннi вiдповiдних клопотань. Тому не маСФ правових пiдстав для аналiзу конкретних норм ЦК Квебеку на предмет iх суттСФвоi вiдмiнностi вiд загальновизнаних i застосованих в мiжнародних конвенцiях. Такий приклад свiдчить про те, що неможливо питання визнання i приведення до виконання вирiшувати на рiвнi адмiнiстративних одиниць держави, наприклад, Автономноi республiки Крим, оскiльки ратифiкуючи вiдповiднi угоди держава бере на себе виконання iх умов на всiй ii територii. Зокрема, це положення можна пiдтвердити на пiдставi федерального законодавства РФ, в якому вiдтворено загальнi для всiСФi ii територii принципи визнання та приведення до виконання рiшень iноземних судiв та арбiтражiв.
Вiдповiдно до п.5 328 Цивiльного процесуального кодексу ФРН на територii цiСФi держави не виконуються рiшення iноземних судiв, якщо не забезпечена взаСФмнiсть виконання. Останнiй припис ставить визнання i виконання рiшення нiмецького судовою органу в залежнiсть вiд того, чи буде воно виконане на територii тiСФi краiни, де винесене. ВзаСФмнiсть як передумова визнання i виконання iноземних судових рiшень, посiдаСФ особливе мiiе. У книзi Мiжнародний цивiльний процес Н.Нагель i П-Готвальд наводять перелiк держав, в яких взаСФмнiсть виконання рiшень юрисдикцiйних органiв ФРН забезпечена на умовах взаСФмностi. Серед краiн, де взаСФмнiсть як обовязковий принцип мiжнародного права не забезпечена, фiгуруСФ Украiна. А це означаСФ, що рiшення украiнських судiв не виконуються у ФРН, а нiмецьких в Украiнi.
Таким чином, рiшення iноземних судiв та арбiтражних судiв можуть визнаватися i виконуватися в Украiнi на засадах взаСФмностi, яка забезпечуСФться мiжнародними договорами, укладеними нашою державою. Оскiльки такий договiр не укладений мiж Украiною i ФРН, рiшення украiнських судiв в Нiмеччинi та нiмецьких в Украiнi не можуть бути виконанi. Виняток становлять лише рiшення Мiжнародного комерцiйного арбiтражного суду при Торгово-промисловiй палатi Украiни i аналогiчного органу ФРН, якi можуть бути виконанi, оскiльки обидвi краiни СФ учасницями вiдповiдних мiжнародних конвенцiй.
Формуючи нацiональне законодавство у вiдношеннi мiжнародного