Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?тю.
Внаслiдок цього багато законодавцiв вiдмовились у певних галузях, насамперед у сiмейному правi, вiд забезпечення взаСФмностi. Тому , на думку Х. Шака, було б краще, якби законодавцi взяли за взiрець Закон Швейцарii про Мiжнародне приватне право i зовсiм вiдмовились вiд такоi вимоги. Для вiдбиття економiчного вторгнення з боку держави, яка винесла судове рiшення, достатньо передумов у компетенцii по визнанню судових рiшень та у застереженнi про публiчний порядок..., зауважуСФ автор.
Взагалi неможливо не вiдзначити певнi позитивнi якостi iнституту визнання iноземного судового рiшення.
НеозброСФним оком помiтна економiя коштiв i часу сторiн внаслiдок усунення повторного судового розгляду. Одночасно усуваСФться сама можливiсть винесення суперечливих судових рiшень. ЗберiгаСФться час суду, i не тiльки завдяки усуненню нового розгляду спору, а й тому, що встановити умови визнання для суддi, як правило, легше, нiж знову розглядати весь правовий спiр у його фактичному i правовому розумiннi. Нарештi, усуваСФться можливiсть виникнення вiльних вiд виконання судових рiшень зон у випадках, колои держава не визнаСФ iноземнi судовi рiшення i , одночасно, не надаСФ судам повноважень на розгляд спору на своiй територii.
Приступаючи до розгляду питання за суттю, зазначимо перш за все, що слiд чiтко розумiти змiст та спiввiдношення понять визнання та виконання iноземного судового рiшення.
Визнання iноземного судового рiшення означаСФ, що вiдповiдна держава розглядаСФ це рiшення як пiдтвердження певних цивiльних прав i зобовязань у тому самому розумiннi, як i рiшення свого власного суду.
Примусове виконання iноземного судового рiшення це надання вiдповiдним компетентним органом владного розпорядження, за яким iноземне судове рiшення прирiвнюСФться до рiшення нацiонального суду з усiма тими наслiдками, якi з того прирiвнювання випливають.
Стосовно взаСФмовiдносин цих понять можна зазначити таке.
По-перше, визнання iноземного судового рiшення не завжди тягне за собою його примусове виконання. Наприклад, визнання рiшення iноземного суду про розiрвання шлюбу може нiколи не мати в iноземнiй державi своiм наслiдком будь-яких виконавчих дiй. Однак, саме завдяки визнанню iноземне рiшення отримуСФ преюдицiйну силу: визнане у встановленому порядку iноземне судове рiшення стаСФ перешкодою для розгляду нацiональним судом тiСФi ж самоi справи, мiж тими самими сторонами, з того ж предмета та за тих самих пiдстав.
Окрiм того, преюдицiйне значення визнання iноземного судового рiшення стосуються правового статусу фiзичноi особи. Наприклад, особа, що розiрвала шлюб за кордоном, зовсiм не бажала би, щоб його при укладеннi наступного шлюбу запiдозрювали у бiгамii. РЖнакше кажучи, вiд факту iснування чи неiснування шлюбу (преюдицiйне питання) залежить так багато наслiдкiв, що рiзна оцiнка судами одного й того ж рiшення стаСФ вкрай небажаною. Саме тому законодавцi передбачають, як правило, спецiальний порядок визнання своiми судами рiшень iноземних судiв у сiмейнiй сферi.
Проте, по-друге, визнання iноземного судового рiшення завжди СФ необхiдною передумовою його примусового виконання. Але одного визнання для примусового виконання замало: у нацiональних законодавствах, зверх цього, завжди встановлюються ще й додатковi вимоги, наявнiсть яких необхiдна для того, щоб визнане рiшення iноземного суду пiдлягало виконанню вiдповiдними нацiональними органами.
Оскiльки кожна держава згiдно з принципом суверенiтету сама встановлюСФ процесуальнi правила та форми, в яких здiйснюСФться розгляд цивiльних справ ii судами, вона не маСФ права сподiватися на те, що рiшення ii судiв обовязково будуть визнанi в iнших державах. З цього випливаСФ, що й компетенцiю стосовно визнання iноземних судових рiшень ii нацiональними судами, як i процедуру такого визнання, кожна держава теж встановлюСФ сама. Проте, на мiй погляд, СФ одна спiльна для всiх держав вимога: для того, щоб рiшення iноземного суду мало можливiсть бути визнаним, суд, який це рiшення ухвалив, повинен мати мiжнародну пiдсуднiсть. Не потребуСФ доведення положення про те, що жодна держава не визнаСФ iноземного рiшення з питань, щодо яких ii нацiональним законодавством встановлено правило про виключну пiдсуднiсть.
Тому , принципова вiдмiннiсть мiж визнанням iноземного судового рiшення та наданням дозволу на його виконання полягаСФ в тому, що в той час, як визнання у рядi держав може мати мiiе автоматично, надiлення такого рiшення якiстю виконуваностi завжди проходить через акт нацiонального верховенства.
Таким чином, з вище проведеного аналiзу можна дiйти висновку про доцiльнiсть нормативного закрiплення у процедурi визнання та виконання рiшень iноземних судiв iСФрархii рiшень, якi пiдлягають визнанню та виконанню на територii Украiни, та положення про необхiднiсть врахування статусу суду в краiнi, на яку поширювалася його юрисдикцiя.
ОбТСрунтовано положення про надiлення особливим статусом рiшення суду, законнiсть i обТСрунтованiсть якого перевiрялась касацiйною iнстанцiСФю у тiй краiнi, де воно постановлене i залишено в силi, оскiльки така перевiрка його на вiдповiднiсть закону була здiйснена вищою судовою iнстанцiСФю краiни i таке рiшення не може вважатися таким, що прийняте судом першоi iнстанцii.
Запропонована класифiкацiя рiшень у залежностi вiд статусу органу, що його постановив, i дозвiл на визнання i виконання яких надаватиметься з урахуванням юридичноi сили