Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
пiдгрунття. Передвесiльна обрядовiсть включаСФ сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю, та дiвоч-вечiр. "асне весiлля складаСФться iз запросин, обдарування, посаду молодих , розплiтання коси, розподiлу короваю, перезви та рядження. Пiслявесiльний цикл присвячуСФться вшануванню батькiв молодими, прилучення невiстки до родини чоловiка. Це обряд хлiбин, свашин та гостин.
Культура СФ реальною формою життСФдiяльностi людини, яка утримуСФ ii в iснуваннi, притаманному сутi людини. У культурнiй реальностi людину неможливо вiддiлити вiд свiту. Через посередництво культурних форм людина володiСФ ним. В культурi поСФднанi два пласти iснування людини: особистi форми життя, що безпосередньо включенi у життСФдiяльнiсть та набутi попереднiм поколiннями. Культурна форма життСФдiяльностi забезпечуСФ людинi сувереннiсть особистiсного буття, В.МежуСФв з цього приводу пiдкреслюСФ, що людину нiхто не створював, вона сама себе зробила такою, якою СФ, сама себе визначила як субСФкта культурного процесу.
В процесi культурного вибору людини особливе мiiе займаСФ духовний розвиток, вiдповiдно проблема духа - це проблема самостiйностi людини в реальному iснуваннi, проблема пошуку себе у формах життСФвого процесу. Дух СФ те, що звязуСФ окремого iндивiда, субСФкта психiчноi дiяльностi, особистiсть людини з усiм людським родом в усьому розгортаннi його культурного та iсторичного буття.
Духовнiсть придаСФ смисл життю окремоi людини. В нiй вона шукаСФ вiдповiдi на питання: навiщо живе, що СФ добро i зло, яке ii призначення на землi. Якщо головним у розумiннi iндивiдуального Духа (а саме вiн СФ принципом буття людини) зробити особливий вид знань, особливий спосiб iснування. Який може дати лише вiн, то тодi основним визначенням духовностi у нас виступаСФ особиста незалежнiсть вiд усього органiчного (тiлесного) i неорганiчного (звичайного), свобода вiд тиску всього, що вiдноситься до "життя", в тому числi i вiд душевних структур (пристрасть, захоплення). Це i СФ справжня внутрiшня духовна свобода, тобто, свобода саме Духа, а не душi i тiла.
Духовний розвиток - це перетворення можливих граней буття в реальнi перетворюючi начала життСФдiяльностi, Пошук себе через культуру характеризуСФ рух людини до зайнятостi свого мiiя у свiтi. А.РЖльiн пiдкреслював, що нi тiло, нi душа людини не вiльнi, вони повязанi законами часу i природи. РЖ лише духовi людини доступна свобода. Вiн маСФ дар - вивести себе внутрiшньо з будь-якого життСФвого змiсту, протиставити його собi.
Духовне буття, таким чином, починаСФться та iснуСФ там, де починаСФться звiльнення людини вiд будь-якого поглинання, вiд окупацii власноi самостiйностi. Свобода тому i СФ модальне, а не предметно-змiстове визначення духовного буття людини, вона СФ силою, енергiСФю пориву у прагненнi до кращого i вищого. Дух СФ любов до якостi i воля до досконалостi в усiх галузях життя. Тому духовне буття визначаСФться та описуСФться лише у його значеннi для нас.
Як спосiб, як образ буття в цiлому, духовнiсть вiдкриваСФ людинi доступ до любовi, совiстi та почуття обовязку, до права, до мистецтв i художньоi краси, до науки, молитви, релiгii. Лише вона даСФ можливiсть людинi зрозумiти що СФ справжнСФ та найцiннiше в життi, дати те, чим варто жити.
Духовнiсть субСФкта, iндивiдуальний дух являСФ собою вiдповiдне прийняття i слiдування вищим зразкам сукупноi людськоi культури, переживання моральних норм спiвжиття як внутрiшнього категоричного iмперативу, засвоСФння вищих цiнностей родового буття як власних. Можна сказати, що людина духовна в тiй мiрi, в якiй обСФктивний та абсолютний дух стали його субСФктивним (iндивiдуальним) духом. РЖ саме тому у найвищiй мiрi духовнiсть виказуСФ себе i стаСФ способом життя людини, коли вона вступаСФ в особистi вiдносини з вищими силами буття висвiтлив Вiнницький.
РЖндивiдуальний дух людини постаСФ у рiзноманiтних облiках, що розкривають не лише рiзноманiтнi сторони, але i рiвнi людськоi реальностi. Можна говорити про такi облiки субСФктивного духу, як особистiсне, iндивiдуальне та унiверсальне. Вони виступають i ступенями становлення духовного свiту людини, i мiрою засвоСФння та прийняття нею духовного досвiду людства, мiрилом духовностi в цiлому. РЖншими словами, становлення людини субСФктом власноi життСФдiяльностi СФ основою становлення iндивiдуального духу,
Духовнiсть в людинi не яка-небудь вiдокремлена сфера, над психологiчне життя, вона являСФ собою суть основного життя, Тому в людинi все СФ особистiсне, неповторне та абсолютно одиничне. ТаСФмниця людини як особистостi полягаСФ в здатностi рефлектувати саму себе, пiднiматися над собою.
В цьому контекстi слiд пiдняти проблему етнiчноi та нацiональноi культури, у якiй синтезувались рiзноманiтнi аспекти життСФдiяльностi етносу: специфiка трудовоi дiяльностi, географiчне середовище, особливостi психологii населення, побуту, традицii, релiгiйнi вiрування, фольклор. Ми розглядаСФмо весiльну обрядовiсть тому що вона сповнена духовнiстю. Гегель, розглядаючи нацiю, називав ii духом народу. Вiдповiдно, культурна спадщина нацii виражаСФться у народному дусi, нацiональному характерi з цього можна визначити що весiльнi традицii СФ нацiональним надбанням.
Аналiз культурноi реальностi як основи духовного розвитку людини передбачаСФ розгляд форм, в яких i через них iснування людини набуваСФ характеру самовизначення, а дiйснiсть - властивостi свiтопорядку. У формах культурноi реальностi оточуюча людину дiйснiсть надiляСФться у?/p>