Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
м до найманого працiвника, нерiвне в
сiмi. Зять не був головою в сiмi, а тому ставлення до нього з боку громадськостi було здебiльшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастiше, коли не було голови сiмi. Тодi ним ставав зять. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастiше схвалювалося громадою.
Власне весiльна обрядовiсть починалася iз запрошення гостей на весiлля. Найпоширенiша форма запрошення - особисте вiдвiдування молодими родичiв. У бiльшостi регiонiв Украiни ще до 30-40-х рокiв XX ст. молода ходила з дружками селом у святковому народному украiнському одязi, прикрашена квiтами i стрiчками. Молодий з дружбами просив на весiлля свою родину. Духовнiсть вiдбилася i у звичаi запрошування на весiлля. Запрошувати на весiлля гостей ходили окремо наречений зi старшим боярином i наречена зi старшою дружкою. Зайшовши до хати, вони вручали господарям спецiально випечений фiгурний хлiбчик (шишку), кланялися i промовляли: Просили батько, просили мати i я прошу: приходьте до нас на весiлля!.
Перед весiллям молоду вбирали у весiльний одяг i розплiтали iй косу. На Львiвщинi молоду садовили на дiжку для випiкання, i це робив брат. На iнших украiнських етнiчних територiях надягала молодiй вiнка мати:
Ой знати, Марусю, знати,
Що рiдненькая мати
Русу косу чесала,
Вiночка закладала.
Розплiтання коси символiзувало змiну статусу дiвчини. [39;с.16]
В Украiнi в XIX - на початку XX ст. побутував звичай: пiсля шлюбу молода iхала до себе додому, де вiдбувалася гостина за участю переважно хлопцiв i дiвчат, але без молодого. Вiн повертався додому, щоб зiбрати весiльний поiзд, який формувався вже пiсля обряду вiнчання - iхали по молоду. Виряджала сина мати, супроводжуючи це рiзними магiчними дiями: напинала на нього вивернутий вовною догори кожух, обсипала його зерном та дрiбними грiшми.
Весiльний поiзд в украiнцiв найчастiше був дуже великим, що пiдкреслювало урочистiсть подii. Групу нареченого представляли старший боярин, бояри, свiтилки, а нареченоi - старша дружка, дружки, брати. Крiм того, iснував ряд весiльних чинiв, що виконували лише певнi обрядовi функцii: приданки, закосяни, свашки супроводжували наречену в дiм молодого; свахи виконували пiсенний супровiд усiх обрядових дiй; посадженi (хрещенi) батьки заправляли весiллям.
На шляху весiльного поiзда родичi молодоi влаштовували перейму, вимагаючи викупу за молоду.
Такi дii повторювалися ще кiлька разiв: бiля ворiт нареченоi (ворiтна); в сiнях, де молоду охороняли дружки; у весiльнiй залi - за мiiе бiля нареченоi; останнiй же викуп - так званий весiльний пропiй - вiдбувався наприкiнцi весiлля.
Перший викуп - ворiтну - хлопцi з вулицi молодоi брали бiля ворiт ii хати. Вони одержували дрiбнi грошi чи чарку горiлки й пропускали весiльний поiзд на подвiря. Друга перепона була бiля дверей або в сiнях: молоду охороняли дружки, якi вiддавали ii за цукорки i калачi. Щоб сiсти бiля нареченоi, молодий мусив викупити ii ще й у брата-пiдлiтка (колиматерiали iсторико-етнографiчного дослiдження. У межирiччi такого не було, його роль виконував близький родич, iнодi сусiд). Одержавши викуп, брат поступався мiiем молодому, i всi гостi сiдали за стiл. Пiсля викупу мiiя починалось дарування: спочатку родичi молодого надiляли подарунками родичiв молодоi, потiм - навпаки. В деяких мiiевостях було узвичаСФне лише одностороннСФ обдаровування родини [38;с.48-49]
У кiнцi XIX - на початку XX ст. обряд покривання голови часто здiйснювався уже в домi молодого. Тодi це виконувала свекруха або й сам молодий. РЖнодi молоду покривали двiчi - в своСФму домi та чоловiковому. Пiсля приходу молодоi до чоловiка свекруха скидала з неi намiтку, закидала ii на пiч i завязувала у свою.
Власне весiллям, гостиною керували хреснi батьки. Наприкiнцi весiлля у домi молодоi вiдбувався останнiй ii викуп - весiльний пропiй. Пiсля цього пiзно ввечерi молоду виряджали до дому чоловiка, ii родичi передавали родичам i боярам посаг, вона виходила на подвiря, а в той час гостi спiвали пiснi, в яких була туга i сум за рiдною домiвкою.
За народними вiруваннями, вiз з молодими i посагом мав переiхати через вогонь, щоб запобiгти лиховi i очистити молоду. Молодих зустрiчали свекор i свекруха у вивернутому кожусi, яка обсипала iх пшеницею Молоду супроводжували двi-три свашки з ii родини, якi стелили шлюбну постiль. На Гуцульщинi, коли в домi молодого починалася гостина, молодих до комори вiдводив дружба. Вiн стелив лiжник, роззував iх, за що брав грошi, прихованi заздалегiдь молодими для нього, на чому i наголошуСФ О.Кравець [47, С.51].
Сучаснi весiльнi обряди пiдтримують древнi традицii багатьох народiв. Практично у всiх краiнах на весiльному торжествi окреме мiiе вiдводиться весiльному пирогу, короваю, як символу достатку, успiху в шлюбi.
Традицiйний iенарiй украiнського весiлля обовязково передбачав церковний обряд вiнчання. Залежно вiд мiiевоi традицii, молодий i молода йшли до церкви окремо або ж наречений приiздив по наречену.
Вiнчання - форма церковного шлюбу, яка запроваджувалася Синодом протягом XVII-XVIII ст. На перших етапах цього процесу вiнчання погано сприймалося населенням Украiни, оскiльки суперечило народним весiльним обрядам. Повiнчанi молодi нерiдко жили нарiзно, а ж поки не справлять традицiйне весiлля. Лише поступово освячення шлюбу в церквi набрало юридичноi сили i стало невiдСФмним компонентом весiлля.
РЖ все ж таки остаточне скрiплення шлюбного со?/p>