Визнання та виконання рiшень iноземних судiв
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
ти особливу процедуру перевiрки таких рiшень на вiдповiднiсть iх Конституцii Украiни, тобто iх визнання Украiною та можливiсть iх виконання на ii територii. Автор вважаСФ, що у разi порушення прав громадян Украiни рiшенням iноземного суду перегляд такого рiшення перед примусовим виконанням можливий лише у тому випадку, коли при прийняттi рiшення були застосованi закони або процедури не сумiснi з КонституцiСФю Украiни або мiжнародними договорами.
При цьому, громадяни Украiни не повиннi володiти будь-якими перевагами по вiдношенню до iноземних громадян, але для держави й права громадян Украiни не повиннi бути другорядними по вiдношенню до мiжнародних зобовязань.
Рiшення ж iноземних конституцiйних судiв не можуть виконуватись на територii Украiни i аналогiчне положення стосуСФться Конституцiйного Суду Украiни, оскiльки виконуванi ними функцii не поширюються на мiжнароднi вiдносини.
Таким чином, автором пропонуСФться така класифiкацiя рiшень в залежностi вiд статусу органу, що його постановив, i якi надаватимуться з урахуванням юридичноi сили таких рiшень:
1.Рiшення, постановленi мiжнародними судами, якi створенi на пiдставi багатостороннiх договорiв, в тому числi й рiшення РДвропейського Суду з прав людини;
- Рiшення, постановленi державними судами, з урахуванням iх iСФрархiчноi структури судовоi влади:
- вищих судових органiв держави;
- апеляцiйних iнстанцiй;
- районних судiв;
- мирових суддiв;
- Рiшення арбiтражних (третейських) судiв iноземних краiн.
При застосуваннi наведеноi класифiкацii на практицi пропонуСФться керуватись такими критерiями i визначати вiдповiдi на такi питання: чи належить рiшення до компетенцii мiжнародноi органiзацii, чи рiшення постановлене судом, який вiдноситься до недержавних форм врегулювання спорiв при цьому керуватись слiд не назвою, а правовими основами дiяльностi суду мiждержавна угода, визнанням його рiшень окремими краiнами тощо, а також за складом суддiв, наприклад, для вирiшення спору мiж юридичною особою Украiни та iноземною юридичною особою мають запрошуватись суддi iз третiх краiн, про що мають iснувати певнi домовленостi, та за iншими критерiями у тому числi за законодавством, яке застосовуСФться при врегулюваннi спорiв тощо. Зокрема, Закон Украiни тАЮПро мiжнародний комерцiйний арбiтражтАЭ не може вважатись коректним, оскiльки Украiною не може поширюватись юрисдикцiя створеного нею суду на мiжнароднi питання, якщо iншi краiни його офiцiйно не визнають. А тому необхiдно на рiвнi мiждержавних угод ставити питання про взаСФмне визнання i виконання рiшень недержавних органiв. Це зумовлено тим, що рiшення можуть стосуватись не тiльки субСФктiв, якi знаходяться пiд юрисдикцiСФю Украiни, а вони можуть виконуватись поза межами Украiни. Тому необхiдно визначити що iснують: мiжнароднi арбiтражнi суди, якi засновуються на мiждержавному рiвнi i якi не знаходяться пiд юрисдикцiСФю окремоi краiни (наприклад, Мiжнародний третейський суд, Економiчний суд СНД та iн.) та тi, якi створюються в певнiй краiнi i не можуть за належнiстю вважатись мiжнародними, оскiльки вони створенi i знаходяться пiд юрисдикцiСФю певноi краiни (МКАС при ТПП Украiни). Для того, щоб такi суди за статусом можна було вважати мiжнародними, юрисдикцiю таких судiв мають офiцiйно визнавати iншi держави.
В iдеалi сторони, добровiльно прийнявши на себе зобовязання вирiшувати своi спори в недержавному арбiтражному порядку, також погоджуються добровiльно пiдкоритися арбiтражному рiшенню. Така традицiя, помiтимо - цiлком правильна, вiдбиваСФ суть i принципи арбiтражу. Однак реалii (особливо в Росii, як це не сумно) такi, що головною задачею сторони, якiй вiдмовлено у задоволенi позову, бачиться дотримання своiх майнових iнтересiв, вiдхiд вiд стягнення (наприклад, затягування процесу, вiдмова вiд добровiльного виконання арбiтражного рiшення, iн.), а не збереження свого обличчя перед партнером. Спецiально для таких випадкiв держава надаСФ iноземним арбiтражним рiшенням примусовоi сили, для чого iснуСФ процедура iхнього визнання i приведення до виконання.
Таким чином, виходячи з того, що здiйснення правосуддя СФ актом державного суверенiтету, нацiональний суд позбавляСФться юрисдикцiйних повноважень за межами своСФi краiни i не може здiйснювати якi б то не було судовi процедури за кордоном .
- Мiжнародно-правове регулювання iнституту визнання та виконання iноземних судових рiшень
Як вважаСФ Х. Шак, у середньовiччя iноземнi судовi рiшення визнавались само собою, якщо тiльки вони могли бути доведеними. РЖ лише з утворенням територiальних держав уявлення про суверенiтет опинилося на висотi. Нiхто бiльше не хотiв визнавати акти чужого верховенства iноземнi судовi рiшення. РЖ тiльки починаючи з 19-го ст. визнання судових рiшень стало предметом переговорiв при укладеннi мiжнародних договорiв, засобом, який i сьогоднi багато держав не бажають випускати з рук.
З точки зору регулювання iнститу визнання та виконання iноземного судового рiшення цiкавими СФ:
- Брюсельська конвенцiя крiн-членiв РДС про пiдсуднiсть, визнання та виконання судових рiшень у цивiльних та торгових справах вiд 27.09.1968 року.
- Конвенцiя про юрисдикцiю, визнання та виконання судових рiшень у цивiльних та торгових справах вiд 16.09.1988 року, яка була пiдписана в Лугано i повторюСФ положення Брюсельськоi конвенцii в цiлях регулювання вiдповiдних вiдносин краiн-учасниць РДвропейськоi асоцiацiii вi?/p>